Осінь патріарха (fb2)

- Осінь патріарха (пер. Сергій Борщевський, ...) 1.02 Мб (скачать fb2) - Ґабріель Ґарсія Маркес

Настройки текста:






Габріель Гарсіа МАРКЕС

ОСІНЬ ПАТРІАРХА

Роман

1

Під кінець тижня грифи злетілися на балкони президентського палацу, ударами дзьобів роздерли дротяні сітки на вікнах, розворушили своїми крильми час, що застоявся всередині дому, і в понеділок удосвіта місто, яке вже сотні років спало летаргічним сном, збудилося від теплого, слабкого ще повіву протухлої величі, від запаху великого мерця. Лише тоді ми зважилися увійти в палац, і нам не довелося ні штурмувати напівобвалені фортечні мури, як намірялися декотрі, найвідчайдушніші, ані волячими запрягами зривати головну браму, як пропонували інші, бо досить було штовхнути броньовані стулки, що в героїчні для цього дому часи не піддалися гарматам корсара Уїльяма Деймпера, як вони розчинилися. Ми ніби опинилися в іншій епосі, бо й повітря в цьому загидженому кублі влади було розрідженішим, і тиша - давнішою, а речі ледь виднілись у кволому світлі. На першому патіо, брукованому плитками, крізь які тепер пнувся густий бур’ян, ми побачили покинуту в безладді караульню, - абияк звалену в шафи зброю, довгий збитий з грубих дощок стіл, а на ньому - тарілки з недоїдками, що лишилися тут від неділі, коли варта панічно розбіглася, не докінчивши сніданку; ми побачили похмуру будівлю, де раніше були урядові канцелярії, - яскраві гриби та бляклі півники проросли поміж доповідних записок, що, за звичай, розглядалися довше, аніж тягнеться наймарудніше людське життя; посеред патіо ми побачили купіль, у якій прийняли генеральське хрещення п’ять чи й більше поколінь, а в глибині - допотопну віце-королівську стайню, перетворену на каретний сарай; ми побачили серед камелій та мексиканських орхідей двомісну коляску доби Великого Шуму, фургон часів Чуми, парадний екіпаж року Комети, катафалк епохи “Порядку Заради Прогресу, сомнамбулічний лімузин Першого Століття Миру, - весь той транспорт, ще досить справний, дарма що геть у поросі й павутинні, було пофарбовано в кольори державного прапора. На другому патіо за залізними ґратами росли притрушені місячним пилом кущі троянд, - у часи піднесення цього дому в їхньому затінку спали прокажені; троянди так вільготно розрослися в запустінні, що, либонь, не було куточка, куди б не долинав їхній аромат, змішаний зі смородом, яким тягнуло з глибини саду, - різким запахом курника, смердотою коров’ячих кізяків і солдатського лайна: то тхнуло від палацу колоніальних часів, де тепер була корівня. Продираючись крізь задушливий чагарник, ми побачили заставлену горщиками з гвоздиками, астромеліями та братками аркову галерею барака, де жили наложниці, - швацьких машинок та різного хатнього начиння було так багато, що, мабуть, і справді тут могло мешкати більше тисячі жінок з виводками недоношених байстрят; ми побачили гармидер на кухнях, зотлілу на сонці білизну в басейнах для прання, відкриту яму вбиральні, до якої ходили жінки й солдати; в глибині подвір’я ми побачили вавилонські верби, перевезені - зі своїм ґрунтом, соками й росою - аж із Малої Азії на гігантських кораблях-оранжереях, а за вербами - величезний та похмурий палац, у який крізь роздерті жалюзі й досі залітали грифи. Нам не довелося виламувати дверей, бо головна брама прочинилася, здається, від одного лише звуку голосу, отож ми піднялися на другий поверх кам’яними сходами, ступаючи по розкішних килимах, пошматованих коров’ячими ратицями, і скрізь, од першого вестибюля до особистої спальні, ми бачили зруйновані канцелярії та приймальні, якими блукали зухвалі корови, жуючи оксамитові запинала й поскубуючи атлас крісел, - а долі, серед свіжих коров’ячих кізяків та потрощених меблів, валялися героїчні полотна з життя святих і полководців; ми побачили об’їдену коровами їдальню, концертну залу, яку осквернили ревиськом корови, столики для гри в доміно, що їх поламали корови, зелені луки більярдних столів, на яких паслися корови; ми побачили кинуту в кутку машину вітру, що імітувала всілякі явища в кожному з чотирьох квадрантів рози вітрів, аби мешканці дому легше зносили тугу за морем, якого не стало; ми побачили повно пташиних кліток - їх як позавішували на ніч ганчір’ям ще в котрийсь із вечорів минулого тижня, так вони й досі були запнуті; за безліччю вікон ми побачили здоровенного сплячого звіра - місто: воно й гадки не мало про те, що історичний понеділок уже настав; а далі, за містом, аж ген на обрії, ми побачили мертві кратери з шорсткого місячного пилу на безмежній рівнині, де колись було море, в цій фортеці, яку сподобилися зріти лише обранці, ми вперше відчули трупний сморід, який надив сюди грифів з їхнім віщим інстинктом, їхньою одвічною ядухою, - і, прямуючи туди, звідки чулися удари крил і тягло духом тліну, ми дійшли до конференц-залу й побачили там укриті червою туші здохлих корів - їхні озаддя множилися у величезних дзеркалах зали; і, нарешті, ми штовхнули бічні двері, сховані в стіні, які вели до осібної кімнати, і побачили його - в полотняному мундирі без ступеневих знаків, у крагах, із золотою острогою