Три чарівних винаходи [Володимир Миколайович Владко] (fb2) читать онлайн

Володимир ВЛАДКО ТРИ ЧАРІВНИХ ВИНАХОДИ Оповідання-загадка

Як і всі надзвичайні історії, все це починалось дуже й дуже просто.

Вони сиділи втрьох — Захар, Тарас і Петро — у дворі, на лаві біля паркана. Надходив вечір; усі новини вже вичерпалися, і лишалося хіба що милуватися осіннім нежарким сонцем, яке повільно спускалося до обрію. Його проміння пронизувало хмари, наче золотими списами. Можливо, саме тому Захар і сказав задумливо:

— От коли б світло так могло проходити і крізь усі інші речі… ну, й цікаво було б! Скажімо, крізь людину…

Ні Тарас, ні Петро не здивувалися такій думці. Недаремно їх трьох називали в школі “академіками” за схильність до глибокодумних міркувань з питань науки й техніки. Тарас тільки ліниво відгукнувся:

— І що ж було б тоді?

Захар охоче пояснив:

— Людина стала б невидимою, ось що! Якщо світло без усякої затримки вільно проходить крізь її тіло, значить та людина цілком прозора, отож — невидима. Уяви собі: тебе ніхто не бачить, а ти бачиш усіх і робиш, що завгодно. Хіба не цікаво? От винайти б такий спосіб — робитися невидимим!..

Тарас махнув рукою:

— Цілковита фантастика, Захарчику! Є важливіші справи. Наприклад, — знищити тертя. Ух, здорово було б!

— А чому здорово? — запитливо глянув на нього Петро.

— Ого! Та ти тільки подумай, скільки сили витрачає тепер техніка на подолання тертя! Всякі там підшипники, змащування тощо. А тоді б — тільки підштовхни якусь річ на колесах, хоч би й цілий вагон, і вона котитиметься й котитиметься, аж доки сам не спиниш її. І корисно, і зручно, і взагалі… Одне слово, великий був би винахід — знищити тертя!

Петро знизав плечима:

— Мене інше цікавить, — зауважив він. — От коли б усунути таке явище, як опір…

— Який опір? — водночас запитали Захар і Тарас.

— Ну, опір електричному струмові у проводах. Ви знаєте, як цей опір заважає в електротехніці? Щоб зменшити його, доводиться проводи робити товстішими, витрачати зайвий метал. А коли б знищити опір, струм у проводах протікав би вільно. Наприклад, у квартирі розжарював би всі лампочки і так само вільно повертався б назад… а на лічильнику коліщатко не крутилося б: адже чого йому крутитися без навантаження? Економія яка, га?

— Фантастика, — знову махнув рукою Тарас. — На мою думку, найкраще було б… Ой, а хто це такий? Звідки він узявся?

Перед вкрай здивованими друзями стояв дивний незнайомець. Ще секунду тому його не було — і раптом він виник, наче з неба впав. Він був невисокий на зріст, жвавий і такий рухливий, що аж пританцьовував. Лівою рукою незнайомець наче на щось спирався, хоча під рукою нічого й не було, а правою робив увесь час якісь вітальні жести. Приємно посміхаючись, він мовив, нібито й не варт було дивуватися його несподіваній появі:

— До ваших послуг, друзі мої! Вітаю вас від імені нашої науково-дослідної лабораторії “ЗТП”, за дорученням якої я й з’явився сюди. Трошки несподівано, чи не так? Але ми не хотіли марнувати час на попередження… Стій, стій, куди це ти без дозволу?

Це стосувалося вже маленької черепашки, яка раптом вистрибнула з кишені незнайомця і побігла геть, кумедно переступаючи товстими ніжками. Але, почувши голос хазяїна, вона відразу ж повернулася назад і слухняно влізла на його простягнену долоню.

— Пробачте, — сказав незнайомий ховаючи черепашку в кишеню, — вона ще не дуже вихована. Нічого особливого: нова електронна іграшка, механічна черепашка. У нас в лабораторії “ЗТП” чимало таких… наприклад, ось…

З другої кишені він вийняв маленький ліхтарик, з якого враз блиснув яскравий, навіть при сонячному світлі, промінь.

— Атомна батарейка, — пояснив незнайомий, ховаючи ліхтарик, — Працювати може років двадцять п’ять. Нічого дивного, — поспішно додав він, побачивши вкрай вражені обличчя друзів, — усе це до ваших послуг. Лабораторія “ЗТП” завжди…

— А що це за лабораторія? — спитав Захар. — Ніколи не чув. Фокуси якісь, чи що?

Обличчя незнайомця ображено скривилося:

— Та що ви вигадуєте, Захарчику! Які фокуси? Чиста наука і техніка! Ну, от ви, наприклад, цікавитесь тим, щоб винайти засіб зробити людину невидимою… прозорою, чи не так?

— А звідки ви це знаєте? — спантеличено спитав Захар.

— Та ви ж самі щойно сказали про це. А у нас такі потужні й чутливі звуковловлювачі й радіоприймачі, що ми все можемо почути. Хочете перевірити? Прошу!

Незнайомий закотив рукав піджака. На його руці виблискував малесенький прилад, схожий на ручний годинник. Тільки замість циферблата на ньому була якась решітка.

— Будь ласка, — вказав на цей прилад незнайомець. — Яку радіостанцію бажаєте почути? Москву? Ленінград? Бухарест? Ах, Варшаву? Прошу!

Він покрутив крихітну головку — і з прилада долинула чітка, голосна польська мова, а слідом за нею — й музика.

— Нічого дивного, — казав далі незнайомий, — просто портативний радіоприймач на напівпровідниках. Звичайна річ для нашої лабораторії, цілком звичайна! Втім, повернемося до діла. Ах, пробачте, ще не все!

Він зробив ледве вловимий помах правою рукою — і троє друзів мов скам’яніли від здивування: несподівано під лівою рукою в незнайомця опинився… цілий велосипед! Так ось на що він весь час спирався тією рукою! Але чому ж досі того велосипеда не було видно? І що то в незнайомого за невеличка напівпрозора блискуча річ у правій руці, схожа на купальну шапочку?..

— Наша лабораторія “ЗТП”, — вів тимчасом далі загадковий гість, — довідалася про ваші бажання і доручила мені ознайомити вас із деякими винаходами. Сподіваємося, вони зацікавлять вас. Прошу, оце — така звичайна собі шапочка з нової, щойно винайденої речовини — прозориту…

— Як? Прозориту? Не чув, — вигукнув Захар.

— Я ж кажу, що це цілком нова речовина. Вона майже прозора. Але не в тому річ. Вона має таку властивість, що надає повної прозорості всьому, на що надягти цю шапочку. Наприклад… прошу!

Таким самим швидким помахом руки незнайомий надів шапочку на руль велосипеда — і той зразу наче розчинився в повітрі. Ось щойно був — і вже немає! І раптом знову з’явився, бо незнайомий зняв шапочку з руля. Тремтячими від хвилювання губами Захар прошепотів:

— А можна той… і на людину надіти цю шапочку?..

— Та звичайно, можна. І тоді людина теж стає цілком прозорою, отож і невидимою. Ви ж хотіли саме цього? А велосипед — це для вас, Тарасе. Він також має особливу властивість. Виготовляючи його, наша лабораторія застосувала іншу нову речовину — антитертин. Не чули? Зовсім нова, невідома ще науці. Ця речовина, домішана до металу, гуми чи чогось іще, усуває тертя. Саме цим ви, Тарасе, цікавилися? Прошу, ніякого тертя! Лише торкніться педалі, будь ласка!

І справді: тільки-но Тарас торкнувся рукою педалі, як заднє колесо велосипеда, яке незнайомий трохи підняв, закрутилося з шаленою швидкістю. Тарас аж за голову схопився: оце дійсно! Таки нема тертя!

— І можна проїхатись на цьому велосипеді? — ледь чутно спитав він.

— Безумовно, — відповів незнайомець. — Проте ось іще одна річ. Для вас, Петре. Ви ж, мабуть, і не гадали, що ми подбали про це.

Він уже тримав у руці невеличкий ящичок:

— А тут використано третю нову, винайдену в нашій лабораторії речовину — протиопіроль. Якщо цю речовину додати до металу і зробити з нього трансформатор, крізь який пропустити електричний струм, цей струм потім проходить усіма проводами легко, майже без опору. Значить, оцей трансформатор з протиопіролем — для вас, Петре!

— І я можу його… — спитав нерішуче Петро.

— Та звісно, можете спробувати. Для того я й приніс його. З чого ж ми почнемо? А, бачу, бачу! Петро хоче першим. Ну, давайте! А велосипед ми поки що сховаємо.

Незнайомий натягнув прозору шапочку на руль велосипеда, і той знову раптово зник, наче його й не було.

— Ходімо!

Петро ніс у руках маленький ящичок, Тарас і Захар ішли слідом за ним, оглядаючись на незнайомого. А він спокійно йшов за ними, повторюючи:

— Так, так, зараз спробуємо!

Зайшовши до квартири, Петро обережно включив трансформатор зразу після лічильника так, щоб електричний струм проходив крізь нього. Озирнувшись на товаришів, він потім включив одну по одній усі лампочки в квартирі. Вони яскраво спалахнули.

— Дивіться, дивіться! — вигукнув Петро. — Горять яскравіше, ніж раніш! А як лічильник?

Коліщатко лічильника не крутилося зовсім. Воно завмерло.

— Я ж казав, що так буде, — зрадів Петро. — Немає опору, значить, немає навантаження — і лічильнику нічого робити! От здорово! Чудовий винахід, цей протиопіроль!

— Гаразд, — відгукнувся незнайомець. — Тепер виключимо трансформатор.

— А чому? — засмутився Петро. — Залишили б його тут…

— Не можна. Нам він потрібний в лабораторії. Адже ми ще не закінчили експериментувати з ним.

І з цими словами загадковий гість зняв трансформатор і сховав його в кишеню. Петро сумно стежив за його швидкими рухами.

— Захар, я бачу, дуже хоче спробувати прозоритову шапочку, — вів далі незнайомець. — Ходімо знов у двір; до речі, випробуємо і антитертиновий велосипед. Пішли!

Біля лави у дворі, як і слід було чекати, ніхто з друзів не міг помітити й сліду велосипеда: адже він був невидимий під прозоритовою шапочкою.

— Раз-два-три, — весело промовив незнайомець, роблячи спритний рух рукою. І велосипед одразу з’явився, виблискуючи нікельованими частинами.

— Ось шапочка. Надівайте її, Захаре. А ми подивимося, що з того вийде, — розпорядився гість.

Захар тремтячими руками підніс дивну шапочку до голови, надів — і хлопця не стало! Тарас глянув на Петра, Петро — на Тараса. Потім обидва втупили очі в те місце, де кілька секунд тому стояв їх приятель.

— Захаре! — несміливо покликав Тарас. — Де ти?

— А я тут, — пролунала відповідь з чистого повітря. Це був голос Захара. — Правда, не бачите мене? А я вас дуже добре бачу. І зараз доведу це.

В наступну мить Тарас відчув, як чиїсь цупкі пальці схопили його за ніс. А Петра хтось потягнув за чуба. Обидва відсахнулися: та й справді, це було неймовірно! З порожнечі перед ними пролунав веселий сміх Захара:

— Та це ж я! Не бійтеся! Дивіться, знімаю шапочку!

Справді, Захар знову був перед ними — такий самий, як і перед цим. У руці він тримав прозоритову шапочку, зняту з голови.

— Ну, й чудовий винахід, цей прозорит, — говорив Захар, — просто чудовий… Заждіть, а навіщо ви забираєте в мене цю шапочку?

— Нічого не поробиш, Захаре, — відповів незнайомий. — Адже мені доручено тільки показати вам усе це. Ми мусимо у себе в лабораторії далі випробовувати ці речовини. Тарасе, тепер ваша черга. Чи не хочете спробувати антитертиновий велосипед? Прошу!

Тараса не треба було умовляти. Він узявся за руль велосипеда, швидко стрибнув на сідло, натиснув на педалі…

— Ой! — вигукнув він вражено, бо велосипед рвонувся вперед, наче хтось жбурнув його. З блискавичною швидкістю Тарас пролетів до кінця двору, ледве встиг повернути вбік і так само швидко промчав назад. Знову повернув. Обличчя його було розгублене. На педалі він, певна річ, уже не натискав, бо велосипед і без того летів уперед, немов гоночний автомобіль.

— Гальмуй, Тарасику! Гальмуй! — вигукнув Захар.

Тарас натиснув на гальмо. Велосипед м’яко стишив хід і легко спинився. Тарас зіскочив з нього, відсапуючись.

— Ну, знаєте, — сказав він незнайомому, — до цього антитертину треба звикнути. Добре, що я не розгубився, а то можна було й розбитися… Але, мушу сказати, чудова річ! Надзвичайний винахід! Що то значить — немає тертя! Раз натиснув на педалі — і можеш їхати собі, скільки заманеться!..

— Так, — погодився незнайомець, — наша лабораторія “ЗТП” працює непогано. Радий, що вам сподобалися наші винаходи.

— Але ви так і не сказали нам, що означає ця назва — “ЗТП”, — повторив своє запитання Захар.

— Ну, це можна розшифрувати по-різному, — відповів таємничий гість. — Наприклад… наприклад, на честь моїх нових знайомих: “Захар — Тарас — Петро”. Як вам це подобається?

— Жартуєте, — похмуро озвався Захар.

— Тоді інакше. Що ви скажете про такий варіант: “За — Точне — Пізнання”? Або “Запитуй — Тоді — Подумаємо”? Чи “Знай — Твори — Пробуй”?.. Можете й ще придумати, ми не заперечуємо… Проте мені вже час. Тепер ви, мабуть, зовсім не здивуєтесь, коли я зроблю отак…

Незнайомий легким, непомітним рухом надів на голову прозоритову шапочку і немов розтанув у повітрі, з якого до друзів ще долинув його веселий голос:

— Подумайте, подумайте і над назвою “ЗТП”, і над усім іншим, що тут відбулося!

Потім троє друзів побачили, як хитнувся, а далі став рівно антитертиновий велосипед, як раптом крутнулася педаль — і велосипед сам собою рвучко рушив уперед, до розчинених воріт. Він без найменшої затримки проскочив у ворота і зник за ними. Уже здаля до друзів долинули останні слова незнайомого:

— Подумайте, подумайте! Можливо, ми ще зустрінемося з вами!..

ДОРОГІ ДРУЗІ!

Ви прочитали жартівливе науково-фантастичне оповідання “Три чарівних винаходи”, написане письменником В. Владком спеціально для першого номера нашого журналу. Чи все правильно викладено і описано в цьому оповіданні? Чи немає в ньому якихось подій, що не могли відбутися ні в якому разі?

Ми допоможемо вам розібратися. Дещо в оповіданні “Три чарівних винаходи” цілком відповідає сучасним науковим даним. Поряд з тим автор навмисно ввів до оповідання деякі явно невірні твердження, що цілком суперечать науці. Спробуйте знайти такі невірні твердження: ви легко зможете це зробити, трохи поміркувавши.

Припустимо, що можуть існувати і прозорит — речовина, яка робить усе прозорим, отож і невидимим; і антитертин — речовина, яка знищує тертя і в металі, і в гумі, отже, незрівнянно полегшує рух машин; і антиопіроль — речовина, яка майже знищує опір і, таким чином, дозволяє електричному струмові легко й без втрат протікати по проводах.

Проте, чи насправді події могли відбуватися так, як їх уявляли собі Захар, Тарас і Петро і як вони розгортаються в оповіданні? Що є вірним і що невірним в описі цих подій в оповіданні?

Поміркуйте, порадьтеся з товаришами, які цікавляться наукою і технікою, спитайте своїх викладачів — і ви обов’язково розв’яжете питання.

До речі, ще одне: як же насправді краще для нас з вами розшифрувати таємничу назву лабораторії — “ЗТП”? Ну, це вже зовсім легко, і тут допомога не потрібна.

Прізвища читачів, які надішлють найкращі відповіді, будуть опубліковані в нашому журналі.

Редакція