комісії розслідуванню причин нещасного випадку, який трапився на підстанції)
— Невже всі перемикання хибні? Якщо так, то слід притягнути до відповідальності Лещука.
— Перемикання на сто вісімдесят шостій і двісті шостій підстанціях справді знеструмили дільницю. Вони були необхідні для безпечної праці на новому місці.
— Отже, все зроблено правильно?
— Безперечно. Якщо не брати до уваги, що вони одночасно підготували ланцюг, яким і пройшов струм.
— Ти ба, яка випадковість…
— Так, випадковостей тут чимало. Хлопець випадково, невідь чому не зважає на загородження, так само випадково торкається до губок рубильника, а в цей час випадково з’являється струм… Наслідок — юнака вбито… А двері зачинені… І всі роз’їхалися…
— Хіба не трапляються нещасні випадки?
— Але ж загородження вже було знято!
— Не в цьому річ. Там же відстань — усього два метри. Ступив крок, спіткнувся, руку простяг, щоб не впасти, — і все. Все вирішила мить.
— Та уявіть собі, якщо ми, фахівці, відразу не розібралися, то хто міг вирахувати наперед? Подати напругу, зяяти напругу, й знати, коли само?
— А може, хтось навмисне?..
— Шкода хлопця, в армії було несолодко, тепер би тільки жити, а воно он як повернулося…
— Підсумуємо: причин, які могли б призвести до злочину, поки що немає, сумнівний сам спосіб його заподіяння, і невідомо, хто міг таке скоїти.
— Чому «злочин»? Невже інших припущень немає?
— У мережах, на жаль, різне трапляється, але ми, навіть караючи людей, про злочин мову не ведемо. Недбальство, неуважність — це так… Але ж не злочин!
— Ось нещодавно практиканта вбило — працював з несправною штангою…
— Кожен випадок унікальний, тим-то не можна міряти все на один копил. Крім того, у цій справі є чимало незрозумілого. А тому пропоную не квапитися з висновками.
3. Сашко Левашов
Спека навалилася враз, щойно сонце піднялося. Пахло порохнявою й розпеченим асфальтом, а маленький струмочок, здавалося, тільки посилював задуху.
Сашко тупцював у затінку біля адміністративного корпусу. Допалюючи цигарку і намагаючись стримати хвилювання, озирнувся довколо. Не найкраща місцина, але бувають і гірші. Що ж, будь, що буде!
Недопалок полетів у ящик з піском, і Сашко, поправивши шапочку, ступив у довгий коридор. Після спекотного сонця він здавався темним, як погріб, та, призвичаївшись, хлопець побачив двері з написом «Відділ кадрів».
Сказав, що із бюро по працевлаштуванню прислали, поклав на стіл документи. «І ось…» — промимрив, простягаючи папірця.
Старший інспектор, дебелий, з брезклою шкірою, відставник, анітрохи не зрадів, переглянувши документи та уважно перечитавши довідку про дострокове звільнення з колонії. Але й не спохмурнів: хлоп’яче обличчя аж випромінювало непідробну безвинність та доброту. І характеристики з колонії були не з найгірших, а кадровик був певен, що там зайвого слова для годиться не напишуть. До того ж підприємству були потрібні люди, надто влітку, тим більше — електромонтери третьої групи допуску. Розмова зав’язалася, із розпитів інспектора Сашко зрозумів, що пощастило: він буде тут працювати. Кадровик за звичкою попередив: передусім — трудова дисципліна, контроль. Сашко це розуміє, буде старатись, а строк заробив, бо був по-дитячому наївним, тепер же взявся за розум. До спиртного в нього алергія, тому випивати не буде. Погомоніли, позітхали разом, і все було вирішено. Після медкомісії та інструктажу одягнув новеньку брезентову робу, а через дві доби Левашов уже крокував у ній, мимоволі підлаштовуючись під ходу майстра лінійників, у найглухіший закуток двору, туди, де під навісом відсвічували жовтим і червоним машини оперативників.
Збоку, ближче до стіни будинку, стояв дерев’яний столик, круг якого на лавах сиділо четверо — друга оперативно-ремонтна бригада. ОРБ-2, бригада Фонарькова.
Новачкові, звісно, вже розповіли, що в бригаді нещодавно трапилося нещастя — загинув електрослюсар. Після цієї трагічної події Фонарькова тимчасово перевели на нижчий розряд з меншою оплатою. Та фактично, як зауважив майстер, мало що змінилося: керує, як і раніше, Фонарьков, хоча розписується в журналі й несе відповідальність Сомов.
Тепер Сашко й сам побачив, хто керує бригадою. На столі лежали синьки — оперативні схеми району мереж. Заглядаючи до пошарпаного зошита, екс-бригадир Фонарьков, міцний, налитий снагою молодик років тридцяти з жорстким обличчям, планував, що належить зробити.
Підійшовши до столу, майстер привітався, за ним — і Сашко. Обличчя хлопця сяяло добродушністю. І ніяких особливих зусиль: варто було сказати собі, що зараз тебе чекає зустріч із чудовими хлопцями, і не просто зустріч — з цієї хвилини зав’яжеться довга з ними дружба — й будь ласка! Губи розпливлися у приязній усмішці, очі привітно заясніли, і від усієї постаті віяло якоюсь покірною лагідністю. Знав, добре знав Сашко цю властивість своєї зовнішності.
— Ага, трудові
Последние комментарии
6 часов 36 минут назад
6 часов 49 минут назад
7 часов 22 минут назад
7 часов 55 минут назад
23 часов 25 минут назад
23 часов 34 минут назад