А. Ніженец
На зламі двох світів
Розвідка про Г. С. Сковороду і харківський колегіум
«…вісімнадцяте століття не розв'язало великої протилежності, яка здавна привертала увагу історії і заповнювала її своїм розвитком, а саме: протилежності субстанції і суб'єкта, природи і духа, необхідності і свободи; але воно протипо-ставило одну одній обидві сторони протилежності в усій їх гостроті і повноті розвитку і тим самим зробило необхідним знищення цієї протилежності».
Фрідріх Енгельс.
ВСТУП
Філософ-гуманіст, письменник-демократ, непримиренний антиклерикал, борець проти соціальної неправди – таким залишився в пам'яті народній Григорій Савич Сковорода. Його філософські ідеї відіграли величезну роль в історії розвитку української громадської думки й літератури XVIII століття.
Рішуче відкидаючи теологічне пояснення світу, визнаючи природу вічною, ніким не створеною, український мислитель прокладав шляхи для вивільнення людського розуму з пут релігії, створював передумови для розвитку нової української літератури.
Уже в надрах феодального суспільства народжувалося нове як у формах класової боротьби, так і в ідеології.
(Події XVIII століття – Коліївщина на Правобережжі, боротьба за соціальну справедливість народного месника Гаркуші, Турбаївське повстання на Лівобережжі України – були тим досвідом боротьби народу за волю, що стане прикладом для покріпачених мас у XIX столітті. Ці події свідчили про гострі суперечності у суспільстві. їх відлуння вривалося й у стіни Києво-Могилянської академії, що була центром наукової думки на Україні. Процеси, що наростали в народних глибинах, найповніше відбилися в творчості і діяльності вихованця Києво-Могилянської академії Григорія Сковороди. Він пропагує найновіші наукові теорії з астрономії, фізики, світобудови. Він проголошує безначальність, нествореність світу, вважає матерію вічною. Він пристрасно шукає нових форм суспільного життя, що забезпечили б щастя не тільки окремої людини, а й щастя всенародне, і
Будучи передусім оригінальним філософом, Сковорода зробив неоціненний вклад і в історію української літератури, виступивши новатором як у жанрах поетичних творів, так і в їх ідейному спрямуванні. Першим на Україні він дав зразки натхненної величавої лірики і лірики пейзажної. Особливе місце в його доробкові посідає філософічна поезія. Йому також належать і сатиричні пісні, що й демократизмом своїм, і поетичними засобами глибоко народні. Підхоплені народними рапсодами – кобзарями, сковородинські пісні полинули по всій Україні.
Сковорода обстоював волю як найдорожче, найпотрібніше благо для людини. Тому він славить Богдана Хмельницького, що визволив народ з-під польсько-шляхетської неволі, що здійснив народну мрію – возз'єднав єдинокровних братів – українців і росіян:
Будь славен вовік, о муже избранне,
Волносты Отче, герою Богдане!
Оригінальним, цілковитим новатором Сковорода був і в жанрі популярної в народі байки. Збірка його «Басни Харьковскія» охоплює широке коло етичних, соціальних і філософських питань. У байках розкривається неприязне ставлення письменника до паразитичних верств суспільства, йдеться про роль праці за схильністю в здійсненні ідеалу щастя. «Басни Харьковскія» «у десять раз глибше і краще розказані, ніж Саадієві»,– писав Іван Франко.
Критикуючи біблійні міфи, оманливу ідею потойбічного щастя людини, Сковорода виходив з глибокого розуміння законів природи, наукових відкриттів того часу, тому й твердив: «Вещество вечно єсть».
Такі погляди не могли не викликати переслідування, бо вирішення в той час основних питань філософії, пояснення закономірностей розвитку суспільства, як і закономірностей розвитку природи, в курсах філософії (в учбових закладах) базувалося на джерелах так званого «святого письма». Походження світу пояснювалося за біблійними міфами. «Святе письмо» було й критерієм утвердження ієрархічної системи залежності людини як від церковної, так і від світської влади. Критика християнських святощів за існуючими законами каралась засланням на каторгу. Філософські твори народного мудреця не були видрукувані за його життя. Заборонялися вони цензурою синоду і в XIX столітті.
Глибоко впевнений у своїй правді, незламний у своїх переконаннях, Г. С. Сковорода пройшов крізь другу половину XVIII ст., як буревій, глибоко сколихнувши основи громадської думки. Він не тільки поглядами, буйністю мислі, а й усім своїм життям протистояв нормам тодішнього суспільства. І хоч не був ватажком повстання, не закликав до збройної боротьби, але його ідеї виховували в народі непримиренність, безкомпромісність у боротьбі за волю.
Последние комментарии
7 часов 15 минут назад
7 часов 35 минут назад
8 часов 51 секунд назад
8 часов 4 минут назад
17 часов 35 минут назад
17 часов 38 минут назад