Зустріч з тайфуном (збірка) [Герман Адольфович Максимов] (fb2) читать постранично, страница - 2

заперечував і відразу ж брався за роботу. Спочатку за Антеною ходила ціла черга, а потім ми звикли. І він робив, що хотів: збере якусь хитромудру схему, розбере і починає майструвати знову.

Він навчався з нами лише рік, потім його сім’я переїхала на Алтай. Увесь цей рік ми з Антеною сиділи на одній парті, мені подобалося стежити, як він працює. Саме тоді я серйозно замислився над своїм майбутнім. Зараз, до того ж у лаконічному переказі, це звучить наївно: замислився над своїм майбутнім. Але так було. Я не хотів відставати, на це було безліч причин, і обрав хімію, до якої Антена був зовсім байдужий. Для хімії вимагалась фізика, для фізики — математика, а в математиці я одного разу наштовхнувся на математичні основи соціології.

* * *

Я відшукав Антену без жодних труднощів — по телефонній книзі. Раніше мені якось не спало на думку, що він у Москві і все так елементарно: взяти трубку, подзвонити, домовитись про зустріч.

* * *

Ми сидимо в кафе-морозиво “Арктика”, біля величезного вікна, за яким тихо кружляють фіалкові від рекламних вогнів лапаті сніжинки. Зал майже порожній, у дальньому кутку офіціантки не поспішаючи п’ють чай.

— Цікаво, — в’яло каже Антена. — Щодо машин дуже цікаво. Так, ось що… Забув спитати: ти не бачив Аду Полозову? Як вона…

Що ж, усе природно. Ада мусить цікавити Антену більше, ніж мої розмови про машини.

Одного разу я розбив свій годинник. Розбив капітально, в ремонт його не брали. Виручив Антена: він втис у годинниковий футляр безбатарейний приймач, настроєний на “Маяк”. Я довідувався про час по радіо; це не дуже зручно, зате оригінально.

Ось тоді я припустився помилки. Я показав цей годинник Аді. Вона займалась фехтуванням, дуже пишалася цим, казала, що фехтування виробляє характер. Безумовно, виробляє. Навіть занадто. Вона зняла свій годинник і стукнула ним об підвіконня — ефектно і точно. Не пам’ятаю, якої марки був годинник. Маленький, овальний. Здається, “Краплинка”. “Можна не поспішати, — великодушно промовила Ада, — кілька днів я обійдусь без годинника, але мені хотілося б мати приймач з двома діапазонами”.

Зимових канікул в Антени цього разу не було. Навіть Нового року він не зустрічав. Коли він з’явився після канікул, Ада сказала, що вигляд у нього дикуватий і заклопотаний. Але “Краплинку” Антена приніс у повному порядку. З двома діапазонами. Годинник також ішов.

— Ми з нею листувались, — розповідає Антена. — Майже півроку. Вона писала, що хоче стати приборкувачкою. А що! За ідеєю, підійшло б…

Взагалі Ада цілком могла б стати приборкувачкою. Але вола стала стюардесою. Дальні лінії: Москва-Делі, Москва-Рим, Москва-Токіо… Вона загинула в Гімалаях.

Так, звичайно, у неї була “Краплинка” першого випуску. Дуже маленький годинничок, схожий на краплинку застиглого янтарю.

Антена водить пальцем по синьому пластику стола, креслячи розталим морозивом акуратну вісімку.

— Ось як воно сталось, — каже нарешті Антена, — Гімалаї… Далеко.

Ну, не надто вже далеко. За ці роки я побував у багатьох країнах: що в наші часи відстань? Мілан, Софія — соціологічні конгреси. Коломбо — міжнародний симпозіум. Оттава — конференція по застосуванню в соціології електронних обчислювальних машин. Париж, Лондон — дискусійні зустрічі з західними соціологами. Туристські поїздки: Єгипет, Польща, Куба, Болгарія. В Міжнародний соціологічний рік працював у Західному Сибіру і в Монголії.

Антена приголомшений. Він запитує про єгипетські піраміди, і я розповідаю, хоч думки мої вперто повертаються до Ади. Чому? Це безглуздо, болісно. На ці думки накладено табу. Зараз я їх позбудуся. Так ось, піраміди. Здаля відчуваєш себе ошуканим: чекав чогось більшого. Але в міру того, як під’їжджаєш ближче, піраміди ростуть, підіймаються вгору, вгору, до самого неба — це справляє якесь гнітюче враження.

Антена уважно слухає, потім каже:

— А все-таки дивно, що ти кинув хімію і зайнявся соціологією.

Нема нічого дивного. У цьому світі взагалі усе закономірно. Моя бабуся з материнського боку була чистокровною циганкою. У мене така спадковість: прагнення передбачати майбутнє. Так що соціологією я зайнявся зовсім не випадково.

Антена недовірливо усміхається. Гаразд, я можу пояснити це по-іншому:

— Якби існував двовимірний світ, тамтешнім жителям, напевне, дуже хотілося б хоч одним оком заглянути в третій вимір. Що там? Як там?.. У нашому тривимірному світі просторіше. Як відзначив поет, “є розгулятись де на волі”. Але подибуються люди, яким обов’язково необхідно висунути ніс у майбутнє. Взяти й висунути. Що там? Як там?..

Антена охоче погоджується:

— Це правильно. Дуже хочеться заглянути в майбутнє…

Ми вже дві години сидимо в цьому холодильнику (тут принаймні тихо), і я ніяк не можу призвичаїтись до того, що Антена не зробив кар’єри. (Я маю на увазі наукову кар’єру і вкладаю в це слово хороший, чесний зміст). Антена був найталановитіший у нашому класі. Буває, що людина змалку стає