Гаррі Поттер і фiлософський камiнь [Джоан Кетлін Ролінґ] (fb2) читать постранично, страница - 92

прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав:

- Бувай, Гаррі!

- Поттере, тримайся!

- Ти, як завжди, популярний! - підсміхнувся Рон.

- Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, - відізвався Гаррі.

Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну.

- Ось він, мамо, ось він, дивися!

То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона.

- Гаррі Поттер! - запищала вона. - Дивися, мам! Я його бачу...

- Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно!

Місіс Візлі усміхалася дітям.

- Тяжкий був рік? - запитала вона.

- Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі.

- О, це дурниці, любий!

- Ти готовий?

Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі.

- Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі.

- Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини.

Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною.

- Ну, все. Побачимося після літа.

- Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю.

- О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається.

- Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..