Народ про релігію [Украинский фольклор] (fb2) читать постранично

НАРОД ПРО РЕЛІГІЮ Українська народна антирелігійна творчість (видання друге, перероблене і доповнене)

НАРОДНЕ РОЗВІНЧАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ОБЛУДИ

Формування науково-матеріалістичного світогляду радянських людей є одним з найважливіших програмних завдань Комуністичної партії Радянського Союзу. Чим швидше долатимуться пережитки минулого, тим успішніше здійснюватиметься будівництво комунізму, що з колишньої мрії став нині безпосередньою реальною справою всієї творчої діяльності радянського народу.

Комуністична партія приділяє винятково велику увагу ідейно-виховній роботі, спрямовуючи її, зокрема, і на подолання у свідомості та поведінці частини громадян нашої країни пережитків минулого, несумісних з соціалістичним способом життя радянського народу, з його комуністичними ідеалами.

До найбільш тривких пережитків належать релігійні вірування та забобони, що зустрічаються ще й зараз як далекий відгомін давнього багатовікового одурманювання трудящих пануючою в класово-антагоністичному суспільстві церковною ідеологією. Великий Жовтень знищив у нашій країні соціальний ґрунт для існування релігії та клерикалізму, проте деякі релігійні пережитки залишилися, підтримувані консервативною силою довго-вікових церковно-обрядових традицій та релігійною пропагандою.

Червневий (1983 р.) Пленум Центрального Комітету КПРС поставив вимогу перед усім ідеологічним активом, перед кожним членом партії не ослабляти роботу і з такою специфічною групою населення, як віруючі. «Під впливом релігії,— зазначалося на Пленумі,— ще залишається частина людей, і частина… не така вже й мала. Численні ідеологічні центри імперіалізму намагаються не тільки підтримувати, а й насаджувати релігійність, надати їй антирадянської, націоналістичної спрямованості»^[1].

Протягом віків релігія тримала трудящих у темряві, прагнучи затуманити їх свідомість і почуття вірою в якусь вищу істоту — бога. Тяжке життя в умовах нестерпного гніту та експлуатації, страх перед незрозумілими силами природи — це той грунт, що породжував забобонність і передсуди, а також і надії на полегшення свого становища, чого сподівалися від уявлюваних потойбічних сил. Пануючі верстви всіляко підтримували релігію та церкву, бо вони допомагали пригнічувати трудящих економічно і духовно, відволікали їх від боротьби за свої інтереси, за справедливу перебудову суспільного життя.

Всі приписи і догми християнської релігії були спрямовані на приниження людини, на виховання в ній покори, інертності і байдужості, на перетворення її в «раба божого», а отже, і в безмовного раба поміщика, капіталіста, царизму. Тільки бог досконалий, людина ж — порочна, грішна. «Бог терпів і нам велів», «все — від бога» — така антигуманна мораль прищеплювалася трудящим з покоління в покоління духовенством з амвонів численних церков та монастирів, що густим павутинням обплутували життя трудової людини.

Релігія відмовила в людських правах і людській гідності половині людства — жінкам, деякі «отці церкви» принизливо називали їх «диявольською посудиною».

Прикриваючись постулатом «не згрішиш — не покаешся, не покаявшись — не спасешся», релігія фактично сприяла злочинності і лицемірству, підбурювала на аморальні вчинки аж до братовбивчих воєн включно… Церква не гребувала найжорстокішими і найпідступнішими засобами, щоб відстояти свій авторитет і зміцнити свою силу та позиції пануючих класів. Саме тому в наш час таким активним поборником і захисником церкви і релігійної ідеології є імперіалістичні та шовіністські кола.

Як ідеологія релігія чужа й ворожа трудящим масам. У статті «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909 р.) В. І. Ленін писав: «Релігія є опіум народу, — цей вислів Маркса є наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію. Всі сучасні релігії і церкви, всі і всілякі релігійні організації марксизм розглядає завжди, як органи буржуазної реакції, які служать захистові експлуатації і задурманенню робітничого класу»^[2].

Життєва практика трудових мас вже здавна підказувала їм, що релігія сковує їх дії, служить їх гнобителям.

І вже на початку запровадження християнства на Русі крізь завісу релігійного туману почали пробиватися промені антирелігійного вільнодумства, заперечувалися релігійні догми і обряди, ширився опір церкві та духовенству. Хоч церква й жорстоко розправлялася з вільнодумцями, все ж у ході історичного розвитку зростало критичне ставлення до релігії, бо його породжувала соціальна боротьба проти феодального та капіталістичного гніту, освяченого церквою.

Протест трудової людини проти релігійного одурманювання і гноблення особливо яскраво й широко виявив себе й відобразився в народнопоетичній творчості. Адже від давнини