Декамерон (fb2)

- Декамерон [2003 р. вид.] (пер. Микола Лукаш) (и.с. Бібліотека світової літератури) 3.14 Мб (скачать fb2) - Джованні Бокаччо

Настройки текста:




Джованні Бокаччо. Декамерон


Передмова

 ДЖОВАННІ БОККАЧЧО

У біографії Боккаччо є прогалини, що їх не змогли заповнити багаторічні пильні дослідження. Є в ній відомості, відносно яких серед істориків літератури досі нема одностайної думки. Лише приблизно можна встановити дати деяких подій його життя.

Батько письменника походив з селян, вихідців із містечка Чертальдо біля Флоренції. Був він купець, і, як представникові флорентійської торговельної та банкірської фірми Барді, йому доводилося не лише їздити по містах Італії, а й виїздити за її межі. Бував він і в Парижі, де наприкінці 1313 року й народився майбутній письменник як нешлюбний син флорентійського купця й француженки, яку він спокусив обіцянкою одружитись, але ошукав і покинув. Докладніших відомостей про матір Боккаччо нема. Звали її Жанна, дехто з біографів говорить, що походила вона з дворянської родини. Невдовзі вона нібито померла з горя, і батько згодом узяв хлопчика до Флоренції.

Це традиційна версія, повторювана протягом століть і заснована переважно на розшифруванні автобіографічних натяків, розкиданих у творах самого Боккаччо. Останнім часом вона викликала заперечення деяких дослідників (як, наприклад, Д. Білланович), що відкидають її як ні на чому не засновану легенду пізнішого походження і вважають, що письменник народився біля Флоренції, можливо, в тому ж таки Чертальдо.

Дитинство Джованні минало у Флоренції, там він почав відвідувати школу, там змалку в нього виявились поетичні нахили. Батько хотів мати в ньому помічника й наступника, отже, віддав його вивчати торговельну справу, але торгівля викликала в хлопця відразу. Тому після кількох змарнованих років батько вирішив з невдалого купця зробити юриста, і майбутній письменник почав вивчати канонічне право, до якого ставився не з більшою прихильністю, ніж до торгівлі. Юриста з нього не вийшло так само, як і негоціанта. Але наслідком одного з цих виховних заходів було те, що батько послав сина до Неаполя. Не знати, коли саме це сталося: старовинна традиція вважає, що хлопцеві тоді було не більше 10 років, пізніші біографи відсувають цю дату на 1327 чи навіть 1330 рік. В усякому разі, ще змалку Боккаччо з ділової, торговельної, республіканської Флоренції потрапив до Неаполя, значного феодального центру, з пишним двором короля Роберта Анжуйського, з аристократичним середовищем. Рицарські звичаї і традиції тут були поєднані з певною атмосферою наукових і мистецьких інтересів: сам король виявляв якесь зацікавлення наукою, протегував ученим, багато ваги надавав і власній репутації вченого. Химерна мішанина середньовічної схоластики з поглядами, властивими гуманізмові нових часів, панувала при цьому дворі. Перебування в Неаполі лишило значний слід у житті й діяльності Боккаччо. Тут він глибше познайомився з творами античних, точніше кажучи, давньоримських письменників. Засвоїв він і деякі зразки середньовічної, куртуазно-рицарської літератури. Тут він по-справжньому розпочав і власну літературну працю, встановив зв'язки з ученими, зосередженими в Неаполі, доступився й до королівського двору, навіть разом з королем опрацював карту Італії, ледве чи не першу в історії італійської картографії. З перебуванням Боккаччо в Неаполі зв'язують і любовне захоплення, об'єктом якого була Марія Аквіно, нешлюбна дочка короля Роберта. Уперше побачив її Боккаччо у церкві у Великодню суботу 1336 року. (Це тільки одна з дат, бо кожен дослідник обстоює свою, від 1331 до 1338 року включно.) Любов охопила його раптово, згодом він досяг і взаємності, подолуючи станову нерівність наявними в нього перевагами, — літературним талантом, силою розуму, щирістю почуття. Він оспівував Марію під прибраним ім'ям Ф'ямметти (в перекладі — «огнинка»), і коли вона незабаром віддала перевагу комусь іншому, то спогади про це кохання довго ще продовжували жити, несподівано й по-різному виникаючи в пізніше написаних творах.

Так розповідає усталена біографічна традиція, яку найновіші дослідники також ладні оголосити легендою пізнішого походження на тій підставі, що давні джерела, подаючи рясні відомості навіть про незначних представників Анжуйської династії, зовсім не знають Марії Аквіно. Отже, згідно з цими поглядами, виходить, що Марія Аквіно — літературна вигадка, що її образ (як у середньовічних життєписах трубадурів) був довільно вичитаний з творів Боккаччо.

Важко сказати, чи правда на боці старої довірливої біографічної школи, чи на боці новітнього зверхкритичного напрямку. Одне, мабуть, не викличе сумніву: в ранніх творах Боккаччо під корою літературної моди, крізь намул умовностей і шаблонів, можна помітити й особисті переживання, глибинну течію дуже інтенсивного внутрішнього життя.


Перший великий твір, над яким Боккаччо почав працювати Неаполі (очевидно, з 1338 року), — прозовий