Остання збірка [Роберт Шеклі] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Остання збірка (пер. Руслан Ткачук) 1.12 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Роберт Шеклі

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

буквально один крок.

Справа в тому, що під час світових воєн ефективність і руйнівна сила зброї, що була у розпорядженні багатьох країн, різко зросли.

Солдати звикли до неї і дедалі більше були схильні до її застосування.

Становище досягло критичної межі. Ще одна війна поклала б край усім війнам узагалі — просто не залишилося б нікого, хто зміг би розв'язати нову.

Таким чином, потрібен був мир на всі часи, але люди, які працювали над цією проблемою, були тверезі й прагматичні. Вони усвідомлювали, що тертя й непорозуміння нікуди не зникли й несуть у собі зародки нових збройних конфліктів.

Тому вони поставили запитання: «Чому мир не вдавалося зберегти в минулому? »

«Тому що чоловіки не можуть без двобою,» — такою була їхня відповідь.

«О, ні,» — запротестували ідеалісти.

Але люди, які займалися проблемою миру, були змушені, зрештою, постулювати, що значна частина людства потребує насильства.

Адже люди, не ангели (хоча й не дияволи), вони — звичайні смертні, яким значною мірою притаманна агресивність.

Звісно, використовуючи останні досягнення науки та маніпулюючи політичною владою, можна було б викорінити цю властивість людської природи, і багато хто схилявся до думки, що варто було б піти саме таким шляхом.

Але практики вирішили інакше. Визнаючи, що прагнення до конкуренції, боротьби, мужність у протистоянні переважаючим силам ворога — вирішальні якості для людського роду, гарантія безперервності його існування, перешкода на шляху до його деградації, ці люди оголосили, що жага насильства нерозривно пов'язана з винахідливістю, умінням адаптуватися до будь-яким обставин, наполегливістю в досягненні мети.

Отже, постала проблема: як зберегти мир у світі й водночас не зупинити поступ цивілізації?

Єдиним виходом, вирішили вони, є спрямування людського насильства в інше русло. Треба дати йому вихід...

Першим рішучим кроком стала легалізація кривавих гладіаторських змагань. Але цього було замало — людям були потрібні справжні відчуття, а не замінники.

Замінити вбивство було нічим. Тому довелося узаконити вбивства — щоправда, на суворо індивідуальній основі, лише для тих, хто за складом характеру їх потребував. Уряди зважилися заснувати Управління емоційного катарсису.

Методом проб і помилок були вироблені єдині правила.

Кожний, хто хотів убивати, реєструвався в УЕК. Після надання певних даних та гарантій Управління забезпечувало Мисливця Жертвою. Якщо перемагав Мисливець, то за кілька місяців він, відповідно до закону, ставав Жертвою.

Таким чином, система ґрунтувалася на тому, що людині надавалася можливість скоїти скільки завгодно вбивств. Але між одним вбивством та іншим вона мала побути Жертвою. Якщо їй вдавалося убити свого Мисливця, людина могла або зупинитися, або зареєструватися на наступний тур.

До кінця першого десятиліття статистика встановила, що до УЕК звертався приблизно кожен третій — принаймні один раз. Згодом ця цифра зменшилася до двадцяти п'яти відсотків і більше не змінювалася.

Філософи хитали головами, але прагматики були задоволені. Війни залишилися там, де їм належало бути споконвіку — в руках індивіда.

Звісно, гра поступово вдосконалювалася. З моменту її офіційного визнання вона перетворилася на великий бізнес. Виникли фірми, що обслуговували як Мисливців, так і Жертв.

Управління емоційного катарсису вибирало імена Жертв випадково. На вбивство Мисливцеві виділялося два тижні. Він міг покладатися лише на власну винахідливість, будь-яка стороння допомога вважалася порушенням правил. Мисливець отримував ім'я Жертви, її адресу й опис зовнішності. Убивати він міг тільки з пістолета стандартного калібру. Застосовувати будь-яку іншу зброю заборонялося. Крім того, Мисливець не мав права користуватися засобами захисту.

Жертва одержувала повідомлення на тиждень раніше від Мисливця. їй сповіщалося лише одне: вона — Жертва. Імені свого Мисливця вона не знала. Жертві надавалося право використовувати будь-яку зброю та засоби захисту, а також наймати детективів. Вони не мали права убивати — це дозволялося лише Жертві та Мисливцю. Але

детективи могли виявити в місті чужинця або нервову озброєну людину.

Жертва могла влаштовувати Мисливцеві будь-які пастки й засідки. За убивство чи поранення сторонньої людини в перебігу Полювання суворо карали, убивство за будь-якими іншими мотивами — через ревнощі чи корисливість — однозначно каралося смертю.

Система одержала загальне схвалення: ті, хто прагнув убивати, мали таку можливість; тих, кого це не приваблювало — переважну більшість населення, — ніхто, звісно, не примушував цього робити.

Хай там як, а людство позбулося загрози великих воєн. їх замінили сотні тисяч малих.

Фрелейнові не надто подобалася ідея полювати на жінку. Але, зрештою, якщо вона сама зареєструвалася, то це не його провина, нехай нарікає на себе. Перемігши у шести Іграх, він не збирався програвати й цього разу.