Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя [Ірен Роздобудько] (fb2) читать постранично, страница - 71

- Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя 681 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Ірен Роздобудько

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

втік від нього,

розіп'яв його, зрікся. Тож не відділюся від нього ніколи. Він зберігається лише

шляхами, поданими в Євангелії. Відречення від світу повне й солодке. Повне

підпорядкування Христу й моєму духовному наставнику. Вічна радість за один день

праці на землі. Не забуду твоїх заповідей. Амінь».

Цей клапоть пергаменту знайшов слуга Блеза Паскаля після кількох (за однією з

версій - восьми) років після смерті вченого й філософа, який був зашитий в полу його

камзола... Один із дослідників життя вченого месьє Бремен доводить, що саме в цю ніч

відбулося навернення Блеза Паскаля й воно поклало край довготривалим душевним


мукам. Всесвіт постав перед ним як єдина трансцендентна реальність. Жахливі

галюциногенні видіння змінилися видіннями Світла, Життя та Любові...»


* * *


...Вона так і заснула на підлозі, поклавши голову на купу книжок, у незручній позі.

Заснула одразу, ніби проковтнула снодійне. Тільки в голові промайнуло коротке

запитання: «Невже?» - й одразу невидима завіса насунулася на втомлений мозок.

Це був не сон... Хелена відчула, як її тіло стало пласким, немов вирізаним із паперу.

Руки й ноги трохи розведені, як у картонних ляльок, що їх друкують у журналах для

дівчаток поруч із малюнками одягу. Насправді, зрозуміла уві сні Хелена, це поза польоту, поза наближення. Тільки діти в своїх снах здатні ширяти у просторі, як птахи - бавитися, перевертатися, змахувати руками. Тільки відьми у казках чи фільмах літають на віниках

чи в ступах, виробляючи у просторі неймовірні піруети. Той, хто хоче відірватися від

землі - левітувати, - обирає позу наближення. Спокійну й відсторонену, як на іконах, які

зображають Вознесіння.

Хелена бачить себе посеред темної й незнайомої кімнати перед великим дзеркалом.

Всередині його, де, здавалося б, мала відобразитися її постать, темна порожнеча, схожа на

довгий тунель у гірському гроті. Проте два її відбитки - повернуті профілем, стоять обабіч

амальгами. У лівому верхньому кутку в темних грозових хмарах вимальовується верхівка

гори, на якій щось мерехтить уривчастим рудим світлом. Зберігаючи позу наближення,

Хелена відривається від підлоги. Відчуває потужний поклик дзеркала, яке повільно

починає втягувати її в себе. Вона не здатна пручатися. Страх і цікавість охоплюють її.

Невже вона зможе ввійти в амальгаму? Що там, за нею? Хто чекає на верхівці? Хелена

приглядається пильніше і бачить на тій горі силует оголеної рудоволосої жінки. А

мерехтливе світло випромінюють її довгі розплетені коси. Вона впізнає себе і з подивом

дивиться на тих двох, що стоять нерухомо, як варта. Хто з них - справжня вона? Щоб

перевірити, Хелена здогадується зробити певні рухи: підносить руку до свого волосся і

починає прочісувати його розчепіреною п'ятірнею. Волосся клоччям вилазить з-під її

пальців, устеляє підлогу... Жінка на горі усміхається й притуляє тонкого білого пальця до

своїх вуст. Дзеркало продовжує втягувати Хелену, вона вже зовсім близько від його

поверхні, вона розуміє, що за хвилину опиниться там, звідки вже ніколи не повернеться...

Хелена стогне уві сні й не може прокинутись. У кінці чорного тунелю виникає нове

видіння: довкола свічки сидять десятеро тіней. Коли вони одночасно повертають обличчя

на стогін, Хелена впізнає їх. Страх минає. Дзеркало зупиняє її наближення. Хелена плаче.

Це вони, ті, для кого і писала свої книжки! Їх десятеро. Десятеро божевільних людей, котрі відчули навернення, десять однодумці, яких вона не розпізнала відразу, їхні очі

випромінюють любов, світло й життя. Вони сидять дружнім колом у кінці чорного тунелю

- за їхніми спинами вимальовується і море, золотаво-блакитний горизонт, насичена зелень

екзотичних дерев, теракотовий берег.

Дзеркало тьмяніє, немов екран телевізора... Хелена прокидається.


* * *


Субота, вихідний день. Щось змінюється. Майже непомітно й невідчутно, але

Хелена прокидається з усмішкою. П'є каву й дивиться у вікно. Люди йдуть на базар і з

базару. Вони несуть у кошиках фрукти й овочі - малину, суниці, помідори, огірки... У

цьому робочому кварталі всі жінки - огрядні, всі чоловіки - в подібних картатих сорочках

та спортивних штанях. Усі вони знають одне одного, вітаються, зупиняються побалакати.

Поки жінки ходять базаром, чоловіки скупчуються біля кіосків, купують горілку в білих

пластикових склянках, стають щільним колом, затуляючись спинами друзів від