Крадіжка в готелі "Гранд-Метрополітен" [Агата Крісті] (fb2) читать постранично

-----

— Пуаро, — звернувся я до друга, — зміна обстановки пішла б вам на користь.

— Ви так думаєте, друже?

— Яв цьому переконаний.

— Справді? — відказав усміхаючись Пуаро. — Так ви вже все уладнали?

— Поїдете?

— Куди ви маєте намір мене відвезти?

— У Брайтон. Справа в тому, що мій приятель з Сіті залучив мене до однієї

дуже вигідної справи, і... ну, як то кажуть, у мене завелись грошенята. Я

вважаю, що, зупинившись в готелі «Гранд-Метрополітен», ми чудово проведемо наш

уїкенд.

— Яз вдячністю приймаю вашу пропозицію. Те, що ви не забуваєте про мене, старого, свідчить про вашу добросердість. А, доброзичливе серце, врешті-решт, цінується вище за сірі мозкові клітини. Так-так, це кажу вам я, три, котрий про

це часто забуває.

Мені таке зіставлення було не дуже до вподоби. Я підозрюю, що Пуаро іноді

схильний недооцінювати мою кмітливість. Але його доброзичливість до мене була

настільки очевидна, що моя легка досада швидко розвіялась.

— Отже, домовились, — підсумував я квапливо. У суботу ми вечеряли в

«Гранд-Метрополітен» серед розкішно одягнено! публіки. Кого там у Брайтош тільки

не було! Вбрання були чудові, а коштовності — поначеплені часом із бажання їх

продемонструвати навіть усупереч доброму смаку — були просто дивовижні.

— Оце так видовисько! — бурмотів Пуаро. — Зборище спекулянтів, правда ж, Гастінгсе?

— Можливо, — відповів я. — Матимемо надію, що не всі вони одного поля

ягоди.

Пуаро з цікавістю оглядався навкруги.

— Споглядаючи цю силу-силенну коштовностей, я починаю жалкувати, що

спеціалізувався на викритті злочинів, а не на їх вчиненні. Яка чудова нагода для

кваліфікованого злодія! Зверніть увагу, Гастінгсе, на огрядну даму, що сидить

біля колони. Вона, можна твердити, вся увішана самоцвітами.

Я простежив за його поглядом.

— О, — вигукнув я, — це ж місіс Опалсен.

— Ви з нею знайомі?

— Як вам сказати, її чоловік — багатий біржовий маклер, який нажив великі

гроші на недавньому нафтовому бумі.

По вечері ми зустріли Опалсенів у вітальні, і я відрекомендував їм Пуаро.

Кілька хвилин ми невимушене розмовляли, і все закінчилось тим, що каву ми вже

пили разом. Пуаро кинув кілька схвальних слів відносно дивовижних коштовних

каменів, що прикрашали пишні груди леді, і та відразу ж розцвіла від глибокого

задоволення.

— Це моє хобі, містере Пуаро. Я так люблю коштовні камені. Ец знає це моє

уподобання, і, коли справи в нього йдуть непогано, він приносить мені що-небудь

новеньке. Ви цікавитесь коштовними каменями?

— Подеколи мені доводиться мати з ними справу, мадам. Моя професія змусила

мене ознайомитися із найвідомішими коштовностями світу.

Розсудливо замінюючи справжні імена вигаданими, він розповів історію про

відомі коштовні камені одного королівського дому, а місіс Опалсен слухала його, затамувавши подих.

— Ну й дива! — вигукнула вона, коли Пуаро скінчив свою розповідь. — Буває

ж таке! Знаєте, я придбала перли, що мають цікаву історію. Наскільки мені

відомо, моє намисто вважається одним із найгарніших у світі — так чудово

підібрані одна до одної перлини і так бездоганна їх гра. Піду принесу його!

— О мадам, — запротестував Пуаро, — ви надто люб'язні. Благаю вас, не

турбуйтесь!

— Ні, ні, я хочу показати вам намисто. І огрядна дама досить жваво

попрямувала до ліфта. її чоловік, зайнятий бесідою зі мною, запитливо глянув на

Пуаро.

— Ваша дружина була настільки люб'язна, що вирішила показати мені свої

перли, — пояснив йому Пуаро.

— О, які перлини! — задоволене усміхнувся Опал-сен. — їх варто побачити.

Вони влетіли мені в круглу копієчку. Але я нічого на цьому не втратив. Хоч і

сьогодні я зміг би одержати за них ті самі гроші. І навіть більші. Може, так і

доведеться зробити, якщо справи йтимуть і далі, як досі. У Сіті з грошима зараз

дуже скрутно. Розумієте, винен цей клятий податок на надприбуток.

І він став розповідати про фінансову ситуацію, пересипаючи мову

спеціальними термінами, так що мені було важко його зрозуміти.

Його перебив хлопчик-слуга, який підійшов і щось прошепотів йому на вухо.

— Що, що? Зараз прийду. Вона не захворіла? Пробачте, джентльмени.

І він побіг нагору. Пуаро відкинувся на спинку стільця і запалив свою

маленьку цигарку. Тоді поставив порожні чашечки з-під кави в один ряд і радісно