Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи [Юрій Дмитрович Ячейкін] (fb2) читать постранично, страница - 2

моуй коробцi з Мiсяця на Землю. А щоб ви знали, мiй штурман був чоловiк статурний: не так, щоб величенький, а метрiв зо два з гаком залюбки вмiщалося мiж його тiм'ям та п'ятами. Сили вiн був нелюдськоу. На Мiсяцi пiднiмав мою коробку разом зi мною однiсю рукою. Чубатий, вусатий, хлопець з таких, про яких кажуть "скафандр наопашки". Та вiн i справдi до пуття нiколи не застiбався.

Уже поминули межу тяжiння мiж Мiсяцем i Землею, коли раптом: торох-торох! Трусонуло так, що в мене й досi всi кiстки переплутанi. Свiт менi став шкереберть, перед очi плавають зiрки, а я навiть не знаю, чи нову галактику бачу, чи я сам ух вiд удару посiяв. Азимут лежить на пiдлозi i лупас очима, а проте чудесно зорiснтувався: голова у нього була на пiвнiч, ноги на пiвдень, а руки вiдповiдно - одна на схiд, друга на захiд.

А що з ракетою сталося! Двигуни стрибнули з корми на нiс, а нашi ходики потупцювали навпаки. Але ми ще не знали, що потрапили в згубнi обiйми протилежного часу!

Азимут пiдвiвся, виплюнув два зуби i прохрипiв:

- Пронесло! Це була якась приблудна комета...

Тiльки-но я роззявив рота, щоб вiдповiсти йому, коли знову торох-торорох!

Коли я отямився, то вiдчув, що двигуни мовчать, а тiло мос наче прикуте до пiдлоги. Далебi, повернулося тяжiння, подумав я.

Я розплющив одне око i обвiв поглядом ракету. Такого безладдя я в життi не бачив. Звiдусiль звисають обiрванi дроти, прилади вивернули своу рiзноколiрнi тельбухи, куди не кинь оком - жодноу цiлоу речi. А серед цього хаосу на купi всiлякого мотлоху сидить Азимут i нажахано дивиться в iлюмiнатор. Руки у нього трусяться, весь вiн сiпасться i взагалi скидасться на божевiльного.

- Де ми? - якомога спокiйнiше запитав його я.

- На Землi! - ляскаючи зубами, вiдповiв вiн. - Але тут коуться кiнець свiту 1 Мертвi встають з-пiд землi!

Ну, хто б на мосму мiсцi не подумав, що Азимут таки з'ухав з глузду? Хто поставив би iнший дiагноз?

Але - неймовiрно! - я помилився.

Коли я глянув у iлюмiнатор, серце в мене похололо, наче я в самому купальному костюмi вискочив у космос.

Це було якесь марення. Це було нiби кiнофiльм, який пустили навпаки. I в скаженому темпi.

А слiд вам сказати, що переплутати щось ми не могли, бо приземлилися в хрестоматiйнiй мiсцевостi. Це був ргипет, i не просто ргипет, а знаменита Долина Царiв, фантастична долина кам'яноу геометрiу пiрамiд. Отже, ми орiснтувалися, як у себе в хатi.

Але це був неймовiрний свiт!

Сонце сходило на заходi i сiдало на сходi. Люди кумедно метушилися назадгузь. Вони виходили живi з вогню i сухi з води. Нiчого не народжувалося i не вмирало, а несподiвано з'являлося готовеньке, щоб потiм безслiдно зникнути. Здавалося, нiби якийсь чарiвник до всього торкасться свосю паличкою, щоб викликати з небуття казковi картини. Це була сама iсторiя, яку перед нами крутили з кiнця.

Страшна розгадка цiсу тасмницi забринiла в мосму мозку. Невже нас засмоктав протилежний час? Коли так, то зараз з-пiд землi пiднiмуться когорти Наполеона, щоб з самого кiнця i до самого початку повторити жорстоку битву з безжалiсними мамелюками тодiшнього володаря ргипту Мурада. А коли двобiй дiйде до початку i вiйська мальовничо вишикуються пiсля битви, яку вони щойно повторили, як учнi таблицю множення, з кiнця, сам Наполеон Бонапарт позадкус на бiлоснiжному конi перед свiжими, як пiсля вiдпочинку, вiйськами i скаже:

- Солдати! Сорок вiкiв дивляться на вас з висоти цих пiрамiд!

Я ввiмкнув звук, щоб на власнi вуха почути цю афористичну промову.

I що ви думасте?

Все було точнiсiнько так, як я й передбачав. Та я не врахував однiсу дрiбницi: великий завойовник не тiльки все робив навпаки, а й говорив навпаки! Вiн пiдняв руку i проверещав:

- !дiмарiп хиц итосив з сав ан ясьтялвид вiкiв короС !итадлоС

Авжеж, багатьох див я тодi надивився.

Чавуннi ядра вiдскакували вiд циклопiчного обличчя сфiнкса i стрибали точнiсiнько в жерла французьких гармат, а Нiл невтомно нiс своу води не в Середземне море, а в глиб чорного континенту. Я бачив, як раби розбирали пiрамiди i по камiнчику розтягали храми та палаци, поки в долинi не залишилося жодноу будови. Я бачив, як пустеля зацвiла, i в уу джунглях несамовито ревли жахливi ящури. Я дивився на все це i тихенько вiтав себе з тим, що моя стара коробка надiйно захищас нас вiд руйнiвного впливу часу.

Та настав момент, коли Земля зробилася голою, як школярський глобус. Хiба що тiльки по глобусу не повзають бруднi слимаки i драглистi потвори. Але й по Землi вони не довго плазували. Час-ненажера вправно злизав ух з поверхнi.

А потiм i сама Земля почала поволi розпорошуватися i танути у часi!

I тодi Азимутовi нерви не витримали.

- Капiтане! - зойкнув вiн. - Ви бачите, капiтане? Гине матiнка-Земля! Я збережу уу i буду до скону свого носити на серцi!

Не встиг я йому заперечити, як вiн вистрибнув з ракети. Хоч би застебнувся! Але для нього правила технiки безпеки не iснували.

За хвилину вiн вже знову був у ракетi i, хекаючи, поклав на пульт величезну брилу чорного базальту. Але йому не довелося носити уу на серцi, бо невблаганний час не жалував його.

Вiн мiнявся щомитi.

Спочатку зникли зморшки, наче ух