Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій [Олексій Токар] (fb2) читать постранично, страница - 7

уявити, як у неї може увійти чоловік, і як звідти народжуються діти. Туди навіть непросто засунути вказівний палець. Ось і вся розповідь, але все це дуже важливо".

Декілька років тому шкільна адміністрація округу Калперер (штат Вірджинія, США) постановила виключити з навчальної програми цей нібито щоденник єврейської дівчинки, який чиновники з відділу освіти визнали "надмірно відвертим". Про це написала газета «The Washington Post».

Необхідно відзначити, що на Amazon.com «Щоденник Анни Франк» знаходиться в списку заборонених для дітей книг в силу його "депресивності для читачів". А в американській бібліотечної асоціації відзначають, що з початку 90-х років зафіксовано лише шість запитів його в бібліотеках.

Безцеремонне нахабство продемонстрував Музей Анни Франк в Амстердамі, який стверджував про "справжність" поштової листівки, нібито надісланої в 1937 році восьмирічною Анною Франк другові в Амстердам із побажаннями "удачі в Новому році". Листівка, як стверджують в музеї, була відправлена з Аахену, в Німеччині, де Анна перебувала в гостях у своєї бабусі.

Однак, навіть поверхове вивчення почерку на листівці в порівнянні з фактичним почерком Анни Франк у 1942 році показує, що листівка була явно написана кимось іншим, особливо зважаючи на те, що в 1937 році почерк такий як у вісімдесятирічної людини, а в 1942 році почерк, як в 13-літньої. Ця "листівка Анни Франк" є ще одним обманом в пантеоні єврейських байок, з яких складається брехня про Голокост.

Щоденники Анни Франк — це серйозний потужний бізнес, в Амстердамі навіть існує Інститут Анни Франк. Той інститут був змушений визнати, що в щоденниках є місця, написані кульковою ручкою, але "в загалом і в цілому", як там заявили, щоденник справжній. У спробі покінчити зі звинуваченнями у тому, що щоденник підроблений, до п'ятдесятиріччя з моменту смерті Анни Франк там надрукували так званий "остаточний варіант": «Щоденник юної дівчини: остаточне видання», куди додали уривки, що раніше були заборонені до публікації батьком Анни. Тепер до книги увійшли вилучені ним записи щодо сімейних відносин, неприємних висловлювань на його адресу і на адресу матері, а також "інтимні" подробиці з життя доньки.

Незадовго до смерті, Отто Франк визнав, що він дозволив письменнику з Голландії відредагувати щоденники і навіть переписати його окремі частини. Він також визнав, що деякі імена у щоденнику були замінені на псевдоніми.

Тому сьогодні остаточно доведено, що Отто Франк використав працю професійного письменника для зображення подій, які, як нас змушували вірити, є літературним творінням його дочки. Завдяки продажам фальсифікованого щоденника із описанням трагічного життя Анни, Отто Франк отримав значні прибутки і став дуже заможною людиною. Пан Франк та інші істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл по всьому світові і допомагає просувати симпатії до сіонізму та викликати жалість до євреїв. Втім низка зухвалих фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважають пропагандистам міфу про Голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є «яскравим свідченням Голокосту» та «вражаючим звинувачувальним документом проти нацизму».

Фальсифікацією щоденника постійно займалися письменники, перекладачі, учасники судових процесів та рідний батько Анни Франк. Напевне нас у найближчому майбутньому чекає ще багато несподіванок із "Щоденниками Анни Франк", котрих існує вже декілька версій, проте вже тепер його не зовсім справжнє походження не викликає сумнівів.

Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р. зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поруч із постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.

Через це журналіст задає питання:

«Хіба автори подібних статей та рекламних роликів не "розпалюють полум'я ненависті", яке вони справедливо засуджують? Чи може бути виправданою пропаганда, що включає в себе перебільшення і спотворення фактів, незалежно від мети, для якої вона використовується? Чи може бути неможливою вигадка, позначена маркою автентичності? Чи має хтось право створювати вигадану працю і представляти її громадськості як справжню, особливо працю з таким приголомшливим закликом до емоцій?»

Тереса Хендрі сама дає чітку відповідь, з якою неможливо не погодитися:

«Надання вимислу статусу істини ніколи не може бути виправданим. З цим не можна миритися».

2011 рік