Бабин Яр: версії гіркої правди [Данило Дятель] (fb2) читать постранично, страница - 2

поховано приблизно по сто осіб, їх видно на малому не уживаному цвинтарі поміж жидівським та Лук'янівським кладовищами. Тут поховано українських та комуністичних підпільників, між ними Олену Телігу і Івана Рогача. На їхній забутій могилі у 1980-х роках побудовано київську телевежу.

Українська делегація з Галичини під проводом проф. Володимира Кубійовича і поета К.Панківського побувала в околицях Бабиного Яру 29 вересня 1941 року. У «Краківських вістях» (11 жовтня 1941 р.) писалося, що багато жидів з Києва вивезено. Олександр Довженко у книжці «Не хазяйнувати німцям в Україні», виданій у Москві наприкінці 1942 року, свідчить, що в жовтні 1941 року німці вивезли 50.000 киян.

У звітах і літературі українського націоналістичного та советського підпілля нема ні слова про розстріли жидів у Бабиному Яру.

Зате після війни «уцілілі» і «свідки-очевидці» говорили та свідчили:

— що про розстріли жидів знав цілий Київ,

— що земля через тиждень ворушилася над могилою як вода на морі,

— що кров текла через десять днів з Яру рікою до Дніпра,

— що на весні кров гейзерами вибивалася з-під землі.

Перший раз коротко про Бабин Яр Радянський Союз згадав у газеті «Красная Звезда» у 1943 року з нагоди німецьких розкопок 10000 українських жертв ЧК-НКВД у Вінниці. З серпня 1943 року в «Красной Звезде» Совінформ (голова Соломон Лозовський) повідомив, що у Вінниці німці розкопують трупи своїх жертв-жидів, а не українців, замордованих ЧК. Совінформ далі подав, що «як німці хочуть, то можуть знайти більше таких самих своїх жертв з 1941 року у Бабиному Яру».

У листопаді 1943 року у визволеному Києві кореспондент «Нью-Йорк Таймc» писав у довгій статті, що він не бачив достовірних доказів розстрілу і поховання 70.000 жидів, гітлерівських жертв у Бабиному Яру. Тому й ця газета зігнорувала число 100.000 жертв, подане совєтами (прокурором Смірновим) на Нюрнберзькім суді. До теми Бабиного Яру від 1943 року вернулися аж через чверть століття.

Якою сумнівною є історія знищення жидів в Бабиному Яру, показують різні цифри жертв у різних енциклопедіях. Ніяких жертв не вказано в енциклопедіях В. Кубійовича: паризькій 10-томовій, і Народного Союзу — однотомовій, а у торонтонській подано число 3.000. Газета «Свобода» з 1.ХІІ.95 подала 10.000. У різних жидівських енциклопедіях подаються числа від 34.000 до 100.000. У описах Товариства «Бабин Яр» у Києві та Іваном Дзюбою подано 260.000, а В.Коротич подає рівно 300.000. Через брак згоди на сьогоднішній день побудовано кілька пам'ятників жертвам Бабиного Яру у Києві, причому в різних місцях, тому що проектанти не були певні щодо місця розстрілу. Газета «Новоє русскоє слово» (5.V.96) домагалася побудови ще одного!

Археологічних розшуків у Бабиному Яру ніколи не роблено, а навпаки перегороджено яр греблею і залито земляним мулом. У 60-х роках гребля тріснула, внаслідок чого загинуло багато киян. Згодом знову пробували заповнити Бабин Яр землею, але він виявився надто великим.

Історичні паралелі зі Львовом вказують, що німці згуртували усіх 50.000 жидів в Києві поблизу жидівського кладовища, поміж Бабиним та Реп'яхівськими ярами, тут їх пограбовано — забрано багато золота і дорогоцінностей. Жінок і стариків вивезено до гетто в спорожнілому Мінську, а здорових заганяли до таборів праці й будівництва військових доріг.

Доповідач звернув увагу слухачів, що страждальницькі вигадки в історії жидів — це явище не нове. Жидівські хронікарі описали Б.Хмельницького як «кривавого Хмеля», котрий нібито забив сотні тисяч невинних жидів. Насправді козаки і повстанці Хмельницького жидів не вбивали, хіба що в тому випадку, коли ті ховалися у фортецях з поляками, як ворожі колаборанти. Міністром скарбу Хмельницького був жид, як і деякі полковники; тож він не був і не міг бути антисемітом.

Під час першої світової війни такі американські політики як Мартін Гленн усно і письмово розпиналися про 6.000.000 жидів та 800.000 їхніх дітей, жертв «голокосту» в Польщі і Україні. 30 листопада 1918 року (це не помилка!) «Нью-Йорк Таймc» писав, що 1100 жидів спалено живцем у синагозі у самому Львові! Одначе жидівське старждальництво на це не має документальних доказів. Кількість жертв Аушвіцу офіційно зменшено з 4.000.000 на 650.000 у 1994 році. Число жертв Треблінки з 3.500,000, на вересень 1944 р., єрусалимський суд зменшив до 890.000 у 1987 році. Байку про роблення з жидів мила Ізраїль відкликав 5 травня 1990 року.

Міф про найбільшу катастрофу жидів за історію людства у Бабиному Яру тріснув як мильна булька у березні 1996 року після виявлення іншої сторони медалі в статтях у «Вечірньому Києві». Після першої публіцистично-інформативної статті Володимира Кательницького, голови Братства Святого Андрія у Києві, у «ВК» та коментарів до неї Григорія Мусіенка, жидівські товариства звернулися до прокуратури з вимогою покарати газету й авторів. 6 лютого 1996 року прокуратура Києва визнала скаргу жидівської громади за безпідставну, необґрунтовану історичними доказами. Після того «ВК» надрукував докладну чотиристорінкову