Рейди УПА теренами Чехословаччини [Володимир В’ятрович] (fb2) читать постранично

Володимир Вятрович
Рейди УПА теренами Чехословаччини

ВСТУП

Одним iз засобiв асимiляцiї українцiв в часи панування тоталiтарного радянського режиму було позбавлення їх власної iсторiї. Все минуле нашого народу розглядалося лише як елемент "славних" дiянь "старшого брата" - росiян. На все, що виходило поза рамки цiєї концепцiї чи вiдверто суперечило їй, накладалося табу. В результатi такої полiтики ми й досi маємо надзвичайно багато недослiджених моментiв в нашiй iсторїї. На перший погляд, дивним є той факт, що найбiльше "бiлих плям" припадає на хронологiчно найближчi до нас часи двадцятого столiття. Пояснити це можна тим, що цей вiк став часом найбiльшого розвитку незалежницьких тенденцiй в Українi як в теоретичнiй дiлянцi, iдеологiї, так i в практичнiй, що проявилася в спалахах нацiонально-визвольної боротьби 1917-1920-х рокiв та в 1940-1950-х роках. Тому дослiдження цього перiоду стало об'єктом найпильнiшої уваги каральних органiв радянського режиму, тому вiн повинен стати полем для роботи цiлих поколiнь сучасних iсторикiв, що бажають вiдкривати непiзнанi сторiнки нашої минувщини i вiдтворювати її реальний образ.

Актуальнiсть дослiдження iсторiї українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв зумовлюється не тiльки необхiднiстю стирання "бiлих плям". Ця проблема має значний суспiльний резонанс i в нашому сьогоденнi. Невизначенiсть офiцiйної позицiї держави щодо цього руху стоїть на завадi консолiдацiї українського народу й створення здорової конструктивної атмосфери, вкрай необхiдної нашiй країнi. Значною мiрою цьому сприяють також далекi вiд правди стереотипи, утвердженi в свiдомостi цiлого поколiння зусиллями радянської пропаганди. Ще досi значна частина не тiльки не спецiалiстiв, але й iсторикiв не здатна об'єктивно оцiнити подiї бiльш як п'ятдесятилiтньої давнини i вiддати належне героям, полеглим в рядах повстанцiв за свободу свого народу. Вирiшення цiєї проблеми є можливим лише за умови якнайширшого дослiдження рiзноманiтних аспектiв становлення та розвитку Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв та Української Повстанської Армiї. Результати роботи матимуть, безперечно, значну iсторичну й, не менш значну, суспiльну цiннiсть.

Монографiю, що пропонується увазi читачiв, присвячено рейдам УПА теренами Чехословаччини. Чому серед багатогранної недослiдженої дiяльностi українських повстанцiв автор взявся за висвiтлення саме цiєї проблематики? Зроблено це з метою зламати ще один стереотип, що побутує у вiдношеннi до українського визвольного руху ОУН та УПА. Навiть у дослiдженнях сучасних iсторикiв помiтна тенденцiя до зображення його як суто захiдноукраїнського явища, як примiтивної партизанщини з метою лiквiдацiї тих чи iнших представникiв окупацiйної влади. Таке тлумачення, до речi, дуже близьке до сформульованого в радянськi часи, коли повстанцiв iнакше як бандитами не називали i всю їхню дiяльнiсть зводили до рiзноманiтних виявiв тероризму. Тим часом, дiяльнiсть ОУН та УПА слiд розглядати значно ширше, а саме в контекстi свiтових подiй. Бо саме таке бачення своєї боротьби мали учасники повстанського руху та його керiвництво. Це надзвичайно яскраво проступає з програмових документiв ОУН та УПА, з публiцистики iдеологiв визвольних змагань Петра Федуна-"Полтави" та Осипа Дякiва-"Горнового", зрештою, з практичних намагань вплинути на подiї у свiтi, що проявилися в закордонних рейдах УПА.

Представники воюючої України повиннi були реагувати на свiтовi події з метою впливу на них, бо до цього їх змушувала сама логiка боротьби. Особливо важливим це стало пiсля закiнчення Друтої свiтової вiйни, коли український нацiонально-визвольний рух опинився в цiлком новiй мiжнародно-полiтичнiй ситуацiї. Той факт, що нашi землi залишив один окупант, не полегшив справи боротьби за Українську Самостiйну Соборну Державу. На мiсце коричневої чуми знову прийшла червона, на мiсце ослаблених в боях i зламаних морально нiмецьких вiйськ прийшли свiжi сили Червоної Армiї, вкритої трiумфом перемог, на мiсце скомпрометованого ворога, проти якого об'єдналися країни, прийшов iнший, значно пiдступнiший - бiльшовизм, котрий, замаскувавшись пiд визволителя, швидкими темпами встиг завоювати свiт. Загалом, зовнiшньо-полiтична ситуацiя в свiтi була вкрай несприятливою для позитивного вирiшення українського питання. Союзники Сталiна з антигiтлерiвської коалiцiї мовчазно погодилися не лише з окупацiєю України, але й вiддали на поталу "вождю народiв" тi країни Центральної i Схiдної Європи, на якi Радянськiй Союз не мав впливу до вiйни.

Попри те, керiвництво нацiонально-визвольного руху вирiшило продовжувати боротьбу, не очiкуючи сприятливої зовнiшньої ситуацiї, а створюючи умови для неї. Зважаючи на це, основними завданнями, якi ставили перед собою керiвники воюючої України, були залучення до спiльного антибiльшовицького фронту представникiв iнших народiв та манiфестацiя своєї боротьби у свiтi, що мала б вiдкрити заслiпленi очi громадськостi Заходу на справжню iмперську суть СРСР.