Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду. Правова оцінка [Володимир Андрійович Василенко] (fb2) читать постранично

- Голодомор 1932–1933 років в Україні як злочин геноциду. Правова оцінка (а.с. Голодомор -1) 200 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Володимир Андрійович Василенко

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Володимир Василенко ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ ЯК ЗЛОЧИН ГЕНОЦИДУ Правова оцінка

Вступ

З кожним роком правда про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні дедалі більше поширюється серед української і світової спільнот. Сьогодні не викликає сумніву, що тоді сталінський тоталітарний режим вчинив жорстокий злочин проти української нації, внаслідок якого мільйони українських селян були виморені штучно організованим голодом.

Поступово предметом поглибленого вивчення стає дедалі ширше коло питань, пов’язаних із причинами, мотивами, обставинами, механізмами і наслідками Голодомору. В результаті у корпусі досліджень цієї жахливої трагедії меншає білих плям і спірних проблем. Проте триває і, як мені здається, набуває інтенсивності дискусія навколо питання кваліфікації Голодомору геноцидом.

Деякі дослідники, політологи і політики як в Україні, так і поза її межами, визнаючи його злочинний характер, не вважають Голодомор злочином геноциду, попри ухвалення у 2006 р. Верховною Радою України Закону про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. Вони аргументують свою позицію тим, що в той час на безмежних просторах Країни Рад від голоду масово гинули не лише українські селяни, і тому, мовляв, немає сенсу виокремлювати геноцидний характер українського Голодомору.

Така постановка питання ігнорує національний вимір українського Голодомору, на який аргументовано вказують багато дослідників, зокрема такі авторитетні, як Роберт Конквест, Джеймс Мейс, Андреа Граціозі.

Геноцид і злочини проти людяності

Навіть якщо розглядати масове вимордування українських селян штучно організованим голодом поза національним контекстом, таке знищення також є тяжким міжнародним злочином або злочином проти людяності.

З огляду на це зазначимо, що для юридичної оцінки і засудження вбивства селян голодом не варто винаходити нові терміни, такі як «демоцид», «соціоцид» або «класоцид», а треба лише знати та вміти застосовувати міжнародне право, в якому, крім геноциду, є категорія злочинів проти людяності, серед яких виокремлюється такий як винищення. У міжнародному праві під винищенням розуміють свідоме широкомасштабне або систематичне вбивство значної кількості цивільного населення, зокрема шляхом позбавлення його доступу до продуктів харчування та ліків.

Геноцид і винищення є найтяжчими міжнародними злочинами відповідно до загальновизнаних звичаєвих норм міжнародного права, які знайшли віддзеркалення у міжнародних договорах, зокрема в Конвенції ООН 1948 р. про попередження злочину геноциду і покарання за нього, і в Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 р.

У Римському статуті в окремій ст. 6 відтворено склад злочину геноциду як його викладено у Конвенції ООН 1948 р., а у ст. 7 наведено перелік інших міжнародних злочинів під загальною назвою «злочини проти людяності», до яких віднесено і такий злочин, як винищення (частина 1 §b).

Отже, геноцид не є єдиним міжнародним злочином або злочином проти людяності, а одним із них. Проте цей злочин вирізняється серед інших особливим характером, правовою специфікою та наслідками. Тому в доктрині міжнародного права геноцид називають «злочином злочинів» (crime of the crimes — англ., crime des crimes — фр.).

Особливість соціально-правової природи геноциду полягає в тому, що цей злочин спрямований на знищення національних, етнічних, расових або релігійних груп як таких, тобто груп, які є найголовнішими базовими цивілізаційними елементами структури людства. Знищення цих елементів суперечить принципу багатоманітності світу в його цивілізаційно-планетарному вимірі і становить небезпеку не лише для поодиноких людей і спільнот, а для людства в цілому.

Спільним для геноциду та інших злочинів проти людяності є те, що їх вчинення спричиняє широкомасштабні або систематичні порушення природних прав та основоположних свобод людини і є підставою для відповідальності винних держав, посадових і приватних осіб відповідно до норм національного й міжнародного права.

Сподіваюся, що сьогодні в жодної неупередженої людини, яка має хоч крихту совісті і людського співчуття, не виникає сумнівів щодо правомірності оцінки цілеспрямованого вбивства голодом мільйонів українських селян у 1932–1933 рр. як злочину проти людяності під назвою «винищення». Отже, масове вимордування українців, яке сталося тоді, є тяжким міжнародним злочином, незалежно від того, кваліфікувати його як геноцид чи як винищення.

Проте ушанування пам’яті жертв Голодомору, елементарне почуття справедливості і людська солідарність вимагають належної юридичної оцінки нашої національної трагедії у світлі положень Конвенції ООН 1948 р. про попередження злочину геноциду та покарання за нього.

Характерні ознаки геноциду

У дослідженнях, присвячених Голодомору, досить часто трапляються нарікання на недосконалість правового