Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження [Тетяна Тур] (fb2) читать постранично, страница - 3

зробленому німцями напередодні війни у травні 1939 року, видно: лише в одній частині Бабиного Яру, десь за кілометр від місця колишнього царського іподрому, терен одного з ярчаків повністю наповнено землею. Згодом з археологічних розкопок стане зрозуміло: там поховано багато десятків тисяч українських жертв ЧеКа, яких після 1933 року почали ховати за Дніпром, у Биківні. У лужному ґрунті околиць Києва кістяки зберігаються століттями. Гадаю, вони діждуться розкопок.

Після розгляду знімків можна сміливо сказати, що за час німецької окупації природу в Бабиному Яру в районі жидівського кладовища не було порушено. Аналіз аерофотознімків за час окупації Києва відкинув версію щодо навіть малих поховань у ярках поряд жидівського кладовища. Проте привертає увагу таке. Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували (тепер терен військового цвинтаря), наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того наказали вбратися і повели на станцію «Товарна» вздовж східного муру православного цвинтаря та поміж будовами військових складів. На станції стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до ближніх колгоспів або спустошеного Мінська. Якщо пересічний читач може розпізнати на аерофотознімках яму та поодиноку людину, то як можна було не побачити могили на 100 тис. людей?

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення таких гето не планували.

Перше завдання українських істориків — віднайти місця, куди німці вивезли з Києва жидівських жителів, дослідити їхню подальшу долю та, можливо, місце знищення. Цього нам не вдасться дізнатися від «уцілілих» з Бабиного Яру — насправді вислужників НКВД. Вони, як і колись, поширюють казку Соломона Лозовського, Іллі Еренбурга та їхнього Совінформбюро. Навіть у похилому віці не припиняють відстоювати свою більшовицьку брехню ветерани ЧК, НКВД і КГБ.

Сподіватися віднайти правду можна лише у гітлерівських картотеках поодиноких есесманів, які донині зберігаються у контрольованому донедавна американцями Berlin Documentation Center (сховище документів у Берліні). Там їх зібрано понад мільйон. У цих картках записано про рідню, платню, медалі й покарання, виконані й невиконані військові завдання кожного есесмана. Не важко довідатися, хто з них був у Києві у вересні — жовтні 1941 року.

Другий спосіб дослідження долі депортованих юдеїв — пошук у банкових книгах головного банку Третього Райху у Берліні. У них, безсумнівно, записано кількість золота і коштовностей, відібраних у київських жидів.

В Американському національному архіві зберігається близько ста тонн гітлерівських документів, що їх досі ніхто не переглядав. Мабуть, удвічі більше документів у архівах колишнього Радянського Союзу. У них напевно ховається відповідь на київську «загадку в загадці»:

ДВІ ТИСЯЧІ УКРАЇНСЬКИХ ЖЕРТВ ГИТЛЕРИЗМУ ПОХОВАНО НА ТЕРЕНІ КИЇВСЬКОЇ ТЕЛЕВЕЖІ

Тижневик «Україна» і «Ліберальна газета» першими не обмежилися свідченнями «уцілілих». Зате вони описали, як за допомогою аерофото-знімків і локальної обсервації терену встановлено місце поховання більшості українських жертв, убитих гітлерівцями в Києві, а між ними й поетеси Олени Теліги. Біля цієї братської могили — одна з чотирьох опор телевізійної вежі. Тут, на місці поховання, хтось із працівників телебачення посадив малинник й донині ростуть дві великі липи, які видно малими деревцями на фотознімках часів війни. Перевірка на місці в листопаді 1993 року виявила: невеликий пам’ятний дерев’яний хрест на леваді, що за 750 метрів на захід від терену телевежі, стоїть на місці, яке не має нічого спільного з братськими могилами. Ще далі від могил жертв ЧеКа і гітлерівців зведено бронзовий соцреалістичний пам’ятник Бабиного Яру — за 300 метрів на південь від дерев’яного хреста.

СВІДЧЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ПРЕСИ ЗА ЧАС ОКУПАЦІЇ КИЄВА

У СРСР комуністична партія мала абсолютний контроль над засобами масової інформації, головними серед яких були: ТАСС, яке репрезентувало творчість журналістів; Совінформбюро, через яке партія інформувала «советского человека»; Інформбюро Наркоміндєлу — рупор уряду, яке передавало вісті «за рубеж» і західним альянтам.

ПЕРША ЗГАДКА В ПРЕСІ ПРО БАБИН ЯР

Важливу інформацію про Бабин Яр можна віднайти в «Красной звезде». Ще 1993 року київські архіви не хотіли видати для перегляду примірники цієї газети за 1941 рік. Мабуть, тому, що газета мусила брехнею прикривати або