Клуб самогубців. Діамант Раджі [Роберт Стівенсон] (fb2) читать постранично

- Клуб самогубців. Діамант Раджі (пер. Юрій Якович Лісняк) (а.с. Українська бібліотечна серія ) 1.04 Мб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Роберт Луїс Стівенсон

Настройки текста:




Роберт Луїс Стівенсон КЛУБ САМОГУБЦІВ. ДІАМАНТ РАДЖІ


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література






Видання підготовлено на замовлення Міністерства культури України видавництвом «Українознавство»

Упорядник і редактор Олександр РИБАЛКО



КЛУБ САМОГУБЦІВ

Переклад Юрія Лісняка

Історія молодика з тістечками


Бездоганний Флорізель, князь Богемський, під час свого побуту в Лондоні здобув прихильність усього люду своїми чарівливими манерами й великою, але не марнотратною щедрістю. Він був людина небуденна, навіть як судити з того, що знали про нього всі, а то була лише невелика частина його діянь. За звичайних обставин напрочуд урівноважений, звиклий ставитись до дійсності так просто, мов будь-який хлібороб, князь Богемський, проте, не був позбавлений смаку до життя більш пригодницького й ексцентричного, ніж те, яке йому визначило його походження. Час від часу, коли його нападала нудьга, а в жодному з лондонських театрів не було вистави, на якій би можна посміятись, та ще й сезон був не мисливський — князь-бо як мисливець не мав собі рівних, — він кликав до себе свого повірника і шталмейстера[1], полковника Ґеральдіна, й казав йому, що хоче потинятись по вечірньому місту. Шталмейстер той був молодий офіцер відважної, часом аж відчайдушної вдачі. Він сприймав такі слова з захватом і квапився приготуватись. Чималий досвід і всебічна обізнаність із життям розвинули в ньому рідкісне вміння маскуватись; до будь-якої обраної ролі, незалежно від суспільного становища, вдачі чи національності, він умів принатуритись не тільки обличчям та поведінкою, а й голосом і мало не думками. В такий спосіб він відвертав увагу цікавих від князя й часом спромагався знайти для них обох доступ у щонайдивовижніше товариство. Для влади ці пригоди, звичайно, лишалися таємницею. Непохитна відвага князя вкупі з кмітливістю та лицарською відданістю його товариша вже разів кільканадцять рятували їх обох у небезпечних ситуаціях, і вони робилися що далі, то певніші себе.

Одного березневого вечора раптовий дощ із снігом загнав їх до якогось устричного бару неподалік від Лестерського майдану. Полковник Геральдін був одягнений і загримований під нужденного репортерчика; а князь, як звичайно, змінив свою зовнішність, наліпивши фальшиві бурці та широкі кошлаті брови. Вони перетворювали вишуканого аристократа в людину, добре пошарпану знегодами, так що годі було впізнати його. Отак загримовані, князь і його супутник безпечно сиділи в барі й цідили помаленьку бренді з содовою водою.

У барі було повно люду — і чоловіків, і жінок; та хоч не одне з них пробувало зав'язати розмову з нашими пригодниками, жодне не здавалося їм досить цікавим для ближчого знайомства. Там збирались самі покидьки лондонського життя, найбанальніші зразки людської непорядності, і князь уже почав позіхати, вся ця прохідка вже набридла йому; аж раптом двійчасті вхідні двері широко розчахнув сильний поштовх знадвору, і до бару ввійшов якийсь молодик, а за ним ще двоє чоловіків, що несли по великому тарелю, прикритому серветкою. Вони зразу скинули ті серветки — на тарелях лежали маленькі тістечка з кремом. Молодик почав обходити всі столи, з перебільшеною ґречністю пропонуючи кожному взяти і з'їсти тістечко. Декотрі зі сміхом приймали те частування, інші рішуче, часом навіть різко відмовлялися, і тоді молодик із якою-небудь більш або менш дотепною примовкою з'їдав одне тістечко сам.

Нарешті він підійшов до князя Флорізеля.

— Сер, — сказав він, низько вклонившись і подаючи князеві взяте двома пальцями тістечко, — може, ви появите таку честь зовсім незнайомій людині? За якість цього тістечка я можу поручитись, бо від п'ятої години сам уже з'їв їх аж двадцять сім.

— А я, — відповів князь, — маю звичку зважати не стільки на якість частування, скільки на той настрій, із яким його мені пропонують.

— Настрій тут глузливий, сер, — ізнов уклонившись, відповів молодик.

— Глузливий? — перепитав Флорізель. — З кого ж це ви хочете поглузувати?

— Я прийшов сюди не для того, щоб викладати свою філософію, — відказав молодик, — а для того, щоб роздати оці тістечка. Коли я вам поясню, що цілком щиро залічую й себе до тих, із кого хочу поглузувати, ваше самолюбство буде, сподіваюся, задоволене, і ви зробите мені таку ласку, що приймете це частування. Коли ж ні, то ви примусите мене з'їсти двадцять восьме тістечко, а мені ця гастрономічна вправа, зізнаюсь, уже набридає.

— Мені вас шкода, — сказав князь, — і я залюбки