Бенкет [Платон] (fb2) читать постранично, страница - 25

що не лише він, а й слова його дуже нагадують тих силенів, які мають здатність розкриватися. Якби хтось захотів прислухатися до того, як говорить Сократ, то, на перший погляд, його мова видалась би смішною. Він зодягає свої промови в такі слова й вислови, які роблять його мову подібною до шкіри нахабного сатира. Говорить про віслюків, про всіляких ковалів, шевців, чинбарів і, здається, вічно повторюється в тому, що каже і як підбирає слова. Тому кожен, хто не розуміє, про що йдеться, і не має відповідних знань, готовий висміяти його. (222) І лише заглибившись і збагнувши по-справжньому, можна розкрити для себе суть його слів і побачити, що лише такі слова не позбавлені глузду. Тоді лише можна переконатися, що мова його божественна і містить у собі безконечні образи доброчесности і багато з того, якщо не все, – що заслуговує на увагу людей, які прагнуть вищої досконалости через утвердження себе в красі та благості.

       Ось моя хвала Сократові, достойні мужі. Водночас – це й докір йому, бо принагідно я розповів вам, як він мене образив. (b) Сократ повівся так, зрештою, не лише зі мною, а й з Хармідом, сином Ґлавкона, і з Евтідемом, сином Діоклея, та й з багатьма іншими. Він лише вдавав із себе закоханого, та, насправді, радше закохував у себе, ніж сам виявляв почуття. Отож, раджу й тобі, Аґатоне, не впійматися на той гачок: знаючи наш гіркий досвід, бережись, щоб не був мудрий, як застерігає приповідка, по шкоді.

(c) Алківіад скінчив, усі посміялися з його відвертості, здавалось-бо, що він усе ще закоханий у Сократа. А Сократ сказав:

       – Мені здається, Алківіаде, що ти цілком тверезий. Інакше не говорив би так витійкувато, щоб тільки приховати від слухачів те, заради чого ти все це розповідав і про що згадав, ніби мимохіть, на завершення своєї мови. Тобі, власне, йшлося про те, щоб розлучити нас з Аґатоном. Бо ти вважаєш, що я не повинен любити нікого іншого, крім тебе, Аґатона ж – лише ти сам. (d) Але тобі не вдалося схитрувати, зміст твоєї сатиро-силенівської драми, – мов на долоні. Ти ж, любий Аґатоне, не дай йому домогтися свого, подбай, щоб ніхто не зумів нас розлучити.

       – Твоя мова, Сократе, як завжди правдива, – підхопив його Аґатон. (e) Мабуть, для того, він і приліг поміж нами, щоб нас розлучити. Та марні зусилля! Ось я зараз підійду і приляжу біля тебе.

      – І добре зробиш! – сказав Сократ, – ходи-но сюди і приляж ось тут праворуч від мене.

       – О Зевсе! – вигукнув Алківіад. Скільки я натерпівся від цього чоловіка! Він думає, що завжди мусить узяти гору наді мною. Але, якщо не може бути інакше, хай Аґатон приляже поміж нами.

Сократ:

       – О, ні! Це неможливо! Ти вихваляв мене на всі лади, тепер моя черга хвалити того, хто сидить праворуч від мене. Якби Аґатон приліг з твого боку, йому б не залишалося вибору – мусив би знову хвалити мене, замість того, щоб я, нарешті, віддав і йому належне. (223) Із ласки твоєї, любий Алківіаде, хай тебе завидки не беруть, коли хвалитиму цього юнака. Я щиро хочу сказати на його честь похвальне слово.

       Аґатон:

       – Даруй, Алківіаде. Мені дуже прикро, але я не можу лишитися біля тебе, поспішаю змінити місце, щоб почути, як то мене хвалитиме Сократ.

       Алківіад:

       – Пора вже й звикнути до цього. У присутності Сократа навіть оком не поведи на красенів. Ось і тепер, – як легко вдалося йому примостити Аґатона біля себе.

       (b) Аґатон устав, аби прилягти біля Сократа. І тут, – звідкіль узявся, коло дверей веселий гурт гульвіс. Скориставшись, що двері були відчинені – хтось якраз виходив – вони так і вдерлися до покою й позаймали місця серед гостей. Здійнявся гармидер і вже ніде дітися – всі почали пити вино, забувши про будь-який порядок і міру. Ериксимах, Федр та інші повиходили, за словами Арістомеда, а його самого зморив сон. (c) Проспав він довго, тим паче, що й ночі були тоді довгі. Пробудився вже вдосвіта, коли півні співали, і побачив, що інші гості сплять або пішли собі геть. Тільки Аґатон, Арістофан і Сократ бадьорилися і по черзі – зліва направо – пили з великої чаші. Сократ розмовляв із ними. (d) Про що саме, – зізнався Арістомед, – він не запам’ятав, бо не чув початку. До того ж його хилила дрімота. Найважливіше, – пригадав він, – що Сократ змусив їх визнати, що той-таки поет мусить знатися на творенні комедії і трагедії, і добрий трагік повинен бути також сатиричним поетом. Обидва були змушені визнати це, щоправда ледве зв’язуючи докупи його думки – їх хилило на сон. Першим із них заснув Арістофан, а на світанку й Аґатона зборов сон. Сократ, повкладавши їх, встав і вийшов. Арістодем, за звичаєм, пішов услід. Повернувшись до Лікею, Сократ умився і провів там решту дня, а надвечір подався додому на спочинок.

Із давньогрецької переклала Уляна Головач

Переклад здійснено за виданням: Plato Symposium / ed. By Kenneth Dover. – Cambridge University Press, 1980. При відтворенні перефразованих фрагментів з Гесіода і Гомера використано переклади Бориса Тена.