загрузка...
Перескочить к меню

Бенкет (fb2)

- Бенкет (пер. Уляна Головач) 230 Кб (скачать fb2) - Платон

Настройки текста:




ПЛАТОН БЕНКЕТ


       (172) Гадаю, я достатньо обізнаний з тим, що ви цікаві були б довідатись від мене. Нещодавно, коли я прямував зі своєї Фалерської оселі до міста, впізнав мене, ідучи слідом, один мій знайомий і ще здалеку гукнув:

       – Егей, Аполлодоре, Фалерцю, а підожди-но!

       Я зупинився, почекав.

       – Давно вже шукаю тебе, Аполлодоре. Хочу розпитати про той бенкет в Аґатона, де були Сократ, Алківіад та й інші, – які ж то промови виголошувалися там на честь Ероса. (b) Один чоловік, якому довелося слухати Фенікса, сина Філіппа, вже розповідав мені, говорив, що й ти про це знаєш. Сам він нічого до ладу не оповів, то може, ти? Зрештою, це твій обов’язок – переповідати іншим те, що говорив твій приятель. Але передусім скажи нам, чи ти сам був на цьому бенкеті?

       У відповідь я сказав йому:

       (c) – Мабуть, ти й справді нічого не зрозумів зі слів того оповідача, якщо уявляєш собі, що той бенкет, про який питаєш, відбувся так недавно, що й я міг там бути.

       – Так я, власне, й думав, – зізнався він.

       – Ну що ти, Ґлавконе? Хіба тобі не відомо, що Аґатон уже багато років не показується в Атенах? А щодо Сократа, то з ним я приятелюю так, що й дня нема, аби я не придивлявся до того, що він робить, і не прислухався до кожного його слова, вже зо три роки. (173) До того часу, де тільки не носила мене доля, і я уявляв собі, що роблю щось потрібне, а насправді був нікчемний, як кожен із вас – як от ти тепер, якщо думаєш, що краще займатися будь-чим, аби не філософією.

       – Та годі жартувати, краще скажи, коли відбувся той бенкет?

       – Ще коли ми були дітьми, як Аґатон отримав нагороду за свою першу трагедію – наступного дня він разом із хоревтами складав жертву богам на честь перемоги. Відтоді, здається, аж надто багато часу минуло.

(b) – І хто розповів тобі про цей бенкет? Чи не Сократ?

       – Ні, присягаюся Зевсом. Це був той самий чоловік, що й Феніксові розповідав, – Арістодем Кідатенець, малого зросту, завжди ходив босий. Він був на цьому бенкеті як один із близьких приятелів Сократа, – так мені, принаймні, здається. Якось я розпитував про це і в Сократа, і те, що почув від нього, не суперечило тому, що говорив Арістодем.

       – То, може, все-таки поділишся тим, що знаєш? – наполягав Ґлавкон. – Тим паче, що дорога до міста – гарна нагода і поговорити, і послухати.

На тому й погодились – йдучи до міста, розмовляли про те, що мовилося на бенкеті в Аґатона. (c) Тому я чуюся достатньо підготовленим, – про що й зауважив на початку. І якщо ви хочете, щоб я розповів це й вам, не відмовлятимуся. Така вже моя вдача, що я завжди тішуся, коли або сам маю нагоду провадити філософські бесіди, або можу послухати інших, сподіваючись і собі щось скористати. Та коли чую не раз розмови, ті що їх ведете з багатими й дуже заклопотаними людьми, відчуваю, як вони мене гнітять. Мені тоді жаль і вас, і ваших друзів, бо гадаєте, що робите щось путнє, а насправді гайнуєте час. (d) Однак ви, зі свого боку, вважаєте, мабуть, нещасним мене. Визнаю, може, ваша правда. Але я думаю, що це ви нещасні, не тільки думаю, – переконаний у цьому.

       – Ти зовсім не змінився, Аполлодоре. Як завжди звинувачуєш себе та інших. І здається, без жодної на те підстави всіх, окрім Сократа, починаючи, звичайно, із себе, вважаєш за нещасних. З якого це дива прозвали тебе м’якуном, правда, не знаю. Бо на словах ти завжди готовий накинутися на себе та інших – на всіх, хіба лише Сократ – виняток для тебе.

       – Як же мені, любий, не втрачати розуму й тями, якщо я маю таку думку про вас і про самого себе.

       (e) – Не варто зараз сперечатися про це Аполлодоре. Зроби нам ласку, – не відволікайся, а вволи, врешті, наше прохання – розкажи, що то були за промови.

       – На бенкеті йшлося… Та ні, краще почну від самого початку і спробую розповідати так, як і мені переповів Арістодем. (174) Він говорив, що зустрів Сократа, той був гарно вмитий і в сандаліях, – таке з ним рідко буває, – і запитав його, куди ж то він так вирядився.

       – На бенкет до Аґатона. Вчора я втік від нього, – сказав Сократ, – злякавшись велелюдного торжества на честь перемоги, але пообіцяв прийти сьогодні. Отож, я й причепурився, не можна-бо до красеня – не красенем. (b) А як ти, до речі, ставишся, аби прийти на бенкет, на який тебе не кликали?

       Арістодем відповів, що готовий підкоритися волі Сократа.

       – У такому разі, – сказав Сократ, – ходімо! Може, й давню поговірку змінимо в той спосіб що до достойних на бенкет достойники приходять без запрошення. Бо ж і Гомер колись насмілився не лише перекрутити цю поговірку, а й висміяв її. (с) Зобразивши Аґамемнона хоробрим воїном, а Менелая слабким списоборцем, він описав, як на бенкет до Аґамемнона з нагоди принесення жертви




Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации