Армія без держави [Тарас Бульба-Боровець] (fb2) читать постранично, страница - 3

С. Лантух

Від автора

«Хто визволиться сам — той буде вільний,

Хто визволить кого — в неволю візьме».

Леся Українка

ТИМ УКРАЇНЦЯМ, ЩО ПОЛЯГЛИ, ЯК БЕЗІМЕННІ ГЕРОЇ ГІГАНТСЬКОГО ПІДЗЕМНОГО ФРОНТУ НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ, А СЕРЕД НИХ І МОЇЙ ВІРНІЙ ДРУЖИНІ АННІ, СКЛАДАЮ ЦІ СКРОМНІ РЯДКИ ЗАМІСТЬ ВІНКА НА ЇХ НЕВІДОМИХ МОГИЛАХ.

Тарас Бульба-Боровець

Нью Йорк, 1974 рік

Дуже багато людей звертаються до мене з запитом, чому я досі не написав своїх спогадів, чому в нас так мало літератури, яка висвітлювала б події в Україні з часів Другої світової війни? А особливо — чому ніхто не береться за об'єктивне висвітлення нашого повстанського руху?

Я досі не писав про ці справи хоч би й тому, що, по-перше, це ділянка мемуарної літератури і цю працю виконають професійні люди пера. По-друге, я вважаю, що той, хто має писати про ці події, мусить порушити так світлі, як і темні їх сторони, якщо це мають бути об'єктивно насвітлені факти. Для мене таке завдання пов'язане з дуже болючими спогадами, як особистого, так і загально-національного характеру.

Одначе, невідкладна потреба дати для історика нашої доби бодай початковий першоджерельний матеріял, щоб розпочати студії тієї доби, змушує мене віддати до рук читача бодай ці скромні фраґменти своїх спогадів. Тим більше, що майже всі друковані праці, що появляються у вільному світі про партизанський рух в Україні, грішать жахливим спотворенням фактів, замовчують ролю Поліської Січі, як зародка Української Повстанської Армії і вводять в «блуд живих і мертвих, і ненароджених» синів і дочок України в питанні нашої повстанської боротьби 1941–1945 років.

Ви тримаєте в руках стисле оповідання про наше недавнє минуле, написане на основі того, що я пам'ятаю. Брак архівного матеріялу не дає мені змоги деталізувати всі події; крім того, не про все можна вже говорити. Вас далі зобов'язують закони конспірації безперервно воюючої батьківщини. Я хочу зазначити, що я пробував в різні часи і в різних видавництвах друкувати уривки чи частини своїх спогадів та не щастило мені видати ці спогади, як закінчену працю. Дякуючи Богові, я закінчив писання та ревізію своєї праці в 1974 році і у цій остаточній редакції випускаю її у світ.

Я вірю, що моя праця виповнить прогалину в українській мемуаристиці нашого століття і послужить правдивим першоджерелом для майбутніх істориків України, як також наукою для наших майбутніх лицарів, яким припаде доля і Божа воля визволити 50-мільйонову націю з-під гніту її численних тяжких ворогів.

Тарас Бульба-Боровець

Генерал-хорунжий Тарас Бульба-Боровець,

Отаман «Поліської Січі»

9. III.1908 — 15.V.1981

ПЕРША ЧАСТИНА МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ 1920—1939

Розділ перший АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

Лютував холодний листопад 1920 року. На переміну падали як не дощ, то сніг. Морози почали заковувати глибоке липке болото, перетворюючи його в гостру сталеву груду.

Здесяткована тифом і розбита ворожою перевагою Українська Національна Армія день і ніч відступає на Захід… Разом з Армією відступає й Уряд Української Народньої Республіки. Територія Української Суверенної Держави тане, наче віск на вогні. Точаться жорстокі бої за кожну місцевість, за кожний вершок рідної землі. Вояки стомилися до півсмерти. Вони вже не мають змоги дальше боротися — босі, обдерті, голодні, без запілля, без бази, без резерви, без медикаментів, без набоїв…

Річка Збруч. Новий кордон. За річкою на заході дві чужі держави — Румунія і Польща. Від півночі, сходу та півдня розбиту армію переслідує непроглядна хмара большевиків. Вона лявиною заливає всю територію України.

— Ураа-а!.. Урррааа-а-а!..

— Дайош Україну!

— Смерть петлюрівцям!

Від Головного Отамана Збройних Сил, Симона Петлюри, наспіває останній наказ по армії на рідній землі:

— регулярним частинам армії бойовим порядком форсувати Збруч. Скласти зброю в Польщі або в Румунії.

— всім повстанським загонам прорватися в глибоке запілля ворога і далі вести повстансько-партизанську боротьбу.

21-го листопада армія форсує Збруч. Ворог безнастанно налягає з усіх сторін…

Армії залишилося лише два слабеньких мостики для форсування ріки: Волочиськ та Ожиговці. Ворог бере ці дві точки під особливий обстріл. Обидві сторони концентрують в цих пунктах максимальні сили, бо тут відбуватиметься вирішальний бій.

— За всяку ціну не допустити до переправи. Обов'язково взяти в полон все командування. Захопити всі прапори — наказує Москва.

— Розбиття армії — це ще не повна перемога ворога над цілою нацією. Гідно відступати з боєм. Зберегти прапори. Краще смерть героя, ніж ганебне рабське життя, — наказує Київ.

Відступ ускладнюється: з другого боку річки немає змоги