Гайдамаки [Тарас Григорович Шевченко] (fb2) читать постранично

Тарас Шевченко
Гайдамаки

(Озвучення подано в скороченій формі)

Все йде, все минає - і краю немає,

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе… умирає… Одно зацвіло,

А друге зав'яло, навіки зав'яло…

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили,

Попливуть і потім, і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять,

Вийдеш подивиться в жолобок, криницю

І в море безкрає і будеш сіять,

Як над Вавилоном, над його садами,

І над тим, що буде з нашими синами;

Ти вічний без краю!.. Люблю розмовлять,

Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,

Співать тобі думу, що ти ж нашептав.

Порай мені ще раз, де дітись з журбою?

Я не одинокий, я не сирота -

Єсть у мене діти, та де їх подіти?

Заховать з собою? Гріх, душа жива!

А може, їй легше буде на тім світі,

Як хто прочитає ті сльози-слова,

Що так вона щиро колись виливала,

Що так вона нишком над ними ридала.

Ні, не заховаю, бо душа жива.

Як небо блакитне - нема йому краю,

Так душі почину і краю немає.

А де вона буде? Химерні слова!

Згадай же хто-небудь її на сім світі -

Безславному тяжко сей світ покидать.

Згадайте, дівчата, - вам треба згадать!

Вона вас любила, рожевії квіти,

І про вашу долю любила співать.

Поки сонце встане, спочивайте, діти,

А я поміркую, ватажка де взять.

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля -

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Сини мої невеликі,

Нерозумні діти,

Хто вас щиро без матері

Привітає в світі?

Сини мої! орли мої!

Летіть в Україну -

Хоч і лихо зустрінеться,

Так не на чужині.

Там найдеться душа щира,

Не дасть погибати,

А тут… а тут… Тяжко, діти!

Коли пустять в хату,

То, зострівши, насміються -

Такі, бачте, люди:

Все письменні, дрюковані,

Сонце навіть гудять:

«Не відтіля, - каже, - сходить,

Та не так і світить,

Отак, - каже, - було б треба…»

Що маєш робити?

Треба слухать, може, й справді

Не так сонце сходить,

Як письменні начитали…

Розумні та й годі!

А що ж на вас вони скажуть?

Знаю вашу славу!

Поглузують, покепкують

Та й кинуть під лаву.

«Нехай, - скажуть, - спочивають,

Поки батько встане

Та розкаже по-нашому

Про свої гетьмани.

А то дурень розказує

Мертвими словами

Та якогось-то Ярему

Веде перед нами

У постолах. Дурень! дурень!

Били, а не вчили.

Од козацтва, од гетьманства

Високі могили -

Більш нічого не осталось,

Та й ті розривають;

А він хоче, щоб слухали,

Як старці співають.

Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу,

Султан, паркет, шпори, -

От де слава! А то співа:

«Грає синє море»,

А сам плаче, за тобою

І твоя громада

У сіряках!..» Правда, мудрі!

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода -

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди -

А я дурень; один собі

У моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина.

Заспіваю - море грає,

Вітер повіває,

Степ чорніє, і могила

З вітром розмовляє.

Заспіваю - розвернулась

Висока могила,

Аж до моря запорожці

Степ широкий вкрили.

Отамани на вороних

Перед бунчуками

Вигравають… А пороги

Меж очеретами

Ревуть, стогнуть, розсердились,

Щось страшне співають.

Послухаю, пожурюся,

У старих спитаю:

«Чого, батьки, сумуєте?»

«Невесело, сину!

Дніпро на нас розсердився,

Плаче Україна…»

І я плачу. А тим часом

Пишними рядами

Виступають отамани,

Сотники з панами

І гетьмани - всі в золоті,

У мою хатину

Прийшли, сіли коло мене

І про Україну

Розмовляють, розказують,

Як Січ будовали,

Як козаки на байдаках

Пороги минали,

Як гуляли по синьому,

Грілися в Скутарі

Та як, люльки закуривши

В Польщі на пожарі,

В Україну верталися,

Як бенкетовали

«Грай, кобзарю, лий, шинкарю!» -

Козаки гукали.

Шинкар знає, наливає

І не схаменеться;

Кобзар вшкварив, а козаки -

Аж Хортиця гнеться -

Метелиці та гопака

Гуртом оддирають;

Кухоль ходить, переходить,

Так і висихає.

«Гуляй, пане, без жупана,

Гуляй, вітре, полем,

Грай, кобзарю, лий, шинкарю,

Поки встане доля».

Взявшись в боки, навприсідки

Парубки з дідами.

«Отак, діти! добре, діти!

Будете панами».

Отамани на бенкеті,

Неначе на раді,

Похожають, розмовляють;

Вельможна громада

Не втерпіла, ударила

Старими ногами.

А я дивлюсь, поглядаю,

Сміюся сльозами.

Дивлюся, сміюся, дрібні утираю -

Я не одинокий, є з ким в світі жить;

У моїй хатині, як в степу безкраїм,

Козацтво гуляє, байрак гомонить,