загрузка...

Загибель Уранії (fb2)

Книга 107047 устарела и заменена на исправленную

- Загибель Уранії [1968 р. вид.] 1.81 Мб (скачать fb2) - Микола Олександрович Дашкієв

Настройки текста:




Микола Дашкієв Загибель Уранії

Відомим і невідомим, близьким і далеким — усім, хто бореться за мир і життя на Землі, — з надією та вдячністю присвячує

Автор

Частина перша Земля і небо

Розділ I По павутинці через безодню

Морок, густозоряний морок довкола… Нема йому ні кінця, ні краю — залягла на всі боки оксамитова безодня, поцяткована незліченними гострими промінчиками. Не мерехтять зорі, сяючи пронизливо й холодно. Ніщо ніде ані ворухнеться. І панує над усім тиша — чорна віковічна тиша міжпланетної порожнечі, де кожен звук помирає до свого народження.

Морок, нерухомість і тиша… Мабуть, саме в них втілено нескінченність часу і простору. Буття чи небуття — який їх смисл отут, де зітерто грань між секундою і вічністю, а найбільше чи найменше однаково жалюгідні перед безмежністю? Тут немає ні правди, ні кривди, ні істини, ні омани. Тут первісна матерія виступає в усій своїй огидній наготі — тупа, холодна, байдужа до всього.

Але що то за цяточка ледь-ледь мріє посеред давкого мороку? Що за дивне скупчення атомів у абсолютній порожнечі міжпланетного простору? Якісь шаруваті оболонки… Вихори енергетичних полів… Теплове випромінювання… Вона не має права на існування, оця порошинка, яка так дерзновенно повстала проти найголовнішого закону природи — закону наростання ентропії!.. Все мусить розпастись на найдрібніші часточки. Все повинно розчинитись в одноманітності хаосу, зникнути в мороці й тиші. Такий закон!

Але порошинка в міжпланетному просторі не хоче скорятись законові. Вона існує і всіма силами прагне продовжити своє буття. Та тільки дуже гіркою ціною дістається їй кожна секунда існування!

Це — людина в скафандрі космонавта.

Людина задихається. Її груди жадібно хапають повітря, а воно — рідесеньке. Спазми перехоплюють горло. Глухо видзвонюють у скронях дзвони. Важко гупає серце. Аж печуть легені, благаючи кисню… А життєдайна киснево-гелієва суміш лише ледь-ледь струменить з редуктора.

Можна вмить урвати цю муку — досить бодай на півоберта відкрутити повітряний вентиль. Отож людина й смикнулась до вентиля на грудях скафандра, однак рвучко зупинила рух. Роздратовано промимрила:

— Ні, ні!.. Тримайся, друже Айт!

Замість попустити повітряний струмінь, чоловік прикрутив вентиль ще дужче.

Коли й досі було сутужно, то тепер стало нестерпно важко. Наставала межа, за яку не переступить жодна жива істота. Без їжі можна протриматися місяць, без води — декаду, а без кисню — лише кілька хвилин.

— Тримайся, друже Айт, — над силу шепотіли сині губи. — Якщо ти загинеш — містер Кейз-Ол і за вухом не почухає!

Він не має права загинути! Він не має права на смерть!.. Тільки ця думка й підтримувала чоловіка в запеклій боротьбі з самим собою. А боротьба справді була страшна.

Замість п'яти балончиків кисню, які видавались каторжникам на добу, Айт одержав два. Таке витончене катування могли вигадати лише садисти, нелюди: змусити людину обмежувати саму себе в найголовнішому — в диханні!

Два балончики кисню… Їх вистачить менш як на півдоби нормального дихання. А тоді — смерть. Якщо хочеш жити — розтягни цей запас на добу: загвинти вентиль майже до краю, хапай ротом ледве розбавлений киснем гелій, стогни, мучся, але не спокушайся дихнути на повну силу.

А не хочеш — як хочеш. Тільки смикни за важіль — і розкриються груди скафандра. Швидка, легка смерть — космічна холоднеча міжпланетного простору вбиває миттєво.

Але Айтові вмирати не можна.

«Дихати, щоб жити!» — стогнуть легені. «Жити, щоб помститися!» — гупає серце.

Це була нечувана жорстокість: тільки за невиконання денної норми виробітку наглядач Орт запроторив Айта в карцер. А втім, цього слід було сподіватись: недарма ж суддя сказав, що навіть каторги для такого злочинця, як інженер Айт, замало.

Карцер… Ні, звичайний карцер у найстрашнішій з в'язниць був би раєм порівняно з оцим ув'язненням у безповітряному просторі, в світі невагомості. Там можна вільно дихати, можна зробити хоч крок, хоч півкроку. А тут борсайся, як жук на мотузці, — не просунешся вперед ні на дюйм. Тільки ракетна злагода надає можливості вільно рухатись у світі невагомості, але в скафандрах каторжників, звичайно, ракетниць нема. Добре, що хоч не зняли обертальних дисків.

Біля пояса, нижче кисневих балонів, Айт намацав ручку центрифуги. Звісно, не варто було б витрачати енергію, а отже й кисень, на зайву фізичну роботу. Але він уже не міг лишатись обличчям до зоряної безодні. Хотілося востаннє глянути на рідну планету.

Невеличкий масивний диск на скафандрі почав





Загрузка...