Світлана Талан

Я народилася на Поліссі, в Сумській області, у невеличкому селі в родині вчителів. Дитинство моє пройшло там, де шумлять густі ліси, дзюркочуть тихі річки, над якими вранці висять сиві тумани, а весна приходить зі співом солов’я. Під час навчання в дев’ятому класі я надіслала свій перший нарис на конкурс до районної газети, де посіла перше місце. Відтоді я стала позаштатним кореспондентом. Редактор, як і вчителі, передбачали мені літературне майбутнє. Після школи мене запросили на роботу до районної та обласної газети, але я пішла шляхом батьків, закінчила Глухівський педінститут і стала вчителем. Потім я переїхала на Донбас і… перестала писати. Життя понеслося вихором, згодом я змінила професію, але не відчувала повноти задоволення життям — в ньому чогось не вистачало. Напевно, треба було пройти якісь життєві випробування, багато пережити, передумати, набратися життєвого досвіду та перейти свій Рубікон. Я переживала нелегкі часи, коли мене осяяла думка: я повинна писати, інакше збожеволію! На мене чекало стільки героїнь романів, які прагнуть кохати й бути коханими! Це вони стільки часу не давали мені спокою, прагнучи швидше розповісти свої історії читачеві! З того часу я пищу щодня. Писати для мене означає жити, дихати. Найчастіше я сідаю до роботи стомленою, пізно ввечері, але втома одразу ж кудись зникає. З кожною героїнею я проживаю її життя. Я залишаю їй частинку своєї душі, свого серця, але від цього не стаю біднішою, навпаки — багатію. І якщо та частинка доброти, щирості та любові, якими сповнені мої героїні, зроблять цей світ хоча б на крихту добрішим, я буду відчувати себе по-справжньому щасливою.