Конкістадор [Федеріко Андахазі] (fb2) читать постранично, страница - 5

вічі. Утім, поки член Ради плив каналом, по-материнському притискаючи до грудей згорток з дитиною, чимало хто посміювався з нього. Тепек чув кпини, але продовжував плисти, удаючи, що нічого не відбувається. Зрештою, прив’язавши каное біля одного з численних причалів поряд з ринком, він поквапом пішов у бік вулиці Травників.

На ринку ніщо не розташовувалося абияк: кожному краму була своя вулиця. Незважаючи на величезний майдан, яким щодня ходили туди-сюди десятки тисяч люду, тут годі було заблукати. Будь-який крам, навіть найдивовижніший, можна було віднайти негайно. Тепек, вилізши з каное, проминув вулицю Цирульників, на якій чоловіки мили голову, голилися й замовляли цирульникам непрості зачіски. Слідом простягалася вулиця з довгим рядом шинків, де продавали страви на будь-який смак: холодне, гаряче, м’ясо, рибу. Люди у цю пізню годину гуртувалися тут ще й для того, щоб випити, адже алкоголь був заборонений, тож торгували ним більш-менш підпільно. Старий Тепек поквапним кроком проминув вулицю Ткачів та Гончарів, потім галасливу вулицю, де торгували птицею, й нарешті дістався вулиці Травників. З одного боку стояли ятки, у яких продавали листя, стебла та корінці, а напроти торгували вже готовими ліками: мазями, бальзамами, пластирами, відварами. Тепек увійшов до однієї з яток з готовими зіллями, шанобливо привітавшись з майже сліпим хазяїном, про сліпоту якого годі було здогадатись, адже рухався він дуже впевнено. Незрячий травник помацав тіло хлопчика: коли дістався черевця, на обличчі з’явилася тривога. Травник обмацав кожну п’ядь запаленого черевця, а потім рвучко перевернув малого, та так, що з рота хлопчика полилася жовта рідина. Сліпий ретельно обнюхав липку смердючу речовину й нарешті оголосив свій вирок.

— Сумніваюся, що він виживе, — мовив він рішуче.

Тепек заперечив з непорушним виглядом:

— Але ж має бути якийсь засіб!

Травник надовго замовк, а потім таки простягнув давньому клієнтові продовгувату посудину з якимсь зіллям та жмут вербових галузок. Сліпець пояснив, як треба споживати ліки. Тепек збагнув, що протягом найближчих трьох діб спати йому не випадає: мусить підпалювати галузку за галузкою й обкурювати кімнату, коли прутик догорить, — дати малому ковток відвару, враз знову запаливши галузку, повторити все спочатку, коли вона догорить до кінця. Так треба робити три дні й три ночі. Старий поцікавився, чи має власне дим від галузок який-небудь лікувальний вплив, чи потрібен лише для того, щоб показувати тривалість та частоту споживання відвару. Хай там як, а щодоби доводилось спалювати десь зо двадцять чотири галузки. Тепек розрахувався торбинкою, наповненою золотим піском, а також пообіцяв наступного дня прислати три суми какао.

Але перш ніж член Ради мудреців з дитиною покинули ятку, травник повторив свою думку:

— Сумніваюся, що він виживе.

Тепек втратив уже двох синів і не мав наміру розпрощатися зі своєю останньою несподіваною можливістю продовжити рід. Узявши знесилене маля на руки, він обійняв його так, наче то була найбільша надія його життя.

4 Осінь по весні

Тепек мав удосталь підстав, щоб відмовитись поклонятися богові війни та жертвувань. Багато років тому його сини разом з численним військом мешиків відбули на південь, щоб завоювати землі виштотів. Уже чимало народів підкорялося імперії, і здавалося, що на мешиків чекає чергова військова кампанія й блискуча перемога над ворогом. Та минав день за днем, а від війська жодних звісток не було.

Тепек виховував своїх синів за правилами давніх предків, тольтеків, — ба навіть саме слово означає «мудра людина». Саме так Тепек ставився до своїх пращурів, допоки не взяла гору молода партія воїнів. На думку старого Тепека, війна змусила тольтеків не лише не стати мудрішими, а й узагалі — перестати існувати. Тепек ніяк не міг стати на заваді рішенню синів піти у військовий похід. Навпаки, оскільки він був державним службовцем, він був зобов’язаний послати синів служити в імператорську армію. Того дня, коли прощався з синами, Тепек гірко жалкував, що навчав синів науки, поезії і пізнання істини, бо натомість мав би загартовувати їхні тіла в боротьбі та військовому мистецтві. У ті часи здавалося, що війна — то єдина доля, яка чекає на молодика.

Ось про що розмірковував старий, підпалюючи чергову галузку, жертвуючи власним сном задля видужання малюка, котрий лежав у тривожній нетямі між двома нападами болю.

Й що довше він спостерігав за хлоп’ям, то більш невідступними ставали його спогади про синів. Скільки безсонних ночей просидів він біля їхніх ліжок, коли вони хворіли! Й ось тепер, в осінній порі свого життя, міркував Тепек, йому доводиться починати все спочатку. Він зовсім не замислювався над тим, як важко виховувати дитину — він лише намагався захистити хлопчика від страждань. З іншого боку, старий розумів, що йому самому небагато відміряно й що насправді він прирікає малого приблуду