Чopтiв млин: Казки пpo чортів [Автор неизвестен] (fb2) читать постранично, страница - 88

червінців.

– Нате, тільки зробіть це.

Баба гроші в пазуху та й каже:

– Зараз буде.

Пішла баба на весілля та й каже з протягом:

– Марусю, який же тебе красень кличе.

А Маруся їй:

– Бабко, що ви? Хто може бути кращий за Василя?

– Марусю, якби ти його побачила! Іди подивися, що за красень.

Зразу піти, то буде підозріння якесь. Тоді Маруся вщипнула свою дитину. Дитина почала плакати. А тато каже:

– Марусю, візьми дитину до бабки та забав її там. Най не кричить, бо тут гості.

Маруся за дитину та до бабки. Зайшла в хату з дитиною на руках, подивилася на красеня і зомліла. Він починає до неї говорити:

– Чи могли б ми так зробити, щоб ти Василя лишила і пішла зо мною?

– Я це можу зробити, але ти зрозумій, що в мене дитина.

А він їй каже:

– Як я люблю тебе, то буду любити й твою дитину.

Погодилася вона йти з красенем. І питає його:

– Коли ти за мною прийдеш?

– Через дві години буду тут.

Виходить красень із хати. Маруся з бабою почали радитися:

– Що ж робити? – питає Маруся.

А баба каже:

– Заважає дитина. Але ти не журися. Зоставимо дитину в хаті. Ти йди на весілля, а я запалю хату. Дитина згорить, і все буде добре.

І погодилася Маруся з бабою. Але, коли виходили з хати, Іванко-чортик схопив непомітно дитину і поніс додому.

Маруся пішла на весілля, баба замикає двері і зразу підпалює хату. Розгорілася пожежа. Все весілля кинулося гасити. Але нічого не могли зробити, бо хата була старенька і під соломою.

А Маруся кричить:

– Дитино моя, рідна моя, що я тепер буду робити, що ж я буду своєму Василеві казати!

Тато каже:

– Не плач, Марусю, якось умовимо Василя.

Татові вже не до весілля. Запрягає він коні, садить на віз Марусю. А баба теж хоче їхати. Син каже їй:

– Мамо, сидіть дома. З такого горя мені від Василя попаде, а вам попаде ще більше.

А баба напирається їхати.

– Я, – каже, – залізу в мішок, а ти мене зав’яжи. Як буде мене треба, розв’яжеш.

Їде тато з дочкою, а ззаду в возі баба в мішку. Приїжджають до дому, відчиняють браму. І починає Маруся голосити:

– Що ж ми тепер, Василю, будемо робити! Пропала наша дитина, згоріла на пожежі.

А Василь питає:

– Як? Що?

Марія все розказала. Умовляє тесть зятя. А Василь каже:

– Нічо, ідіть з Марусею до хати. Дивися, Марусю, то не наша дитина грається в колисці?

У хаті шум і гармидер.

– Як це так вийшло? – питає Маруся чоловіка.

Не встиг він відповісти Марусі, як хтось голосно постукав у двері. Заходить Іванко-чортик і каже:

– Вуйку, два роки закінчились. Я вже забираюся від вас.

– Чекай, Іванку, буду платити тобі.

– Вуйку, я ж вам казав, що служу за те, що на плечі візьму.

– Що ж ти хочеш узяти? – спитав Василь і подумав: «Він же все моє хазяйство може на плечі взяти».

– А в мене вже є що брати! – крикнув Іванко. Та до воза, вхопив мішок із бабою на плечі, поніс його до річки і кинув з високого мосту у воду.

– Оце тобі, бабо! Більше не будеш дітей розлучати!

Оця баба й була тим чортовим ребром, яке треба було вирвати Василевій жінці. А Василь із жінкою жили собі далі.

Як чорт хотів музикою стати

Один музика вертався з весілля, де грав аж два дні. Там йому було добре: їсти-пити давали, скільки хотів, та ще й заплатили, скільки сказав. Біда тільки, що став дуже стомлений. Ледве ноги пересував і, йдучи, дрімав. Скрипку тримав під пахвою, стискав її ліктем. Йому навіть почало щось снитися, та раптом хтось ударив долонею по плечу. Музика розплющив очі і побачив перед собою чорта.

– Як називаєшся? – питає його чорт.

– Сам.

– Звідки йдеш?

– З весілля.

– Заробив щось?

– Трохи, але зате наївся-напився.

– Я теж люблю смачно попоїсти. І випити не зашкодило б. Але не вмію грати на скрипці. Добре, що тебе здибав. Мусиш мене навчити, бо не пущу додому.

Музика сказав:

– Покажи руки!

Чорт простягнув дві руки, широкі, як лопати, і розчепірив пальці.

– Не буде з тебе музики…

– Чому не буде? – засмутився чорт.

– У тебе пальці криві, як коріння старої верби.

– А що робити?

– Треба виправляти.

– То виправляй, бо не пущу додому.

– Дивись, який ти є!.. Виходить, дуже хочеш навчитися грати. Я таких люблю. Ходи зі мною, – відповів музика, бо знав, що чорт не дасть йому життя.

Зайшли вони в гущавину лісу, де якісь люди рубали дерева.

Музика сказав:

– Ти, чорте, вкради сокиру, а я тебе зачекаю отут під кущем.

– Зараз найгостріша сокира буде твоєю! – і чорт зник у корчах. Через якусь мить приніс три сокири, кинув перед музикою й промовив:

– Вибирай, яку хочеш.

Музика взяв сокиру, підійшов до зрубаного дуба, зробив велику розколину й забив клин.

– Пхай пальці в розколину! – сказав чортові.

Чорт покірно запхав туди пальці, а музика вибив клин. Дерево так стиснуло пальці, що чорт