Вибрані новели (вид. 1928 р.) [Едґар Аллан По] (fb2) читать постранично, страница - 2

настільки покладався на силу своєї вигадки і на знання читачевої психології, що залюбки, ніби граючись з ним, подавав йому за факт очевидну, ненатуральну вигадку в гордій певності, що читач сприйме її з почуттям істинности радше, ніж протокольні оповідання сучасних йому авторів. Найдивніше, найвеличніше в його творчості саме те, що він не потрібував фактів для того, щоб «викладати факти». Великий майстер був Лев Толстой, та що з того стало, коли він почав був писати суто дидактичні оповідання, припасовуючи події до своєї філософії.

Саме оця риса творчости Е. По, і саме в сюжетних оповіданнях його роботи з його речей – надзвичайний, матеріал для письменника. Ми вже згадували коротко, як Конан-Дойл, Жюль Верн, а в останні часи Ганс Гайнц Еверс, Вайлд, почасти й Герберт Велз* і багато-багато інших поробили собі світові імена з покидьків геніяльного американця, і то на зовсім різні спеціяльності. Тимчасом до послуг їх було куди більше фактів, і фактів куди цікавіших. Сила По в його методі, в його колосальній аналітичній здатності, в геніяльній оцінці впливу на читача того чи іншого розпологу матеріялу. Отже, коли, аналізуючи інших новелістів, ми одночасно аналізуємо матеріял і його організацію, в новелах По ми часто маємо щасливу нагоду досліджувати чисту організаційну роботу, народження твору з нічого.

Ясне діло, загальне правило для письменника зостається те саме, що й було повсякчас – шукати яскравих характерних подій і організовувати їх у ще яскравіші, характерніші оповідання. Ясне діло, покладатись на те, що можеш оті події вигадати, ні в якім разі не слід. Але, простеживши народження розкішних новел з нічого, письменник з тим більшою легкістю організовуватиме самі по собі яскраві події.

Отже, подавши на потребу читачам біографічні відомості з життя Едґара По, ми хочемо звернути в цій статті увагу письменників на методи його роботи. Історія літератури взагалі, бувши наукою, що до літератури не має жодного відношення, не цікавиться методами роботи, чи, краще сказати, цікавиться лише декорацією цих метод. Історія літератури з насолодою розповідає нам, що один письменник пив, а другий курив опій. Вона також розкриває нам очі на факт, що третій письменник любив нюхати гнилі яблука підчас творчих процесів, а четвертий не міг писати інакше, як узувшись у нові пантуфлі. Не заперечуючи колосальної корисности для людства цих (і інших) подробиць з життя письменників, ми вважаємо за своє право й обов’язок подати деталі, подати аналізу метод роботи автора, якими ми в силу химерности нашого мислення цікавилися більше, ніж пантуфлями і гнилими яблуками.

А що на наше непорушне переконання література дає користь лише письменникам, а читачам просто постачає лише розвагу, то ми, подбавши про других у першій частині, дозволяємо собі також потішити й перших, беручи на увагу, що вся письменна частина нашої української нації рівно наполовину ділиться на письменників і читачів. Отже, подаємо деякі міркування що до метод творчости Едґара По.

Ми вже казали, що, на нашу думку, багато яка новела По виникла з нічого, не маючи під собою ніякого фактичного субстрату. За одну з таких ми вважаємо новелу “Thou art the man” («Ти єси!»), подавану в перекладі в цій книзі, і ми спробуємо шляхом ретроспективної аналізи відновити процес її створення, викриваючи при цьому методи.

Десь в іншому місці (див. статті наші в «Вапліте»*) ми цитували з теоретичної статті самого По твердження, що більшість оповідань пишеться з кінця, тоб-то попереду установлюється розвязка, а тоді вишукується способи її умотивувати. Цікаво, що існує маніра також і подавати в цей спосіб оповідання, тоб-то читачеві одразу, чи прямо, чи використовуючи новелістичну умовність, показують, яка буде розвязка, а далі тільки намагаються, накопичуючи перешкоди й задержки, підняти його цікавість до тієї розвязки. Згадана новелістична умовність буває неоднакова для різних часів, ба навіть для різних країн. Читаючи французький роман, читач жде, коли героїня зрадить свого чоловіка, читаючи англійський роман, читач частіше жде, коли молоді одружаться. Це, правда, дуже грубо й дуже приблизно, та кожен, хто читав багато романів, згодиться, що умовність новели, найбільш імовірна розвязка її різниться по країнах і має в собі деяку закономірність.

Та це, як сказано, стосується до оповідань з кінцем-маяком, що ввесь час мріє перед читачевими очима, поки він не причалить у гавань розвязки. З погляду організації матеріялу, це будуть, щоб висловитися політикоекономічним терміном, «оповідання низької структури» з перевагою постійного капіталу над перемінним. Другий спосіб організації матеріялу, що показують «оповідання вищої структури» – з перевагою перемінного «капіталу» над постійним. Тут розвязку читачеві не показується, а, навпаки, йому пропонується одну чи кільки фальшивих розвязок для того, щоб справжня розвязка тим більше його вразила. Цікаво, що в цій