залишу. Хай тліє, горить
Може комусь таки припаде до вподоби
Наче зірка, оточена ніччю вгорі
Без прикрас і оздоби
ФРЕНДЗОНА
Запах жувальної гумки
Вітром в твоєму волоссі
Ти говорила «стосунки»?
Здалося За жовтопикістю смайлів
Роздратування вагони
Дивом дивніша Х-файлів
Френдзона Нащо телефонувати
Сенсу бажати «добраніч»
Й бути лише варіантом
Обабіч? Все це не дуже спортивно –
Бути весь час в обороні
Знову моя половина
В полоні Чи варто вголос казати
Що почуттів надто мало...
Йдуть королівські фрегати.
Дістало ****** Та хоч бринить кожний атом
Ти по примарному сліду
Вкотре пливеш аргонавтом
В Колхіду
ПОРОЖНЕЧА
Надто сильно тиснула у плечі
Звідусіль, зусибіч порожнеча
І не було в ній точки опори
Аби землю звернути і гори Лиш провалля в любому керунку
У чужу невдоволену думку
Що натомість не має своєї
Ні жаги, ні мети, ні ідеї І над прірвою, наче в тумані
Із байдужості, цвілі, омани –
Я відчув із острáхом і щемом
Що вона проникає у мене Заливає, заповнює діри,
Кольорове затягує сірим –
І за мить почуття з пеленою
Як належне сприймаються мною У рядках забагато дефісів
Та пульсують курсивом девізи:
«Ні про що хвилюватись не варто –Все колись перетвориться в нафту» Може й так. Але якось з безодні
Нафта вирветься словом назовні
І згорить у серцях і моторах
Тих, хто знайде в ній точку опори ****** Досить слів. Час вертатись до бою –
Порожнечу
тиснути
собою
У МЕРЕЖІ
Хто не спить у нічному місті
Тому дуже добре відомо
Що насправді стоїть за змістом
«У мерéжі хвилину тому» Почекав. Оновив сторінки.
Цей годинник напевно бреше –
Промайнули тижні та тільки
«Дві хвилини як не в мережі» Друга ночі мене стиснула –
Спати пізно, лягати рано
«Кільканадцять хвилин минуло»
І я досі біля екрану Хоч нема для розмови теми,
І писати нема резону...
Та читаю біля нікнейму
«У мерéжі годину тому» Сам не знаю чого чекати
У твоїй цифровій депеші –
Просто інколи треба знати
Що ти поруч. Тут. «У мережі».
ХОВАНКИ
Заховаю дерево в лісі,
Краплю в морі, квітку у цвіт
І до тебе сховаю ніжність
У щоденне просте «Привіт» Заховаю у сонці промінь
І зелений колір в траву
А любов я сховаю в повінь
У якій навколо пливу Заховаю нитку в тканину,
Заховаю цеглину в дім
У танок сховаю обійми
І твій дотик сховаю в нім Голку в сіно, хмарину в небо,
Скло у шибку, цифру в лото –
Я сховаю усе як треба
Аби їх не знайшов ніхто І якщо ти чогось не бачиш
Розуміти маєш сама –
Анітрохи це ще не значить
Що насправді цього нема
ЗИМА
Надійшла зима, привіталась,
Неможливе мені утнула –
Пригадати те, що не сталось
І забути те, що не було Це все мóя схильність до драми –
У важких снігóвих заметах
Називати по імені шрами
І з їх літер складати сонети Про серця, переплетені в коси
Написати чергову пісню
Від якої тремтітиме голос
І кипітимуть ріки Полісся Щоб від пари розтанула крига
І здійнялись ввись первоцвіти –
Щоб збагнути природу відлиги
І що холоду можна радіти ****** Та ночами спати не можеш
Від думок, що питають правди
Чи для цього ти, зимо, приходиш –
Оцієї рими заради?..
Последние комментарии
6 часов 53 минут назад
7 часов 10 минут назад
7 часов 35 минут назад
8 часов 6 минут назад
9 часов 13 минут назад
10 часов 54 минут назад