Купчанко Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КУПЧАНКО Григорій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: русинський.

Журналіст, видавець, етнограф, політичний і громадський діяч.

З селянської родини.

Народився 27 липня (9 серпня) 1849 р. в с. Берегометі Кіцманського повіту Австро-Угорської

імперії (нині – Кіцманський район Чернівецької області України).

Помер 10 травня 1902 р. в м. Відні (Австрія). Похований на міському Центральному цвинтарі.

Закінчив Чернівецьку німецьку гімназію, Віденський університет.

Був редактором газет «Зірка» (1882), «Руська правда» (1888-1892), «Просвіта» (1893-1902),

журналу «Віночок для руських діточок» (1897).

Учасник російсько-турецької війни (1877-1878).

Кавалер золотої медалі Російського географічного товариства (1876).

Друкувався у виданнях «Буковинська зоря», «Учитель», «Ластівка», «Календар буковинсько-

руський», «Ілюстрована Лейпцігська газета», «Буковинський огляд»,

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Деякі історико-географічні відомості про

Буковину», «Пісні буковинського народу» (обидва – 1875), «Хто ми. Пам’ятна книжечка на честь

вшановування дев’ятисотріччя російського народу» (1888), «Вивчаймо наш народ» (1891),

«Горілка або як вилікуватися від пияцтва» (1889), «Холера» (1892), «Холмська Русь і її церковний

начальник Високопреосвященний Флавіан» (1894), «Буковина і її руські жителі» (1895),

«Галичина і її руські жителі» (1896), «Наша Батьківщина», «Угорська Русь і її руські жителі»

(обидва – 1897), «Російський путівник Віднем і Австро-Угорщиною» (1899), «Русь і Польща»

(1902).

Під авторством К. також вийшло понад 2000 статей, розвідок, поезій.

Що стосується особистого життя, то наш земляк через два роки після укладення шлюбу, втратив

дружину, залишившись з крихіткою-сином на руках.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Процюкевич, Т. Галіп, К. Козак, А. Лоначевський, Ф.

Яспер та ін.

***

СВОЄ ЛАТАНЕ,

з життєвого кредо Г. Купчанка

Краще своє латане, ніж чуже захватане.

ЧОТИРИ МЕРЦІ В ОДНІЙ ХАТІ, зі спогадів Г. Купчанка

Батько возив молоти сухі кукурудзяні качани (в голодний 1865 р. – авт.), а мати мішала до того

трохи кукурудзяної чи ячмінної муки і пекла хліб, який був більше подібний до глини чи каменя...

Батьки і старший брат лежали в гарячці спухлі, з почорнілим запалим лицем, кривавими очима.

...Одного тижня в нашій мужицькій хаті чотири мертвеці лежали і як ми живі дивилися голодній

смерті в очі і такої ж для себе кончини чекали.

ПІЗНАЙ СЕБЕ, з книги Г. Купчанка «Буковина і її руські жителі»

История есть найлучша учителька-просветителька, бо она оповедаетъ намъ по святой правде

важни речи о наших дедах-прадедах и о их житью-бутью и учитъ нас познавати и сознавати, кто

мы есьмо и якъ мы жити и поступати маемъ, щобы нас, други, чужи, нерусски люди народы и

веры, не понижали и не кривдили а поважали и любили...

«Познай себе – и будет съ тебе!» говорит наша русска народна приповедка и говорить святу праду

и велику мудрость. Коли мы русски Буковинцы, познаймо, кто мы есьмо и що мы значимо, тогды

мы будем больше интересоваться собою, будемъ больше уважати на свою честь, будемъ лучше

боронити свои народни права и интересы и будемъ взагале больше дбати о себе, якъ раньше дбали

и якъ дбали наши отци, деды, прадеды.

ДЛЯ ПРОСТОГО ЛЮДУ, з передмови Г. Купченка до книги «Галичина і її руські жителі»

Мой трудъ при писанью сей книжечки состоялъ лишь въ томъ, що я представилъ коротенько, ясно

и легкосрозумЪло найважнЪйше изъ того всего, що писали о ГаличинЪ и о еи жителяхъ въ

толстыхъ книгахъ высокоучени люди, и то, якъ сказано, историки, географы, статистики и

этнографы. А простонароднымъ русскимъ языкомъ я написалъ сію книжечку для того, що она

призначена для нашого простого народа, и то въ первой линіи въ ГаличинЪ, потомъ въ БуковинЪ,

потомъ въ Угріи, потомъ въ Россіи и т. д.

...Знанье своего родного края и своего родного народа есть дуже важна, полезна (корыстна), добра

рЪчь, бо кто знаетъ свой родный край и свой родный народъ, тотъ знаетъ, якъ жити и поступати въ

отношенію до своего родного края и до своего родного народа, и такій человЪкъ не такъ легко

станется ворогомъ, измЪнникомъ або зрадцемъ своего родного края и своего родного народа, а

останется на все свое житье пріятелемъ и любителемъ своего родного края и своего родного

народа, то есть патріотомъ ...и народолюбцемъ.

НАШІ ПРЕДКИ – ХОРВАТИ, з книги Г. Купченка «Галичина і її руські жителі»

Въ давнихъ, незапамятныхъ часахъ въ сторонахъ, где теперь лежатъ Галичина, Буковина, Угрія и

т. д., жили розлични чужи, нерусски народы. Въ часЪ около Рождества Христового въ сторону,

где теперь лежатъ Галичина, Буковина, Угрія и т. д., прійшолъ народъ, который называлъ себе

Словянами або Славянами.

Словянами або Славянами тЪ давни жители Галичины называли себе для того, що они розумЪли

слова своей бесЪды або розмовы и що они були дуже славни (храбри) въ борьбЪ (войнЪ) съ

другими, несловянскими народами, слова которыхъ они не розумЪли и которыхъ они черезъ то

прозвали нЪмыми людьми або НЪмцами.

Часть славянского народа, котора осЪлася въ сосЪдствЪ теперешнихъ горъ Карпатовъ, назвала ту

свою сторону горбатою, то есть гористою землею. Изъ названія Горбата земля съ часомъ повстало

названіе Горватія або Xорватія, которымъ именемъ Словяне або Славяне назвали всю ту землю,

где теперь лежатъ русски краи Галичина, Буковина, Угорска Русь и т. д.

...А изъ слова Хорваты повстало наконецъ названіе Карпаты. Се послЪдне названіе наши

галическо-буковинско-угорски горы носятъ до сегоднЪшного дня.

Съ часомъ и славянски жители Хорватіи зачали называти себе Хорватами. А тЪ давни Словяне,

Славяне або Хорваты – то були наши предки, наши прапрадЪды, отъ которыхъ и походимъ мы,

Русски въ ГаличинЪ, БуковинЪ, Угріи, Россіи и другихъ сосЪднихъ краяхъ.

ЛОВЕЦЬ СЕЛЯН, зі спогадів О. Поповича

Освічена мужицька голова, російський наймит, майстерний «ловець селян» Купчанко умів

зловити на свою вудку. Треба йому признати, що вмів писати для народу...

Головною прикметою його агітаційних статей було безперестанне, хоч все відмінне повторювання

того, що хотів вбити у мужицьку голову.

ЗАОХОЧУВАВ ЗБИРАЧІВ ФОЛЬКЛОРУ, з кореспонденції на etnolog.org.ua

Активно працюючи у сфері етнології, Григорій Купчанко поряд із самостійним збиранням та

публікацією матеріалів проводив активну агітацію з метою залучення до справи освічених людей

того часу. На сторінках преси він закликав руських учнів та студентів збирати під час канікул

народний фольклор і висилати на адресу редакції. Давав короткі рекомендації, як краще здобувати

та фіксувати матеріал, заохочувати людей до розповідей.

...Поряд зі словесними переконаннями Купчанко намагався також матеріально заохотити

майбутніх збирачів, повідомляючи, що цікаві записи будуть відзначені срібним кишеньковим

годинником та грошовою премією, золотими, срібними чи бронзовими медалями «яко отличія за

сей полезный научный труд».

МЕРКАНТИЛЬНИМ НАВРЯД ЧИ БУВ, з нарису В. Грябана «Життєвий шлях та наукова

діяльність Григорія Купченка»

Це періодичне видання (газета «Руська правда» – авт.) русофільського спрямування відзначалася

високим поліграфічним рівнем і було добре ілюстровані. Тираж його становив понад 3 тис.

примірників. Зрозуміло, що видавати таку газету за свої кошти Купчанко був не в змозі. Окрім

того, як можна дізнатися із самої газети, у 1889–1892 рр. 10 тис. абонентів, отримуючи видання, не

присилали грошей, незважаючи на неодноразові звернення та прохання редакції.

Як зазначає історик, дослідник національного руху на Буковині О. Добржанський, «гроші на

видання йшли від російського посольства у Відні та від москвофільських кіл Галичини. Останні,

побачивши, що на Буковині їхні однодумці зазнають поразки, поспішили перекинути сюди

фінансову та інтелектуальну підтримку».

...Як громадсько-політичний діяч Купчанко досить твердо стояв на позиціях орієнтації в напрямку

Росії. На думку історика О. Добржанського, він мав у цьому меркантильні інтереси. Важко

стверджувати, чи це було єдине, що суперечило життєвій позиції Купчанка, особливо якщо

познайомитися з інвентарним переписом речей, які залишись після його смерті (готівки немає,

цінних паперів немає, з дорогоцінних речей – лише годинник на ланцюжку вартістю 13 крон), з

окремими позовами до суду через заборгованість та з огляду на передчасну смерть сина у зв’язку з

нестачею коштів на лікування.

ПЕРЕВАЖАЛИ УКРАЇНЦІ, РУМУНИ ТА ЄВРЕЇ, з розвідки І. Житарюка «Національно-

етнічний склад населення Буковини під час її перебування у складі Австрії»

Найчисельнішим етносом на Буковині були корінні мешканці краю – українці. У 1880 р. вони

налічували 239690 осіб (42%), у 1890 р. – 297798 (41,2%), у 1910 р. – 305101 (38,4%). Від перепису

до перепису кількість українського населення пропорційно зростала...

У різних повітах вони були представлені по-різному. Слід зазначити, що виключно українських

повітів не було. Переважно українськими вважалися північні повіти: Кіцманський, Заставнівський,

Вашковецький, Вижницький, Чернівецький.

...Значно меншу питому вагу мало українське населення у південних повітах: Кимполунзькому,

Радівецькому, Сучавському та Гура-Гуморському. Більше того, вона від перепису до перепису

зменшувалася. За чисельністю українці займали третє місце після румунів і німців, а в Гура-

Гуморському – четверте, пропустивши ще й поляків.

Таким чином, українське населення Буковини, маючи найчисельнішу етнічну групу, було

нерівномірно представлене в різних повітах краю.

...Під час перепису 1910 р. виявилися результати боротьби румунської верхівки краю за творення

«румунської більшості», що супроводжувалося прямим фальшуванням даних, записом

румунськими переписувачами значної частини українців румунами, особливо у селах із змішаним

населенням. ...Статистичні дані дають підставу стверджувати, що румунське населення Буковини,

сформувавши другу за чисельністю етнічну групу краю, маючи перевагу в південних повітах,

поступово почало «поглинати» громади зі змішаним населенням, зокрема румунсько-українським.

...Євреї становили третю за чисельністю групу на Буковині. На відміну від корінних українців та

румунів, єврейське населення тут було прийшлим: незначна частина їх прибула ще в часи

панування Молдавії, більшість – після приєднання до Австрії.

АГЕНТ КІЛЬКОХ РОЗВІДОК, з нарису В. Грябана «Життєвий шлях та наукова діяльність

Григорія Купченка»

Купчанко часто їздив до Росії. Під час однієї з таких поїздок проти нього австрійською владою

було відкрито кримінальну справу з висуненим звинуваченням у підбурюванні руського народу в

Буковині та Галичині проти Австрійського уряду. 7 грудня 1892 р. чернівецьким судовим радцем

Владиславом Ясеницьким було влаштовано обшук у віденській квартирі по вул. Адамсгассе, 32

третього району, яка одночасно була й офіційною адресою редакції газети «Руська правда».

Представниками влади було вилучено всі номери газети та кореспонденцію редактора. Щоб не

потрапити до в’язниці, Купчанко перебував у Санкт-Петербурзі до закінчення процесу (8 квітня

1893 р.). Григорія страшенно обурювало, що на сторінках західної преси його вважали втікачем.

В одному з номерів «Просвіта» він намагався це спростувати, навівши номер паспорта та

офіційного дозволу для виїзду, отриманого задовго до початку кримінальної справи; він

засуджував процес, початок якого зумовили, на його думку, закиди ворогів; говорив про фальшиві

листи, доноси, в яких його звинувачено в отриманні грошей на книги та газети від російського

уряду, в заохоченні до виїзду в Росію мужиків, і, навпаки, в шпигунстві за військовими справами

Росії на користь Австро-Угорщини.

Всі ці звинувачення проти Купчанка були небезпідставними. У центральному архіві вищих

органів влади Російської Федерації, зокрема у фонді департаменту поліції, зберігаються

документи, які засвідчують, що російські спецслужби уважно стежили за діяльністю громадсько-

політичного діяча, збирали про нього докладну інформацію, намагалися використовувати для

антиавстрійських цілей. Швидше припинення процесу, як зауважує О. Добржанський, було

зумовлене небажанням австрійської влади афішувати шпигунство Купчанка на користь Росії,

Австро-Угорщини та Болгарії.