Дроздовский Георг [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ДРОЗДОВСЬКИЙ Георг

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австрійський.

Письменник, журналіст, театральний критик, перекладач.

З родини військового. Батько, Дроздовський Г., – капітан австрійського піхотного полку.

Народився 21 квітня 1899 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер в 1987 р. в м. Клагенфурті (Федеральна Земля Карінтія, Австрія). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в 2-й Чернівецькій державній гімназії.

У Першу світову в чині прапорщика воював у складі 12-го полку польової артилерії на

італійському фронті, працював репертуарний директором аматорської трупи «Чернівецькі камерні

вистави», служив в люфтваффе в Загребі в роки Другої світової війни.

Друкувався в газетах «Allgemeine Zeitung» i «Deutsche Tagespost».

У м. Клягенфурт (Австрія) засновано Товариство Георга Дроздовського.

У м. Чернівці в Німецькому домі є зал Георга Дроздовського.

Книга нашого земляка «Тоді в Чернівцях і довкола: спогади старого австрійця» вийшла у

Чернівцях зусиллями видавництва «Молодий буковинець» (2001).

Зусиллями Товариства чернівецьких студентів, які живуть за кордоном, Центру буковинознавства

при Чернівецькому університеті, обласним товариством австро-німецької культури зі вшанування

пам’яті видатних буковинців відкрито музей і меморіальну дошку Д., на якій двома мовами

написано «Тут проживав громадянин світу Георг Дроздовський, син Буковини і Карінтії, поет,

прозаїк, критик і перекладач. Європейський культурний досвід визначив його життєвий шлях»

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Емінеску, П. Целан, Р. Ауслендер, А. Маргула-

Шпербер, К. Блум, А. Кіттнер А. Гонг та ін.

***

МІСТО, ГІДНЕ ЛЮБОВІ,

з життєвого кредо Г. Дроздовського

Я любив Чернівці, в яких з’явився на світ, і якщо часом й мріяв про далекі мандри, сповнені

пригод у великому світі, то ніколи не соромився бути чернівчанином. Це місто, гідне любові.

СОРОЧКА ПОВЕРХ ШТАНІВ, з книги Г. Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола: спогади

старого австрійця»

Від станції «Фольксгартен» він (трамвай – авт.) їхав через усе місто аж до моста через Прут, мав

колись два класи, а влітку, в купальний сезон, переходив на відкриті вагони, в яких і на яких

пасажири висіли гронами, що на відрізку біля залізничного вокзалу було вельми небезпечно. …Ми

любили його, коли він весело видзвонював дорогою, а ввечері повертався у свій притулок біля

Фольксгартена.

...Відзначаючи пістрявість українських строїв, я пригадую собі той вислів, який – вже за румунів –

стосувався місцевих селян-русинів: доки він носить сорочку поверх штанів – він порядний

чоловік, як тільки заправляє сорочку в штани, – то вже – ПОЛІТИК; це стосувалося вчителів та

дрібних чиновників, які раптом ставили перед собою політичні цілі, приблизно на такий триб: «І

вирішив я стати – політиком».

...Після приходу радянських можновладців прибула комісія СС із питань переселення, і паніка

охопила всіх тих, хто не міг довести своєї німецькості. Бабусі, причетні до неї, піднімалися з

могил, процвітали присяги і клятви, а в парафіях та установах полювали за документами, які

могли засвідчити хоч кілька крапель жаданої крові. Слов’яни і румуни германізувалися за ніч, та й

євреї намагалися вдаватися до цього, позаяк їхнє існування стало проблематичним. Німецькому

Червоному Хресту пропонувалися великі суми – безглузді акти без надії на успіх. Страх перед

росіянами, який кожен відчував на своїй шкурі, був більшим від того переляку, який пов’язували з

Гітлером...

...На цвинтарі прощалися з мертвими, могутній хор яких незримо оточував майданчик, де

католицький і протестантський пастори освячували годину, що стала вирішальною. Покидали

могили, а з ними і пам’ять про тих, хто дбав колись про Буковину і щоби вона стала і залишалася

австрійською. Коли відтак довгі вервечки, які складалися зі старих австрійців і тих, що раптом

перетворилися на німців, прогуркотіли мостом через Прут, можна було ще окинути зором місто,

котре стало для нас уже недосяжним. Його силует ще мріяв на обрії, його контури немовби

різьбилися на небесному тлі. Мало хто насправді й бачив це; сльози – густа полуда, яка застилає

очі. Аж тепер це місто було втрачене для нас назавжди, а з ним і стара Австрія.

СИМВОЛ ЄДНАННЯ, з оцінки творчості Г. Дроздовського П. Рихлом

Він, безперечно, є фігурою, яка об’єднує наші народи, яка якраз сьогодні в час європейської

інтеграції є прекрасним символом для такого єднання.

ТАНЦІ ДОНЕСХОЧУ, з розвідки І. Пустиннікової «Чернівці: вулиця Кобилянської та її музей»

Поліетнічність Чернівців нагадає про себе будинком № 36, відкритим ще в 1905 році Польським

народним домом. Коли всі роботи з оздоблення будинку в модному тоді закопанському стилі

закінчилися, залу прикрасила картина на міфологічну тему роботи галицького художника

Станіслава Качор­Батовського, а на фасаді з’явилася пам’ятна дошка на честь Адама Міцкевича,

польська громада стала законодавцем бальної моди Чернівців. Потрапити сюди на танцювальний

вечір мріяли представники всіх націй, що населяли Буковину.

Георг Дроздовський, відомий поет та уродженець Чернівців, згадував: «саме на «польському

балу» у Домі Польському збиралася найіменитіша публіка. Дворянство з навколишніх маєтків та

еліта міста – не тільки поляки – віддавалися задоволенню, шляхетності якого можна було

позаздрити. Танцювали всю ніч, і завершувався бал тільки на світанні «Білою мазуркою».

Ось ще свідоцтво неймовірної популярності польських танців ще за століття до відкриття

Польського національного дому: у Рескрипті буковинського Окружного управління «Ballordnung

fьr die kцniglische Kreisstadt Czernowitz» («Бальний розпорядок для королівського окружного міста

Чернівців») від 3 лютого 1803 р. наказується в рамках будь-якої 8­годинної забави 5 годин

відводити під польські танці.

МАКЕТ БУДІВЛІ, ЯКА РУЙНУЄТЬСЯ, з кореспонденції «Австрійський парк «дасть

притулок» Буковині» на MIGnews.com.ua

У відомому австрійському парку моделей «Маленький світ на В’єртерзєє – Мінімундус» планують

побудувати модель в масштабній пропорції (1:25) Чернівецького музично-драматичного театру

імені Ольги Кобилянської, зведеного 100 років тому в часи, коли Буковина входила до складу

Австро-Угорської імперії. За традицією виготовлять черговий експонат з того ж матеріалу, з якого

побудована справжня споруда. Вартість макету складає 50-55 тис. євро.

Проект створення моделі з’явився в рамках регіональної співпраці Федеральної Землі Карінтія з

Чернівецькою областю і партнерства між містами Клагенфурт – Чернівці, Центру

буковинознавства при Чернівецькому Національному університеті і Товариства Георга

Дроздовського в Клагенфурті.

Виготовити модель планують до 600-річного ювілею Чернівців.

Австрійський парк налічує вже 140 масштабованих моделей найвідоміших будівель миру, серед

яких про Україну нагадує Софіївський собор.

Не обійшлося й без ложки дьогтю: директор театру вважає, що названі кошти краще б витратити

на ремонт самого театру, який того давно потребує.

З ВІДЧАЮ СТАЛИ НІМЦЯМИ, з розвідки І. Чеховського «Повернення в місто молодості

«старого австрійця»

Після розпаду Дунайської імперії «старий австрієць» опинився у Чернівцях під румунською

окупацією, коли німецька мова і загалом культура почали витіснятися з ужитку. Яскравим

проявом націоналістичної фобії нових господарів краю стало захоплення міського, а, по суті,

німецького театру. Це трапилося наприкінці грудня 1921-го – початку січня 1922 року, під час

гастролей у Чернівцях німецької театральної зірки Олександра Моїссі, якому, до речі, Георг

Дроздовський вручив від імені вдячних буковинських шанувальників йог таланту лавровий вінок.

Румунські студенти, зокрема з товариства «Арбороаса», зірвали кілька поспіль вистав, змусивши

акторів перейти у приміщення Музичного товариства і, врешті, захопили театр. Молодчики

позривали німецькі написи, натомість вивісили триколор. Скориставшись інцидентом, окупаційна

влада відібрала театр у міської громади і щойно з 1 лютого того ж 1922-го року перетворила його

на румунський Teatrul National.

До всього чернівецьких німців змусили демонтувати пам’ятник класика німецької драматургії

Фрідріха Шіллера, який було встановлено перед театром 1907 року, і з траурною процесією його

перенесли у дворик Німецького дому.

…Восени 1940-го звичний уклад німців Чернівців, Буковини, усієї Західної України зазнав

крутого зламу. Їхню долю самовільно вирішили політики: згідно з пактом Ріббентропа-Молотова,

етнічні німці повинні переселитися, чи репатріювати, «додому в Райх». Наприкінці подорожі їх

чекали фюрер і фатерлянд: нові символи, за які, одначе, багатьом із них довелося накласти

головою на фронті. Та водночас буковинці наслухалися і про репресії, яких зазнали від

більшовицької влади їхні сусіди-галичани, а в застінках органів НКВС уже почали розстрілювати

активістів місцевих українських та інших організацій, і це штовхнуло у потяги із репатріантами

тисячі буковинців, які з відчаю поробилися німцями.

ВІН БИ ОБУРИВСЯ, з кореспонденції Д. Тащука «Куди Чернівцям до Європи»

Чернівці. Лише одне слово малює в уяві чепурні будинки, ошатні вулиці з його дещо гомінкими

мешканцями. Архітектура міста вдало поєднана з навколишнім ландшафтом і створює особливу

ауру затишку і романтики.

У Чернівцях народилось і проживало багато відомих діячів, які принесли нашому місту авторитет

і славу. Одним з таких діячів був Георг Дроздовський, відомий австрійський письменник,

журналіст, який половину свого життя прожив у Чернівцях, іншу – в Австрії.

Але Чернівці для нього залишились на все життя «рідним містом», про яке він писав: «Я любив ці

Чернівці, в яких з’явився на світ, і якщо часом я й мріяв про далекі мандри, сповнені пригод у

великому світі, то ніколи не соромився бути чернівчанином»

Свою любов до міста він виклав у біографічній книзі «Тоді в Чернівцях і довкола», що вийшла

невдовзі до його смерті, де поряд з найдетальнішими згадками про неповторність нашого міста

звучать нотки тривоги за тим, що нові господарі в краї і місті нищать.

Чернівці сьогодні, в незалежній Україні. …Те, що в ньому – абсолютно несумісне з тим, що було в

старих добрих Чернівцях, не те, що сьогодні є в Європі. Чи може таке бути, щоби біля Собору

Святого Духа, в самому центрі міста знаходився примітивний сарай, де відбувається якесь

виробництво, бо туди раз-у-раз розвантажують цемент та інші будматеріали? Уявімо собі

європейське місто, де замість тротуару – халабуда, що веде в «кафе-бар». Або , щоб на вулиці були

відкриті каналізаційні люки, чи засмічена дощова каналізація, а вода з ринв виводилась

прямісінько на тротуар, чи скрізь продавалось насіння соняшнику, яким мешканці міста смітять,

де їм заманеться?

З легкої руки названого департаменту споруджено велетенську споруду біля пам’ятника Ю.

Федьковичу у сквері по вул. Університетській, в результаті чого пам’ятник став, наче сторож при

будівлі.

Не зрозуміло: навіщо «прикрашати» завершені архітектурні ансамблі старої частини міста?