Андриевский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

АНДРІЄВСЬКИЙ Іван Самойлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач, медик.

З родини священика.

Народився в 1759 р. в с. Дроздівці Ніжинського повіту Київської губернії Російської імперії (нині

– Куликівський район Чернігівської області України).

Помер 17 (29) жовтня 1809 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Київській духовній семінарії, Києво-Могилянській академії, закінчив медичний

факультет Московського університету.

Працював помічником прозектора, прозектором, ад’юнктом при анатомічному театрі

Московського університету, екстраординарний професор медичного факультету (з 1805).

Друкувався в журналі «Справа від неробства»,

Як літератор дебютував перекладами творів італійського містика Л. Скополі «Надійне добро»

(1786) та «Лайка духовна, або Наука про довершену перемогу над самим собою» (1787).

Потім настала черга доробків «Дієтика» (1791), «Новий повний методичний підручник кінський,

скотячий та інших домашніх тварин» (1793), «J. F. Waltheri Myologiae Ueber manualis, in usum anatomes studiosorum translatus in linguam latinam» (1795), «Dissertatio inauguralis medica, sistens observationes anatomicas, susceptionem intestinorum verminosam illustrant e s» (1803), «Короткий

начерк анатомії домашніх тварин» (1804), «Початкові основи медицини, ветеринарії, або Про

тваринолікування» (1805).

Перекладав з латинської, польської, французької, німецької мов, серед чого «Оптика натури»

(1792), «Настанова по попередження армійських хвороб і збереження здоров’я

військовослужбовців» Г. Прінгля (1807 г.).

Серед друзів та близьких знайомих А. – В. Капніст, І. Кондратковський, М. Львов та ін.

***

СПОКУСА БАЖАНЬ

, з життєвого кредо І. Андрієвського

Усяке бажання і прохання є ні що інше, як самолюбство, гордість і спокуса.

ДОПИТЛИВІСТЬ – ВОРОГ, з «Лайки духовної, або Науки про перемогу над самим собою» в

перекладі І. Андрієвського

Глава восьма

Про причину того, чому ми не пізнаємо благих речей і про спосіб, завдяки якому вони можуть

бути пізнані

Люб’язна донько! Причина того, чому ми не пізнаємо як вище згаданих, так і інших благих речей,

– єдино та, що ми звикли з першого погляду любити або ненавидіти речі: за осліпленням нашого

розуму ми не бачимо і не пізнаємо, що речі самі по собі можуть бути щирими.

Аби тобі не впасти в таку оману, намагайся волю свою зберігати вільною від усякої неправильної

пристрасті до будь-якої речі.

І якщо очам твоїм річ будь-якою здасться, ти добре зваж її розумом твоїм і перевір її здоровим

розумом, тоді її почнеш розуміти, чи є річ …противна природним нашим схильностям, чи її можна

любити, чи є річ звеселяюча, і тоді можеш її або прийняти, або відкинути.

Оскільки в той час розум, коли він ще не затьмарений пристрастями, вільний і чистий і може дуже

ясно пізнавати істину, він тоді здатен відкрити зло, яке ховається під удаваним звеселянням, і

добро, яке з’являється під машкарою зла.

Коли воля твоя із-зі любові чи ненависті раптом приліпиться до якоїсь речі, то розум її вже

проаналізувати не може, тому що пристрасть річ цю так представить і подасть розуму, що він

змушений буде інакше міркувати про неї, ніж насправді вона є. Чому так відбувається, до кінця не

зрозуміло.

Отже, якщо ти не будеш дотримуватися вищезгаданих правил, …то обидві ці великі сили, розум і

воля твої, будуть завжди блукати в мороці, і часу від часу одна іншої буде похмурішою і

розпуснішою.

Тому, люб’язна донько, не піддавайся безладній пристрасті до якої-небудь речі, а щоб наперед

розум твій зважив, ніби на вагах, яка ця річ насправді.

Глава дев’ята

Про другого ворога, тобто про цікавість, від якої ми повинні оберігати свій розум, щоб він міг

уважніше будь- що розгледіти

Ще одним ворогом є цікавість, тому що коли ми наповнимо розум свій різними марними…

речами, то тоді він стає нездатним і слабким до сприйняття …благих речей.

Чому потрібно, щоб ти була буцімто мертвою щодо цікавості до всяких земних речей? Тому, що

вона не сприяє твоєму рятування, хоча б навіть була пристойною.

Як можеш, обмежуй свій розум, намагайся зробити його несхильним до порожньої цікавості.

На новини і зміни, які відбуваються в світі, малі вони чи великі, не зважай, ніби ти їх ніколи і не

чула. А коли не станеш цікавитися, а вони самі тобі будуть зустрічатися чи на думку приходити у

вигляді гостей чи листів, то на їх віддаляй від свого серця.

Що ж стосується звісток духовних, тобто, коли забажаєш мати пристойні дані про небесні

таємниці, то будь обережною і смиренною і не бажай нічого більш знати, як тільки Ісуса Христа

розп’ятого, Його життя і смерть і те, що Він від тебе вимагає.

Від інших таємниць оберігай себе, і цим краще зможеш догодити Богу, тому що Він за щирих

своїх друзів визнає тих, котрі того єдино бажають і шукають, що потрібно для благодаті Божої і

для виконання волі Його.

Якщо ти слів моїх дослухаєшся, то зможеш уникнути багатьох тенет, котрі хитрий змій на нас

завжди розставляє…

ДОЛЯ ПЕРЕКЛАДІВ – ТРАГІЧНА, з книги A. Мосіна «Лайка духовна» в Росії»

Про життя західного подвижника Лоренцо Скуполі відомо дуже мало. Народився він близько 1530

року в давньоримському місті Отранте. При водохрещенні він був наречений Франциском. Йому

було 39 років, коли 4 червня 1569 року вступив у Театинський орден. … 25 січня 1571 р., він

прийняв остаточну чернечу обітницю й ім’я Лоренцо. 1574 р., на Різдво, був висвячений у

священики.

1585 рік започаткував новий тяжкий і принизливий період у житті Лоренцо Скуполі. На загальних

орденських зборах, які відбулися навесні у Венеції, б. Лоренцо винесли жорстокий вирок: рік

тюремного ув’язнення, заборона здійснювати богослужіння і переведення в ранг простого брата.

За звичаєм тієї епохи документи процесу негайно спалили.

Багато авторів, хто вивчав справу Скуполі, дійшли висновку, що осуд його було плодом наклепу

настільки хитрого, що він ввів в оману навіть обережних ченців. Припускають, що «злочин»

Скуполі стосувалося «цілісності віри», іншими словами, його звинуватили в єресі.

…У 1589 році він опублікував у Венеції «Лайку духовну». Видання носило анонімний характер.

Лише пізніше книгу опублікували під ім’ям автора – Лоренцо Скуполі.

…На протязі останніх чотирьох сторіч «Лайка духовна» входить в число духовних здобутків,

котрі мають неймовірне поширення в християнському світові. Найбільший успіх книга одержала в

XVII і XVIII ст. Вже за життя Скуполі вона витримала понад шістдесят видань. Її почали

перекладати на іноземні мови: 1590 р. вийшов німецький, 1591 – латинський, 1595 – французький, 1598 – англійський варіанти. Далі вийшли: в 1723 році – вірменський, а в 1775 – арабський

переклади. На сьогодні відомо понад 600 видань «Лайки духовної».

…Перший російський переклад книги вийшов 1787 року. На титульному листі позначено: «Лайка

духовна, або Наука про перемогу над самим собою. Переклав І.М.У.С. (Імператорського

Московського Університету Студент) Іван Андрієвський».

Трагічна доля цього... перекладу... Відразу після виходу книгу конфіскували. Мабуть, недремне

око духовного цензора розгледіло небезпеку західного, католицького, впливу на душі

православних. Не допомогло й те, що Іван Андрієвський не послався на ім’я автора.

Проте в 1794 році в Москві з’явилася книга за назвою: «Подвиг християнина проти спокус. З

іноземної мови на російську переклав Лікар і Імператорського Московського Університету

Прозектор Іван Андрієвський».

Цього разу справа обійшлася без конфіскації. Ймовірно, увагу цензора відвернула та обставина, що перший розділ книги змінився до невпізнанності, а замість скорочення І.М.У.С. з’явилося

повне наукове звання перекладача.

…Мова Андрієвського – це мова руського допушкінської епохи. На перекладі позначилося його

прекрасне знання не тільки латини, а й вільне володіння церковнослов’янською мовою. Двісті

років поспіль «Лайка духовна» залишається яскравим пам’ятником російської духовної літератури

кінця XVIII століття.

…Перекладена Іваном Андрієвським «Лайка духовна», як і друге її видання – «Подвиг

християнина», дуже швидко стали бібліографічною рідкістю.

КРАЩЕ Б ЦЕ БУВ ІВАН АНДРІЄВСЬКИЙ, з листа М. Львова В. Капністу від 28 вересня 1795

р.

Чи повіриш ти, друже мій, що пестлива твоя до мене довіра, котра завжди мені приносила

задоволення, тепер мене образила, і я перекладу твого, мені здається, дуже гарного, ніяк не можу

поправити, хоча деякими віршами не зовсім задоволений. Я ...втратив здатність підроблюватися

під тон приятелів своїх, коли мова йде про виправлення якоїсь віршованої ноти.

Можливо, після повернення до Петербургу і при побаченні з ліричною музою Гаврила Романовича

повернеться до мене здатність зробити послугу тобі, яку зрадницьке здоров’я Марії Олексіївни у

мене викрало. Їй, проте, слава богу, краще і набагато краще, вона ходить вже світлицею без всякої

сторонньої допомоги. По одужанні її ніщо ще так не обрадувало, як твої маленькі вірші, на

обгортці мого безглуздого Анакреона надруковані.

В ньому достовірно стільки помилок, що ніхто не засумнівається в тій істині, яку, поганяючи

мене, друкарі надрукувати змусили. Ти, я думаю, сам примітиш, що остання книга у міру

друкування мною перекладалася і що помилки в ній за тим ж самим аршином рясно відпущені.

Я дуже тобі вірю, що твій переклад багато праці вартував, і, схвалюючи твою точність, не знаю, проте, чому твого смаку забракло викинути чималу низку галіканських місцевих витівок, без яких

би російські твої сади, полегшивши твою працю, не втратили ні краси, ні тіні; і як уявити, що твій

Пилип, якому Деліль приносить в жертву талант свій, є той самий Egalite (рівність – авт.), якій

мало було бути гільйотиною страченою. На місці його приємніше б, здається, красувався у вірші

російському Іван Андрієвський і твій Терентій (якщо, втім, він не так тебе тепер обдирає).

МАВ ДОБРЕ СЕРЦЕ, з некрологу в журналі «Вісник Європи»

У нинішньому місяці помер тут Московського Університету Екстраординарний Професор

худоболікарняної науки, Іван Самойлович Андрієвський, на 50 році свого життя. Маючи добре

серце, він нехтував ганебними способами виявляти уявні достоїнства, в тиші скромного життя

трудився для загальної користі і залишив по собі чесне ім’я.

Покійний, дотримуючись правил своїх, не міг нажити статків. Осиротіле сімейство його гідне

кращої долі.