Мартынов Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Мартынов Иван [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МАРТИНОВ Іван Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, видавець, громадський діяч. Першим переклав і видав найповніше, 26-томне,

зібрання творів грецьких класиків на теренах Російської імперії.

З родини священика.

Народився в 1771 р. в с. Переволочні Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Помер 20 жовтня (1 листопада) 1833 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Полтавську духовну семінарію (1787), Олександро-Невську семінарію (1788-1792).

Працював викладачем Олександро-Невської семінарії (1792-1795), чиновником канцелярії Колегії

іноземних справ Росії (1795-1797), викладачем петербурзького Смольного інституту (1797-1803),

правителем справ Головного правління училищ (1804), керівником Департаменту народної освіти

(1804-1817).

Видавець журналів «Музи», «Північний вісник», «Ліцей».

Почесний член Вільного товариства любителів словесності, наук та мистецтв (1805).

Друкувався в журналах «Санкт-Петербурзький Меркурій», «Муза», «Санкт-Петербурзький

журнал», «Північний вісник», «Син Вітчизни», «Зоря», «Північний архів».

Як літератор дебютував добіркою віршів в журналі «Санкт-Петербурзький Меркурій» (1793).

М. – автор автобіографічних повістей «Парамон та Варочка», «Філон», «Техно-ботанічного

словника» (1820), «Трьох Ботанік, або Скорочення систем Турнефорта, Лінея та Жусьє» (1821).

Його перу належать переклади книг «Міркування про державне господарство» Д. Стюарта,

«Картини Італії» І. Меєра (обидві – 1798), «Листи про Італію» Ш.-М. Дюпаті (1800-1801),

«Посаг Сюзети, або Нотатки пані де Сенетер, нею самою написані», «Анакреонові вірші» (обидві

– 1801), «Суттєві відображення єства народних суспільств й різноманітних законів» І. Юсті,

«Філософське та політичне листування імператриці Катерини II з п. Вольтером», «Сен-Жюльєн,

або Нотатки одного батька сімейства» А.-Г. Лафонтена (усі – 1802), «Атала, або Кохання двох

дикунів у пустелі» Ф. Шатобріана (1803).

М. також написав «Нотатки» (1833), які за життя світу не побачили.

І все ж головним доробком М. слід вважати зібрання «Грецькі класики» (1823-1829), яке надовго

стало для жителів імперії своєрідною енциклопедією античності.

Заслуга М.-видавця – публікація уривку забороненої «Подорожі з Петербурга в Москву» О.

Радищева, позитивної рецензії на «Ябеди» В. Капніста (обидві – 1805), збірника «Твори студентів

в частині естетики» (1806), статті «Досвід Великобританії». М. відкрито полемізував з Ж.-Ж.

Руссо щодо тези француза відносно шкідливості освіти.

Як громадський діяч наш земляк брав щонайактивнішу участь в написанні статутів Харківського

та Казанського університетів, Царськосільського та Демидівського ліцею, був автором Руського

цензурного статуту й «Правил для випробування цивільних чинів». Він закликав вище суспільство

спілкуватися рідною мовою.

За його завданням ліцеїст О. Пушкін написав вірш «На повернення государя імператора з Парижу

в 1815 році» (1815).

Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Крилов, М. Гнідич, В. Жуковський, Д. Язиков, В.

Малиновський, К. Батюшков, М. Сперанський, М. Львов, І. Дмитрієв, П. Строганов, Г. Державін,

І. Пнін, П. Завадовський, О. Розумовський, П. Словцов та ін.


***

ОПОРА САМОСВІДОМОСТІ,

з житєвого кредо І. Мартинова

Рідна мова має бути опорою національної самосвідомості і предметом гордості.

СПОДАВАЮСЯ НА ВАШУ МИЛІСТЬ, з листа О. Пушкіна І. Мартинову від 28 листопада 1815

р.

З Царського Села в Петербург

Милостивий государю, Іване Івановичу!

Вашій вищості було завгодно, щоб я написав п’єсу на приїзд государя імператора; виконую ваше

бажання.

Якщо ж почуття любові і подяки до великого монарха нашого, висловлені мною, виявляться не

вартими високого предмету, я буду щасливий, коли його сіятельство граф Олексій Кирилович

піднесе государю імператору слабкий твір недосвідченого віршомаза!

Сподіваючись на Вашу милість, честь маю, милостивий государ, Вашої вищості покірний слуга

Олександр Пушкін.


БЛИСКУЧІ ВИГАДКИ, з відгуку І. Мартинова на книгу Є. Кульман «Пієтичні спроби»

Не ставлячи за мету докладний розбір цієї книги, можна сказати взагалі, що видання її в світ

чимало послужить прикрасою нашої Cловесності. І переклади, і твори мають майже однакову

ступінь цікавості за своїм змістом, плавності складу, багато з них – блискучі за новиною вигадки, з

Грецького стародавнього колориту, за благородністю почуттів, так що якби Академія і не мала

великодушної спонуки надрукуванням цієї книги принести жертву людству, то зобов’язана була б

принести її незвичайному обдаруванню поетеси.

Є декілька неправильностей проти Граматики або сміливих словоскорочень; напр., замість

Аполлон Аполл, Аполла, – у, подбородка вместо подбородок, лилье вместо лилие или лилея,

стелюґтся вместо стеґлются тощо. Проте їх або легко виправити, або можна і залишити без

виправлення, з обмовкою в примітках.

Нижчепідписаний повністю згоден з думкою Івана Івановича Мартинова про вірші Дівиці

Кульман.

Олександр Востоков.


ЗДІЙСНИВ ГРАНДІОЗНИЙ ПРОЕКТ, з реферату О. Даниленко «Формування спадкоємних

наукових шкіл у перші дві третини XIX ст.»

Картина буде неповною, якщо ми не згадаємо про діяльність тих літераторів – пристрасних

любителів стародавньої словесності, для яких переклад грецьких чи латинських авторів ставав

предметом особливої турботи, іноді – головною справою життя.

Тут, найперше, треба назвати ім’я Івана Івановича Мартинова, видного діяча у області освіти,

видавця і перекладача, чия літературна кар’єра почалася ще в 90-х роках XVIII ст. Великий

знавець стародавніх мов, ентузіаст і невтомний трудівник, він в 20-х роках XIX ст. задумав і

здійснив, не зважаючи ні на які труднощі, грандіозний проект: з 1823 по 1829 р. видав 26 томів

власних перекладів з грецької у вигляді єдиної колекції «Грецьких класиків». До цієї колекції

увійшли: Езоп, Каллімах, Софокл, Гомер, Геродот, Лонгін, Піндар і Анакреонт – всі перекладені

прозою, забезпечені коментарями, часом вельми докладними, і видані разом з грецьким текстом.

Мартинов – письменник старого покоління; його переклади, рясно всипані слов’янізмами,

переповнені архаїчних виразів і оборотів, були суворо оцінені літературними критиками –

сучасниками Жуковського, Батюшкова і Пушкіна; проте для середнього читача, особливо в

провінції, видання Мартинова, поза сумнівом, стало важливою допомогою для ознайомлення з

літературою і історією стародавнього світу.


ПРОДУКУЙМО ПАТРІОТІВ, з дисертації В. Блінова «Розвиток теорії і практики освіти в Росії

XVIII – початку XX століття під впливом ціннісних орієнтацій, уявлень про ідеал людини і цілі її

виховання»

Перший директор Департаменту народної освіти, створеного в Росії 1803 року, Іван Іванович

Мартинов, відомий учений, перекладач, публіцист і викладач також брав участь в обговоренні

нових уявлень про ідеал людини-патріота в Росії.

...Мода на іноземні мови, що проникла в побут дворянства, уявлялася І. І. Мартинову загрозливим

чинником, котрий руйнівно впливав на розвиток патріотичних відчуттів і національної гордості.


СУЦІЛЬНА ГИДОТА І ПІДЛОТА, з книги Ю. Дружнікова «Вигнанець самовільний»

У листі до брата, посланому з оказією, яку поет спеціально чекав, Пушкін ображається на Лева,

який все ніяк не з’явиться, а треба б, «інакше Бог знає, коли зійдемося».

Те, що діється навколо все виразніше виводить його з себе: «Душа моя, мене нудить з досади – на

що не погляну, все така гидота, така підлота, така дурість – чи довго цьому бути?». Цей великий

лист, відправлений до Петербурга між 13 січня і початком лютого 1824 року, який минув

перлюстрацію, дуже важливий. За ним стоїть багато невимовного, недомовленого, нам доведеться

повертатися до цього листа в подальших розділах. А поки – ще два повідомлення з цього

послання, котрі вимагають пояснень.

«Ти знаєш, що я двічі просив Івана Івановича про свою відпустку – і двічі отримав всемилостиву

відмову».

Різні Івани Івановичі зустрічаються в листах Пушкіна. Серед них Іван Іванович Мартинов,

директор департаменту Міністерства народної освіти, який був куратором ліцею, і навіть

французький класик Іван Іванович Расін.

У даному ж тексті – і в цьому немає ніякого сумніву – Іван Іванович – це Олександр I. Навіть у

листі, посланому не поштою, Пушкіну не хочеться називати царя прямо.

Мова йде про два клопотання Пушкіна про виїзд за кордон, на які він отримав відмови.


МАРТИНОВ ПЛАКАВ, зі спогадів М. Пиляєва про петербурзьку повінь 1824 р.

Іван Іванович Мартинов, відомий професор карамзинської епохи, плакав, побачивши, як його

бібліотека, яку він збирав понад 30 років, і яку складали переважно рідкісні і дорогі книги,

спокійнісінько спливала на вулицю з розбитого вікна. При цьому Мартинов розповідав, як один

працівник, сидячи верхи на коні і тримаючись за його вуха, гірко обливався сльозами і приплив до

них прямо верхи. «Себе-то мені не шкода, – говорив він, коли його вели вгору, – а що подумає

господар, коли коня не збережу?»..

Сусід Мартинова врятувався з своєю дружиною на великих дверях, зірваною бурею; тремтячий

чоловік тримав в руках курку, а дружина – цуцика.

...До власника будинку на Виборзькій стороні принесло водою в порожньому ящику з-від цукру

немовля; вранці після повені він чує дитячий крик, йде до місця, звідки чутно крик, і знаходять

дитину...

...Злочинців, які знаходилися у виправному будинку, під час повені випустили на свободу, але не

всі захотіли нею скористатися і самозречено кинулися рятувати старих бідних жінок, що потопали

в сусідньому будинку.

А тварини ще задовго до повені попереджали про лихо!

Одна пані передавала Мартинову, що в серпні 1824 року, гуляючи Петровським островом,

помітила, що мурашки незвичайно високо зробили свої запасні крамниці, саме на верхній щаблині

воріт. «Що це означає?» – запитала вона старого начальника брандвахти Лебедєва, що

прогулювався з нею. «Це вельми погано, добродійко, – відповідав старий. – В той рік, коли

бувають повені, мурашки завжди роблять кубла свої на місцях піднесених. У нинішньому році

бути великій воді, раджу вам оселитися якомога вище».


П’ЯНИЙ ...ВІЛЬНОДУМЕЦЬ, зі спогадів М. Сперанського

У Головній семінарії ми потрапили до одного вчителя (Мартинова І. – авт.), який або бував

п’яний, або, тверезий, проповідував нам Вольтера і Дідерота.