Косунович Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

КОСУНОВИЧ Лев Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, публіцист, журналіст.

З дворянської родини. Батько, Косунович І., – судовий слідчий.

Народився 15 жовтня 1864 р. в м. Городні Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер після 1920 р. Місце і дата – не відомі.

Працював чиновником канцелярії могилівського губернатора, оглядачем газети «Російська

держава».

Друкувався в газеті «Російська держава», журналах «Нива», «Вісник поліції».

Як літератор дебютував поетичною збіркою, виданою в Могилеві (1886).

Потім настала черга наступних доробків: «Вірші» (1893), «Книга мелодій» (1902).

Наш земляк також – автор 16 надзвичайно популярних свого часу романсів, серед яких «Два

серця», «Нам сьогодні усю ніч солов’ї», «Ще далеко до світанку», «Ніч тиха», «Берегом синього

моря».

Серед друзів та близьких знайомих К. – Б. Гродзький, А. Коринфський, О. Спіро та ін.

***

ЧОРНІ І ЧЕРВОНІ ЛАПИ

, з політичного кредо Л. Косуновича

Для соціальної революції немає ґрунту під російськими ногами. Бо дев’ять десятих російського

населення благоговіють перед Маніфестом 17 жовтня і не дадуть його забруднити ні чорним

правим, ні червоним лівим лапам.

ТИ СЯЄШ У МЕНІ, романс Л. Косуновича «Ще далеко до світанку»

Еще далёко до рассвета, –

Глухая ночь вокруг меня;

Но я не жду сиянья дня:

В моей душе так много света.

В моей душе сияешь ты

Своею светлой красотою –

И в эту ночь одной тобою

Озарены мои мечты.

МОВ КОНВАЛІЯ, романс Л. Косуновича «Нам сьогодні усю ніч солов’ї»

Нам сегодня всю ночь соловьи

Распевали мелодии нежные, –

И растаяли думы мои,

Беспокойные, злые, мятежные.

И я понял сердечко твое,

Словно ландыш, живое и нежное, –

И сроднилось с ним сердце мое,

Беспокойное, злое, мятежное.

ТАЛАНОВИТИЙ СИМВОЛІСТ, з щоденника В. Короленка за 1925 р.

Тут (у вірші Л. Косуновича «В дорозі» – авт.) є ...те, чого добиваються символісти, музика складів, від якої так і віє смутним настроєм, і разом – ясність і точність слів і понять.

«ПЛИВУ ВЛАСНОЮ ДОРОГОЮ», з розвідки О. Лекманова «Російська література ХХ

сторіччя: журнальні і газетні «ключі»

Саме знакова тема символіста двосвітівства виявилася непереборно заразливою для масової поезії

1900-х-1910-х рр.

...Публіцист Лев Косунович (у 44-му числі за 1911 р.): Не жалею о земле я,

О страдающей, убогой, —

Я плыву своей дорогой,

В сонном царстве тихо млея.

ЛЮДИ – ПТАХИ, з інтерв’ю О. Якимчука Г. Паламарчук «Перший військовий аеродром Росії

з’явився в Гатчині»

Олександр Якимчук:

– Я живу на аеродромі, і хочу сказати, що молодь, переважно не обізнана, на якій історичній землі

вона народилася, яким повітрям дихає. Перші польоти ...викликали шквал, бурю емоцій в країні, які завершилися написанням віршів Косуновичем в 10-му році. Я зачитаю короткий уривок, і Ви

самі відчуєте, яка насичена енергетика у його слів:

Птицы – люди, люди – птицы,

Вейтесь, вейтесь к небесам!

Прежде мысли были там,

Гордых мыслей вереница.

А теперь открыты вам

Поднебесные границы.

Птицы – люди, люди – птицы.

Легенди про польоти людини, про Ікар утілилися в життя тут, в Гатчині.

СИНИ НАКЛАЛИ ГОЛОВАМИ, зі спогадів О. Грищенко

Я хочу розповісти цю історію ...на прохання моєї бабусі Косунович Лідії Львівни... Вона

показувала нам старовинні ордени і медалі предків, георгіївські хрести, завжди говорила

«Пам’ятайте, що ми з роду воїнів. Ось ці нагороди дворянства наш рід одержав за те, що ми

захищали завжди Батьківщину, всі наші предки».

У бабусі були два брати, вони – діти відомого декадентського поета Лева Івановича Косуновича.

Їх звали Сергій і Дмитро, обидва – військові. Революція розвела їх по різні сторони барикад: один

став політруком Червоної армії, інший емігрував. Ми знаємо, що він був в Софії, потім довгі роки

про нього ніхто нічого не чув, і лише після 1957 року ми дізналися, що Дмитро з Софії переїхав до

Парижа, був учасником Опору. Не чекаючи арешту, повісився в своїй квартирі.

...Сергій був справжнім красенем. Востаннє бабуся бачила брата 16 червня 1941 року. Його

перекидали з Владивостока на захід. Він сказав, що буде війна... Бабуся, звичайно, не повірила.

...Сергій Львович Косунович загинув в каменоломнях 1942 року. Він був комісаром дивізії і з

своїми бійцями захищав до останнього Керч, звідки вийти вони вже не змогли.