Полторацкий Марк [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Матері і заснована церква. З того часу

село і садиба називаються Грузини. За іншою версією, ікону привіз з Малоросії Марко Федорович

Півторацький, чоловік Агафоклеї Олександрівни.

Садиба Грузини сформувалася як барочний ансамбль у середині ХVІІІ ст. В «Економічних

примітках» Новоторжківського повіту Тверської губернії (1760-і рр.) записано, що в Грузинах

«церква кам’яна з боковими вівтарями. Будинок панський і служби кам’яні при ньому. Сад з

оранжереями кам’яними. В селі побудовані різні заклади».

У маєтку була своя лікарня, вітряний і водяний млини, гребля, кузня, винокурний завод,

полотняна фабрика. Наприкінці ХVІІІ ст. Грузини пережили новий підйом. Це пов’язано з

активною господарською діяльністю власника садиби Марка Федоровича Півторацького. В своїх

спогадах Ганна Петрівна Керн пише, що її бабуся жила «... в чудовому замку, побудованому

Растреллі», спала у великій вітальні, оздобленій «під рожевий мармур».

У цей період Грузини – одна із найбагатших садиб Новоторжківського повіту і губернії. Двічі

сюди завертали царські потяги. В розкішній садибі Марко Федорович приймав Єлизавету

Петрівну, а влітку 1785 р. – Катерину II.

У 1820-1830 рр. реконструкцію садиби здійснив архітектор Василь Петрович Стасов, близький

друг родини Півторацьких. Він перепланував головний будинок, звів господарські і житлові

будівлі. В парку піднявся триповерховий величний палац, побудований за участю уродженця

Новоторжківського повіту архітектора Миколи Олександровича Львова. Ним створена система

ставків, ріку включили в архітектурний ансамбль, парк набув пейзажного характеру, властивого

епосі класицизму.

Замість старого дерев’яного моста на місці парадного в’їзду в садибу за його проектом зведений

кам’яний – однопрогоновий арковий валунний міст.

Молодше покоління Півторацьких – ближче до О. Пушкіна за віком, інтересами і способом життя.

До цього кола належали: Ганна Петрівна Керн (в дитинстві і юності приїжджала в маєток

Грузини), її молодша сестра Єлизавета Петрівна Решко, адресат пушкінського чотиривірша «Коли

помилує нас бог...» (1829). У літературному салоні Оленіних Пушкін зустрічався з двоюрідним

братом Ганни Керн і Ганни Оленіної Олексієм Павловичем Півторацьким, який очолював

Тверську казенну палату в 1839-1863 рр. Людина різка і запальна, запеклий картяр, він не раз

ставав причиною сварок і джерелом злих жартів. Один з них зачепив і Пушкіна. В чорновому

варіанті одного з листів поета є його примітка: «Півторацькі виїхали, а О. П. бовкнув у Твері, буцімто я – шпигун...».

У 1829 р. садиба належала …генерал-майорові Костянтинові (вступив у права володіння після

смерті матері в лютому 1823 р.) – герою Вітчизняної війни 1812 року, Георгіївському кавалеру, учаснику Аустерліцького бою, а також учаснику й автору мемуарів про березневий переворот

1801 р., який завершився вбивством Павла I.

У 1859 р. після смерті генерал-лейтенанта К. М. Півторацького Грузини були продані надвірному

раднику Є. В. Молчанову, а в 1892 р. – залізничному інженерові Цвильову.

…Нині зберігся головний будинок, службовий корпус, валунний міст, пейзажний парк зі ставками, кузня і льох, 21 селянський будинок. Незважаючи на значні втрати, комплекс цікавий як приклад

садибного і садово-паркового будівництва в перехідну від бароко до класицизму епоху. Не

збереглася церква Грузинської Богоматері і Святі ворота – будівлі архітектури бароко першої

половини ХVІІІ ст. (висаджені в повітря 1944 р.). Проте їх зовнішній вигляд зберігся в альбомі

«Панське господарство» (1834) з 79 акварелями, кресленнями і планами.

Фотографія Грузинської церкви, як коштовна реліквія, зберігається в сільській бібліотеці.

ГЕНЕРАЛ-БАС, бувальщина

Марко Федорович був незадоволений тим, що князь Потьомкін не достатьньо поштиво до нього

ставиться.

– Хіба він не тямить того, – обурювався Півторацький чистою українською, – що я такий генерал, яки він сам.

Це переказали Потьомкіну, який теж за словом в кишеню не ліз. І при наступній зустрічі князь

голосно сказав:

– Що ти брешеш?! Який ти генерал? Ти – генерал-бас!