Голицина (Духовская) Варвара [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Голицина (Духовская) Варвара [Справочник-дайджест] 15 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ГОЛІЦИНА (ДУХОВСЬКА) Варвара Федорівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуаристка.

З поміщицької родини.

Народилася 22 січня (3 лютого) 1854 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Померла не раніше 1913 р. Точна дата і місце не встановлені.

Отримала домашню освіту.

Друкувалася в журналі «Російський вісник».

Наша землячка – автор книг «З щоденника росіянки в Ерзерумі в 1878 р.» (1878), «З моїх

спогадів» (1900), «Туркестанські спогади» (1912).

Видрукувала спогади про відкриття пам’ятника О. Пушкіну в Москві (1880).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – О. Іванова, К. Случевський, М. Шанявський та ін.


***

ЗАЛИШАТИСЯ ЧЕСНИМ ПЕРЕД СОБОЮ

, з творчого кредо В. Голіциної (Духовської)


Бути чесним перед самим собою.


ТЕЛЕГРАФНА ЛІНІЯ НЕ ВИТРИМАЛА, зі спогадів В. Голіциної (Духовської)

Приїхали ...три губернатори: Унтербергер, Мацієвський і Арсеньєв, щовечора вони радяться у нас.

З семи годин ранку до одинадцяти ночі в нашому будинку величезне зборище генералів і офіцерів;

у обох залах, за окремими столами, йде посилена робота, пишуть і розбирають шифровані

телеграми, які так і літають між Хабаровськом і Петербургом.

Телеграфна лінія не витримала, зіпсувалася, і декілька днів ми були без депеш; важлива

шифрована телеграма, послана Ванновським (військовим міністром. – авт.), йшла цілих шість

днів.


ЩЕ Й З МУЗИКОЮ, з щоденника В. Голіциної (Духовської)

Військове зібрання оброблено наново, лакеї одягнені в лівреї, двічі на тиждень влаштовуються

карткові вечори з музикою.


НА КИПЛЯЧОМУ ВУЛКАНІ, з розвідки С. Лур’є «Історична етнологія»

Віра в російсько-тубільні школи росла, хоча зростання самих шкіл просувалося поволі. На 1 січня

1903 року на весь Туркестан їх було менше сотні і вчилися в них менше трьох тисяч учнів (у

мусульманських школах в цей же період вчилося майже вісімдесят тисяч осіб). На виправдання

посилалися на непідготовленість місцевого населення до навчання в російських державних

школах. Проте «непідготовленість повинна б зменшитися з роками», а на практиці спостерігалася

протилежна тенденція.

Тоді виникає дивна ідея, що за знання російської мови треба платити тубільцям гроші –

встановити відповідну премію. Раніше хрещені інородці переходили назад в іслам і, понад те,

«деякі корінні росіяни приймають іслам, чому були приклади в Туркестанському краї».

Низка повстань, які почалися в Туркестані з дев’яностих років XIX століття, показали, що всі надії

на прищеплення російської громадянськості місцевому населенню не виправдалися. «Ми живемо

тут на киплячому вулкані», – писав дружині С. М. Духовський, призначений генерал-

губернатором Туркестану 1897 року.


ОЧОЛЮВАЛА «ДАМСЬКЕ ТОВАРИСТВО», з монографії Н. Матханової «Сибірська жіноча

мемуаристика XIX століття»

Всього виявлено 27 авторів. Серед них – дев’ять уродженок Сибіру: К. Авдєєва, С. Бибикова, Є.

Дубровіна, О. Іванова, К. Капустіна, Д. Кюхельбекер, О. Петеліна, О. Непряхіна, Н. Сиязова.

Довго жили в краї ще дев’ять: Л. Аксьонова, П. Анненкова, А. Баркова, В. Бикова, М. Волконська,

Ю. Завойко, А. Созонович, М. Францева. Останню можна вважати і сибірячкою – вона була

привезена до Сибіру п’ятирічною дитиною. Можливо, сибірячкою була і А. Баркова – сім’я її

чоловіка належала до Томського купецтва.

На порівняно короткий термін – від одного до п’яти років – приїжджали до Сибіру семеро: К.

Бестужева, В. Духовська, В. Кичєєва, А. Лабзіна, Л. Полторацька, Л. Рікорд, Л. Шелгунова.

Перш ніж перейти до аналізу мемуаристики, належить відповісти на запитання: наскільки можуть

бути віднесені до населення Сибіру жінки, котрі перебували тут порівняно недовго? Нам

уявляється, що в розв’язанні цього питання треба враховувати те, чи увійшли вони до складу

місцевого товариства, чи стали жити його життям – бодай на короткий час. Дружини сибірських

адміністраторів В. Духовська, А. Лабзіна, Л. Полторацька, Л. Рікорд неминуче повинні були брати

участь в суспільному житті і навіть очолювати місцеве «дамське товариство».

...Мемуаристика XIX в. у Росії – це переважно дворянська мемуаристика, і серед авторів

сибірських жіночих мемуарів чотирнадцять дворянок – до їх переліку ми включили і доньок

декабристів, формально позбавлених дворянства.

...Якщо враховувати не походження, а соціальне становище мемуаристок, то можна зробити

наступні висновки. Тринадцять з них були дружинами і доньками чиновників і офіцерів високого

або середнього рангу: Л. Аксьонова – донька кяхтинського градоначальника, С. Бибикова –

дружина гвардійського офіцера, Ю. Завойко – дружина губернатора Камчатської області, Є.

Дубровіна – донька начальника Нерчинського округу і дружина начальника Петровського заводу,

В. Духовська – дружина Приамурського генерал-губернатора, О. Іванова – дружина ад’ютанта

генерал-губернатора, К. Капустіна – дружина радника Головного управління Західного Сибіру, А.

Лабзіна – дружина чиновника Міністерства фінансів, О. Непряхіна – донька голови Тобольського

губернського правління, Л. Полторацька – дружина губернатора Семипалатинської області, Л.

Рікорд – дружина начальника Камчатки, М. Францева – донька тобольського губернського

прокурора.


ВЕЗЛА КОНЦЕРТНИЙ РОЯЛЬ, з кореспонденції «Прогулянка музеєм з книгою в руках» в

газеті «Тихоокеанська зірка» від 3 серпня 2006 р.

Відчинивши масивні, важкі двері колишнього Військового зібрання, потрапляємо до високого

вестибуля. Понад сто років тому в нього входили А. П. Чехов і цесаревич Микола, майбутній

останній імператор Росії.

Історія Далекосхідного художнього музею тісно пов’язана з історією Хабаровська і долями людей,

які освоювали найсхідніші землі російської держави.

...Влітку 1893 року до Хабаровська прибув новий губернатор Сергій Михайлович Духовський з

дружиною Варварою Федорівною, вродженою княжною Голіциною. З Москви до амурських

берегів вони добиралися через Америку, Індію, Цейлон і Сінгапур. Вибір такого шляху в ті роки

не був рідкістю, тому що на подорож з вантажем сибірськими дорогами йшло до 320 днів, а

Варвара Федорівна везла з собою концертний рояль.

...У Варвари Федорівни, окрім здібності до музичення, було колоратурне сопрано. Вона знала

безліч оперних партій. Прибувши до Хабаровська, почала організовувати місцеве товариство для

культурного спілкування.


УНІКАЛЬНІСТЬ ВЛАСНОЇ ОСОБИ, з статті «Спогади дитинства в російській дворянській

мемуарній культурі кінця Х1Х – початку XX століття»

Соціальний склад авторів спогадів неоднорідний – від нащадків відомих дворянських родин до

дрібномаєтного дворянства, від крупних державних діячів – до вчителів, дрібних чиновників.

Автори-аристократи, такі як О. В. Кочубей, С. Д. Шереметєв, В. Ф. Духовська, О. Ю. Хвощинська,

М. Д. Бутурлін, К. В. Львова, писали з твердою свідомістю унікальності свого дитинства,

передуючи розповіді розгорненому родоводу. Так, граф С. Д. Шереметєв, княгиня С. В.

Мещерська з дійшлістю перераховували повні імена всіх своїх родичів і іменитих знайомих,

додаючи в деяких випадках і їх родоводи.

Уявлення про унікальність власної особи пов’язане для них з особливим соціальним статусом.


ВІРТУОЗ МАНДОЛІНИ, з оголошення в газеті «Приамурські відомості»

18 січня 1894 року відбувся вечір музичного гуртка. Цього разу всіх вабило бажання почути гру

очільниці гуртка Варвари Федорівни Духовської, віртуоза гри на мандоліні, інструменті

абсолютно невідомого на нашій далекій околиці.

У концерті також виступили: партія скрипки – талановитий любитель Л. В. Джізрський, кращий

піаніст в місті М. І. Шанявський.