Сомов Орест [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Сомов Орест [Справочник-дайджест] 19 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


СОМОВ Орест Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, журналіст, перекладач. Псевдоніми – Мешканець Василівського острова, Порфирій

Байський, Мешканець Галерної гавані. Фундатор психологічної і соціально-побутової повісті на

теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Сомов М., – капітан царської армії.

Народився 10 грудня 1793 р. в м. Вовчанську Слобідсько-Української губернії Російської імперії

(нині – районний центр Харківської області України).

Помер 27 травня 1833 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Харківський університет.

Був столоначальником правління Російсько-Американської компанії (1824-1826), видавцем

альманаху «Північні квіти» (1825-1832).

Член Вільного товариства російської словесності (1818).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Український вісник», «Харківський Демокріт»,

«Добромисний», «Невський глядач», «Північна бджола», «Гірлянда», «Змагальник освіти і

благочинності», «Північний архів», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував в «Українському віснику» віршем (1816).

Потім настала черга повістей «Гайдамака», «Мара», «Матінка і синок», «Перевертень», «Роман в

двох листа», «Сватання», «Юродивий»; бувальщини і небилиці «Київські відьми», «Русалка»,

«Казки про скарби», «Бродячий вогонь»; «Пісні про Богдана Хмельницького – визволителя

Малоросії»; поеми «Голос українця при звістці про взяття Варшави».

Перу С. також належать доробки «Наказ з того світу», «Дивний поєдинок», «Алкід в колисці»,

«Вивіска», «Поштовий будинок в Шато-Тьєррі».

За підозрою в участі у повстанні декабристів заарештований (1825). За три тижня звільнений з

виправдовувальним атестатом (1826).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Гоголь, І. Котляревський, О. Пушкін, М. Максимович,

О. Грибоєдов, І. Ризький, С. Пономарьова, Ф. Глинка, В. Туманський, М. Бестужев-Рюмін, О.

Ізмайлов, М. Кутузов, М. Цертелєв, О. Корнілович, К. Рилєєв, А. Дельвіг, Д. Завалішин, О.

Бестужев та ін.


***

ПРИВАБЛИВІСТЬ НОВИНИ

, з творчого кредо О. Сомова

Новина завжди приваблива і завжди знаходить імітаторів.

ГРОТ-БОМ-БРАМ-БРАС, з оповідання О. Сомова «Наказ з того світу»

Ми прогулювалися садами і околицями, каталися затокою і тим часом жартували, сміялися і не

бачили, як час прокрався до обіду. Погода з ранку була ясна; але ми ще не встигли встати з-за

столу, як небо стемніло, набігли хмари і почав гриміти грім... Опісля наступила з усію свитою, як

повелося, гроза, і гроза найгаласливіша: блискавки заблищали з усіх боків, грім на роздоллі

прокочувався повітряним простором; гнаний вітром дощ періщив, мов з відра. Нічого було й

думати про вечірню прогулянку, тому що небо довкруги обклалося густими шарами хмар і

обіцяло повітряну потіху принаймні годин на п’ять. Якби гостинні господарі і не заспокоювали від

душі гостей своїх, то в таку погоду, коли, за прислів’ям, і собаку шкода вигнати на двір, – кожний

з нас безсоромно звичайно б сам викликався залишитися.

У будинку, до задоволення одних і до крайньої скорботи інших, карт ніколи не бувало, окрім

однієї старої, пошматованої колоди, якою старенька няня розкладала гранд-пасьянс. Господарі

самі залишилися у вітальні, і ті з гостей, які любили заснути після обіду, цього разу посоромилися

позіхати й дрімати. Розмова йшла в такт грозі чи, краще сказати, в проміжках громових ударів, як

в мелодрамі між музикою. Всі, особливо молоді дівчата, щохвилини вставали і підходили до вікон

милуватися, як блискавки розгулюють хмарами і як крупний дощ січе в скло.

Не було й надії скоро позбутися грози: одна хмара змінювала іншу, один грім віддалявся, інший

заступав його місце; за дрібним дощем йшов інший, сильніший. Таким чином час пройшов до

вечора.

– Як весело тепер стояти на вахті, – сказав моряк, – особливо коли всі вітрила прибрані і коли

сховатися можна лише під ванти або під грот-бом-брам-брас.

– Добре й піхотному офіцерові в поході, – підхопив молодий гвардієць, син господарів, – особливо

якщо йдеш не петергофським шосе, а якимось сільським путівцем. Промочить тебе до кісток, і

ноги загрузнуть по коліно.

– Так, не погано й кавалеристові, – промовив улан, крутячи вуса свої, – зверху те ж, що і вам,

панам піхотинцям, а знизу того й чекай, що кінь або зав’язне, або посковзнеться і відіб’є форми

твої у в’язкій глині.


СТРАХІТТЯ, з оповідання О. Сомова «Дивний поєдинок»

У диліжансі сиділо нас четверо: молодий французький офіцер з широким пластиром на лівій щоці;

якась низенька, щільна і моторна людина в поношеному рединготі горохового кольору; якийсь п.

Жермансе, статечна людина років сорока п’яти, і я. Низенька людина в рединготі горохового

кольору була найневтомнішим балакуном, що незмінно бажає знайомитися, і відчайдушним

розпитувачем. Ще не встигли ми виїхати за заставу, як він вже встиг оголосити, що їде до Сент-

Міна, де має власну ділянку землі, що він cultivateur proprietarie, що звуть його дю Вів’є, що

приїжджав він до Меси для отримання якогось старого боргу, що у нього є дружина і дві прекрасні

доньки тощо, тощо. Услід за цим почав розпитувати кожного з нас: хто він? куди, навіщо їде?

Я відповідав йому, що я російський мандрівник. Тут посипалися запитання про Росію, про зиму,

яка, на думку цієї доброї людини, ніколи у нас не закінчується; про міста, побудовані на снігових

заметах; про підземні печі, якими росіяни розтоплюють лід в Азовському морі, коли їм потрібно

спускати кораблі на воду; про здатність козаків розводити вогонь зубами: словом, про всі такі

чудасії, якими багато з французів і донині ще прикрашають свої топографічні відомості про Росію.

.Залишивши мене, дю Вів’є звернувся з запитаннями до пана Жермансе, який відповідав йому

коротко й сухо.

– ....Між іншим, про дуелі, – сказав мовчазний пан Жермансе, ніби в хвилинному натхненні. – Чи

не бажаєте, я розповім вам про один дивний поєдинок?


ПУТІВЦІ І МАНІВЦІ, з трактату О.Сомова «Про романтичну поезію»

Новина завжди приваблива і завжди знаходить імітаторів: Жуковський і Пушкін мають їх дуже

багато. Кожне слово, кожен вислів, навіть цілі вірші цих двох поетів ...ловляться молодими

кандидатами Парнасу, які ...думають скрасити ...терни запустілих квітників своїх.

Якби ці імітатори захотіли вникнути і зрозуміти, що Жуковський і Пушкін полонять і захоплюють

нас не одними словами новими, але багатством думок, жвавістю і різноманітністю картин; не

умовними виразами, а особливим мистецтвом; ...що Жуковський, перекладаючи здебільшого

поетів німецьких, мав вірно передавати їх творіння, не змінюючи суті і мети, часто неясної і

віддаленої...

Але ні! Вони уперто прагнуть іти прокладеним путівцем, не думаючи і не бажаючи думати, що він

не для них.


ВАС НЕ ЗАСТАВ, з листа О. Сомова К. Сербіновичу від 1 грудня 1827 р.

Милостивий пане Костянтину Степановичу!

Учора я двічі був у вас, але не мав задоволення знайти вас удома і тому вирішив залишити у вас

статті, мною привезені: недокінчену мною повість чи уривок «Гайдамака» ...і «Думки» різних осіб,

без підпису, в яких з ім’ям лише вірші Пушкіна. Вірші ці, так само як і саму цю статтю, віддавав я

п. фон Фоку, а він представляв їх О. X. Бенкендорфу, для розгляду...


ТЯЖІВ ДО МІСТИКИ, з статті «Сомов Орест Михайлович» на archivsf.narod.ru

Значна частина його творчості присвячена «малоруській бувальщині і небилицям», які

друкувалися за підписом «Порфирій Байський», а також близьких до них повістям, дія яких

відбувається в західних країнах.

У повістях (за своїми розмірами вони більше відповідають оповіданням), що відносяться до цієї

групи, виявляється ставлення Ореста Сомова до всього дивного і містичного. На сторінках його

«небилиць» присутні демонологічні характери узятих з народних вірувань – русалки, чаклуни,

відьми, упирі і ін.


НЕЗАСЛУЖЕНО ЗАБУТИЙ, з розвідки Н. Петруніної «Орест Сомов і його проза»

Літературна доля Ореста Сомова дивовижна. Після півтора десятиліть живої участі в

найрізноманітніших журналах і альманахах свого часу – в непомітній видавничій роботі і в

галасливих журнальних бійках, в створенні літературної теорії російського романтизму і в

дослідах творчого її втілення – цей рано померлий літератор, пішовши з життя, пішов і з пам’яті

своїх літературних друзів і недругів. Можна було б подумати, що його просто забули, як

забувають нічим не примітних людей.

...З роками склалася і зовсім вже дивна картина. Про Сомова неодмінно згадують, коли говорять

про письменників-декабристів ...і про їх альманах «Полярна зірка»...

Сомів увійшов і в історію російської журналістики, і в історію вітчизняного фольклоризму, його

ніяк не можна зарахувати до забутих діячів пушкінської пори. Проте відомий він зараз більше

своєю участю в літературних заходах епохи, ніж як творча особа. До того ж, як це не

парадоксально, Сомова-критика знають краще і передруковують частіше, ніж Сомова-художника,

автора віршів і прози. Тим часом цей скромний письменник – учасник не тих бенкетів розуму і

таланту, якими багата епоха 1820-х – 1830-х рр., а її буденного, повсякденного життя – залишив

свій слід в історії формування російської прози.

...Сомов пройшов грунтовну літературну школу. Віршовані досліди, невпинна робота перекладача

привчили його до точності і ясності виразів, примусили опанувати різними стилями, від

«метафізичної» мови літературного трактату до стихії живої розмовної мови. «Довершене знання

російської мови» визнавав у Сомова навіть Воєйков, котрий вічно над ним збиткувався, і додав,

що в цьому відношенні «його твори можуть служити зразками».

Обдарований прозаїк, який зіграв таку помітну роль в початковий період становлення нової

російської повісті, Сомов пішов з життя, не встигнувши до кінця самовизначитися і розкрити свої

можливості, в мить, коли прозаїчні жанри переживали пору бурхливого розвитку.