Майкапар Самуил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАЙКАПАР Самуїл Мойсейович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Композитор, піаніст, педагог, музикознавець.

З міщанської родини. Онук, Майкапар О., – музикант, мистецтвознавець; заслужений артист РФ;

музичний коментатор BBC.

Народився 18 грудня 1867 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 8 травня 1938 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Таганрозьку гімназію, юридичний факультет Петербурзького університету (1890),

Петербурзьку консерваторію (1894), стажувався у Відні (1894-1898).

Працював викладачем в Москві (1898–1901), Твері (1901–1903), Лейпцигу (1903–1910),

Петербурзькій консерваторії (1910-1928).

Секретар Московського науково-музичного гуртка.

М. – автор наступних композиторських доробків: «Струнний квартет», сюїта «Трудові пісні

народів», «Легка соната», «Дві п’єси», «Швидкоплинні думки», «Фантастичні варіації», «Два

октавні інтермецо», «Пастушача сюїта», «Дванадцять альбомних аркушів», «Поема на шість

строф», «Баркарола», «Серенада Арлекіна», «Велика сонатина», «Колискові казочки», «Дві ніжні

записки», «Маленька сюїта», «Стаккато-прелюді», «Мініатюри», «Друга сонатина», «Балада»,

«Чотири прелюдії і фугета», три прелюдії, вісім мініатюр, ліричні варіації, маленька сюїта в

класичному стилі, маленькі новели, романси на слова німецьких поетів, М. Огарьова, Г. Галіної, К.

Романова.

Усього перу нашого земляка належить понад 200 п’єс, більшість яких понині входять до учбового

репертуару піаністів-початківців («Бирюльки», «Театр маріонеток» тощо).

М. – автор книг «Музичний слух. Його значення, природа, особливості і метод правильного

розвитку» (1900), «Значення творчості Бетховена для нашої сучасності» (1927), «Роки навчання»

(1938).

У статті «Про сіамську музичну систему» по-новому висвітлив проблему рівномірної темперації в

музиці.

Ім’я нашого земляка присвоєно Строгінській (РФ) дитячій музичній школі №78 (2002).

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Танєєв, Т. Лешетицький, А. Шнабель, Г. Молл, І. Вейс, О. Глазунов, Л. Ауер, А. Рубінштейн, Е. Гріг, І. Гржімалі, І. Енгель та ін.

***

ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД АУДИТОРІЇ,

з творчого кредо С. Майкапара

Художнє виконання значною мірою залежить від складу слухачів, особливо тоді, коли артист має

значний виконавський талант і коли за молодістю він найбільш схильний до залежності від

...аудиторії.

БЕЗ ПЕРЕБІЛЬШЕНЬ, з книги С. Майкапара «Роки навчання»

«Коли я вперше відправляв в концертну поїздку Єсипову, – розповідав мені Лешетицький, – я

заздалегідь ретельно готував з нею програму. До всього того, що вона завдяки своєму крупному

таланту зробила самостійно, я додавав ...ще власні вказівки. Після повернення з поїздки, я

запропонував зіграти мені програму її концертів. ... Здивований перебільшеністю показаних мною

відтінків, я запитав:

– Чому ти тут так надмірно затягуєш ritardando? А тут до чого така величезна фермата?

Замислившись на мить, вона мені відповіла так:

– ...У першому місті я зіграла це так, як ти хотів. Я відчула ...що відтінки дуже сподобалися

слухачам. Тому в другому місті я ненабагато збільшила пропорцію уповільнення і величину

зупинки. Це ще більше сподобалося слухачам. Так поступово і вийшли ті перебільшення, про які

ти говориш».

Під кінець Лешетицький пояснив мені, що відбутися це могло саме в маленьких німецьких містах

через недостатню музичність слухачів, котрі не мали відчуття художньої міри і приходили в

захват від цих перебільшень.

НІКОЛИ, з оцінки творчості А. Шнабеля С. Майкапаром

Коли на одному з своїх бетховенівських вечорів ...він зіграв чотири чи п’ять сонат, я після

концерту запитав, чому в кінці програми він ...виконав спочатку сонату «Appassionata», а ...після

неї 30-у сонату в мі мажорі, яка не має зазвичай такого галасливого успіху, як ... «Appassionata».

Він відповідав:

– Як же можна інакше? Адже «Appassionata» – це вищий, сильніший вираз страждання; а 30-а

соната – прояснення і душевне заспокоєння. Не можна ж давати спочатку заспокоєння і

прояснення, а страждання – потім.

Ніколи...

Шнабель не грає на «біс», хоча чудово знає, що за шаблоном успіх артиста у широкої публіки

вимірюється числом «бісованих» номерів.

ЗНАЧУЩІСТЬ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ, з книги О. Майкапара «Династія Майкапарів»

С. М. Майкапар вніс значний внесок до фортепіанного виконання і педагогіки. Незмінною

популярністю завжди користувалися і продовжують користуватися його твори для дітей і

юнацтва, такі як «Маленька новелета» (op. 8), «Пастушача сюїта» (op. 15), «Театр маріонеток» (op.

21), знаменитий цикл «Бирюльки» (op. 28).

Останні роки відзначені переоцінкою цінностей в багатьох сферах життя. Що ж стосується С. М.

Майкапара, то час не лише довів повну значущість його творчої спадщини, але й підтвердив

гостру потребу в ній нових поколінь музикантів. Його твори перевидаються не тільки в Росії, а й

за кордоном.

Разом з тим багато чого в спадщині С. М. Майкапара донині залишається невідомим, оскільки або

зовсім не було опубліковано, або було видано ще до революції і невеликими тиражами і тепер є

бібліографічною рідкістю.

МИСТЕЦТВО МАШКАРИ, з книги С. Соловейчика «Гурт «Сім вітрів»

А ще була за стіною Люба – вона, як і раніше, розучувала на піаніно: умпа, умпа, умпа-пара...

– Любо, ти що граєш? – гукнув Саша, коли заняття за стіною остаточно набридли йому.

– Що задали, те й граю!

– А що це: умпа, умпа... Мов жаби квакають: ква-ква...

– Які жаби? – прокричала Люба із-за стіни. – Це Майкапар!

– А ти іншу не можеш грати?

– Тобі іншу, а мені цю задали, – відповідала із-за стіни Любима.

– ...Тепер вона з ранку до ночі гратиме, а у мене в голові весь час буде: умпа, умпа, умпа-пара...

Всі посміялися над бідним Сашею Медвєдєвим і почали на всі лади виспівувати: «Умпа, умпа,

умпа-пара».

...Наступного дня перед уроком англійської мови Костя Костромін запитав у Ігоря Саприкіна:

– Ігорю... Як? ...Як спав?

– Ніби нічого, – здивувався запитанню Ігор Саприкін.

– А я всю ніч крутився, все цей Майкапар у вухах: умпа, умпа, умпа-пара, – і Костя уважно

подивився на Ігоря, немов вселяючи йому щось.

– Ось! – закричав Ігор. – А я думаю: що це у мене голова така тяжка? Я вчора геометрію перший

раз цього року робив – думав, від геометрії! А це у мене у вухах: умпа, умпа... Мов очманілий!

Через кілька хвилин всі учасники вчорашньої зустрічі були опитані, і виявилось, звичайно, що

вони всі мов очманілі і всі нічого на світі не хочуть, а тільки стояти кружечком і, пританцьовуючи, знову і знову бубоніти: умпа, умпа, умпа-пара... Умпа, умпа, умпа-пара...

...Щойно почався урок, як Костя Костромін підняв руку і ввічливо запитав молоденьку англійку

Євгенію Григорівну, що означає англійське слово «майкапар».

Євгенія Григорівна на хвилину розгубилася – вона ніколи не чула такого слова, – але здатися

незнаючою їй не хотілося, і вона зміркувала:

– Мейкапар? Вимовляйте правильно! «Мейк ап» – це грим, косметика, «арт» – мистецтво, але

останнє «т» майже не чути. Виходить «Мейк апар»«, можна перекласти: «мистецтво машкари»... З

платівки, на слух узяли?

– З платівки, – підтвердив Костя. – Спасибі, Євгеніє Григорівно.

...Семивітрівські співали і танцювали, звертаючи уваги на вчителів не більше, ніж на перехожих на

вулиці, і невідомо, чим скінчився б божевільний цей день, якби не з’явилася в дверях Любочка, сестра Саші Медведєва, і не стала показувати братові знаки: п’ять!

– Я Майкапара здала, п’ять!

– Мейкапар, – поправили її.

– Який мейк-ап? Це Майкапар, композитор такий радянський, він до війни жив, нам вчителька

розповідала.

– Ра-дян-ський?

– Звісно. А це прелюдія, у нього багато прелюдій...

– Пре-лю-ді-я?

– Це ми під прелюдію танцювали? – жахнулася Клава Керунда.

Костя Костромін витер піт.

– Все, хлопці, відмучилися! – сказав він. – Відбій! Відбій мейкапару і взагалі – відбій!

ПРОДОВЖУВАЧІ СПРАВИ, з інформації «Вечір у полоні органу і клавесина» в газеті

«Караван+Я»

У Тверській філармонії звучав орган. І до його звуку приплітався голос клавесина – старовинний і

трохи деренчливий. Грали заслужений артист Росії Олександр Майкапар і його син, член

Королівського коледжу органістів (Лондон), стипендіат фонду Співакова Вікентій Майкапар.

Молоде покоління виглядало поряд з метром цілком гідно, що не дивно – музикант в четвертому

поколінні не може грати погано.

Династія відомих музикантів пов’язана з Твер’ю давно. Ще 1901 року піаніст і композитор Самуїл

Майкапар заснував тут музичну школу. А його фортепіанні п’єси для дітей і зараз розучують учні

всіх музичних шкіл.

Його онук, Олександр Євгенійович, грає на трьох музичних інструментах – клавесині, органі і

піаніно. Не зважаючи на світову славу і щільний гастрольний графік, в Твері маестро буває часто

і зізнається, що любить наш зал і нашу публіку.

ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ, з замітки О. Власенко «Музичній школі привласнено ім’я Майкапара»

Ім’я композитора Самуїла Майкапара привласнене дитячій музичній школі 78 в Строгіно.

Ініціатива належала директорові школи Володимиру Вовченкові і заступникові директора з

учбово-виховної роботі Ніні Тищенко. Урочистий акт з нагоди привласнення ДМШ імені

Майкапара відбулося в Державному музеї музичної культури ім. М. І. Глинки 17 грудня,

напередодні 135-річчя з дня народження композитора.

П’єси Майкапара постійно ...включаються до програм міжнародних юнацьких фортепіанних

конкурсів. В даний час видавництво «Композитор» готує до видання двотомник його літературних

праць. До книги входять як роботи, раніше опубліковані («Музичний слух», «Роки навчання»,

«Значення творчості Бетховена для нашої сучасності», «Як працювати на роялі»), так і невідомі.

Серед них – коментарі до «Добре темперованого клавіру» І. С. Баха, матеріали про сонати Л. ван

Бетховена.

ВИТОНЧЕНЕ, АЛЕ НЕ ЗНАЧНЕ, з статті «Майкапар Самуїл» на i-u.ru

Видав низку фортепіанних п’єс, які виявляють витончений смак і симпатичне, хоча далеко не

значне дарування.

ОВАЦІЇ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ, епіграма В. Деглера

Трапляється і думка, достойна овації,

Гине в результаті інтерпретації...