ГЕ Григорій Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Драматург, актор.
З військової родини. Батько, Ге Г., – драгунський офіцер; дядько, Ге М., – художник.
Народився 27 вересня (9 жовтня) 1868 р. в м. Херсоні Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 13 січня 1942 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив Миколаївське реальне училище (1886), театральну драматичну школу Д. Коров‘якова
(1886-1888).
Працював у театрі, грав у трупах Астрахані, Вільно, Воронежа, Саратова, Харкова, театрі Літера-
турно-артистичного гуртка (1889-1896), Суворінського (1896-1897), Олександрінського театру
(1897-1929), викладав акторську майстерність в петроградському «Пролеткульті» (з 1917).
Одна з найвідоміших ролей – Мефістофель в «Фаусті» Й. Гете.
Друкувався в газетах «Щотижневик петроградських державних академічних театрів», «Російські
відомості», «Вісник суспільно-політичного життя, мистецтва, театру й літератури», журналах
«Вісник Європи», «Театр і мистецтво», «Північ».
Як літератор дебютував повістю «Якір смерті» (1890).
Потім настала черга низки оповідань – «Майорка» (1890), «Чорна дівчина» (1898), «Гастролер»
(1899).
Г. – автор тритомного «Збірника п’єс» (1901-1913).
Майже всі доробки нашого земляка викликали легкий спротив професійних критиків, проте корис-
тувалися надзвичайною популярністю у глядачів (приміром, «Страта» з незмінним успіхом йшла
на сценах імперії два десятиліття, її за цей час подивилося близько 8 мільйонів осіб).
Г. також залишив по собі мемуари: «Пригоди і зустрічі» (1922), «З провінційних вражень» (1937),
«Спогади» (1940).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Д. Коров’яков, І. Рєпін та ін.
***
У СВОЇЙ СФЕРІ
, з життєвого кредо
Г. Ге
Кожний з них працює в своїй сфері і кожному доводиться робити найчорнішу роботу.
ПОЗБАВИМОСЯ ВСІХ ХВОРОБ, з відповіді Г. Ге на анкету «Російські видатні люди про
спорт» у журналі «Геркулес» за 1914 р.
За останні роки усвідомлення необхідності відновити в собі здорову природу охопило всі
прошарки суспільства. І тут на допомогу прийшов спорт.
Навряд чи хто з сучасної молоді добре знає, ким був доктор Краєвський. А тим часом ця скромна
людина з сивими кучерями заклала основу нашого фізичного відродження.
Навряд чи цілком усвідомлює, за власною скромністю, і спадкоємець Краєвського І. В. Лебедєв, яку велику справа він робив і робить. ,..Фанатично любить спорт: організує атлетичні кабінети, збирає чемпіонати з боротьби і виступає на циркових аренах з своїм «парадом». Не виключено,
…в очах інтелігентів може проглядатися і якийсь осуд...
Чи варто людині з університетською освітою займатися такою низинною справою? На це
запитання можна відповісти іншим: а чи гоже Мечникову тельбушити кроликів і мавп?
Головне завдання і Мечникова, і Лебедєва спільне – позбавити людство усіх хвороб.
ПОГРОЖУВАВ РОЗІРВАТИ МЕНЕ НА ШМАТКИ, з інтерв’ю Ю. Цив’яна Л. Кінські
Імператорському училищу знадобився статист у спектакль «Смерть Івана Грозного» за чудовою
п’єсою [Олексія Костянтиновича Толстого], де Григорій Ге грав Івана Грозного, а я повинний був
зображати, як говорять росіяни, ринду. Це царський охоронець з – як це називається? – сокирою.
Мені сказали, що в другому акті він (Григорій Ге – авт.) повинен у мене її вихопити, і я
спокійнісінько насолоджувався спектаклем, особливо сценою з польським послом...
А це була одна з перших п’єс, дозволених Олександринському театрові, в якій російський цар
виглядав у несприятливому світлі. Я зовсім забув про інструкції, вчепився пальцями в ратище, й
не помітив, що вони зовсім задерев’яніли.
Справа дійшла до сцени, де цар у гніві вихоплює з моїх рук сокиру і шпурляє її до ніг польського
посла. Я чую, як він люто шепоче:
– Хлопчику! Віддай, віддай! – і міркую, що відбувається – йому ж потрібно було вирвати в мене
сокиру.
Нарешті це йому вдалося, а коли завіса опустилася – ви ж знаєте, ринди завжди одягнені в довге
вбрання, – я підхопив його підлоги і кинувся тікати: на щастя, моя вбиральня знаходилася на
четвертому поверсі.
Отож, доки я біг, чув, як услід мені Григорій Ге репетує:
– Пустіть! Я його на клаптики пошматую!
Я дуже злякався.
Последние комментарии
21 часов 20 минут назад
21 часов 38 минут назад
21 часов 47 минут назад
21 часов 49 минут назад
21 часов 51 минут назад
22 часов 9 минут назад