Савина (Подраменцева) Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Савина (Подраменцева) Мария [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


САВІНА (ПІДРАМЕНЦЕВА) Марія Гаврилівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актриса, театральний діяч. Псевдонім – Стремлянова.

З акторської родини.

Народилася 30 березня (11 квітня)1854 р. в м. Кам’янці-Подільському Подільської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Померла 8 (21) вересня 1915 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

За заповітом похована в місцевому парку Будинку ветеранів сцени.

Навчалася в одному з Одеських пансіонів (1862-1865) і тамтешній гімназії (1865-1867).

Заслужений артист імператорських театрів (1899).

Як професійний актор дебютувала на сцені Мінського драматичного театру в ролі Поленьки в

п’єсі «Прибуткове місце» О. Островського (1869).

Впродовж наступних чотирьох років грала в водевілях, легких комедіях, оперетах на сценах

Харкова, Одеси, Смоленська, Бобруйська, Калуги, Нижнього Новгорода, Казані, Орла, Саратова

(1870-1874).

У подальшому – ведуча актриса петербурзького Олександрійського театру (1874-1915).

Виступила в ролях Каті («За духовним заповітом» І. Крилова), Марії Антонівної і Ганни

Андріївної («Ревізор» М. Гоголя), Сари («Іванов» А. Чехова), Ольги Ранцевої («Чад життя» Б.

Марковича), Поліксени, Варі, Наді, Віри Пилипівни, Юлії Тугіної, Клеопатри Мамаєвої, Мотрони

Курослєпової («Правда – добре, а щастя краще», «Дикунка», «Вихованка», «Серце не камінь»,

«Остання жертва», «На всякого мудреця досить простоти», «Гаряче серце» О. Островського),

Маргарити («Дама с камеліями» Дюма-сина), Олени Протич (Симфонія» М. Чайковського), Ніни

Волинцевої («Ланцюги» О. Сумбатова), Кулини («Влада темряви» Л. Толстого), Наталії Петрівної,

Маші, Дар’ї Іванівної, Лізи Калітиної («Місяць в селі», «Вечір в Сорренто», «Провінціалка»,

«Дворянське гніздо» І. Тургенєва),

З’являлася в п’єсах В. Дьяченко, М. Потєхіна, О. Суворіна, І. Шпажинського, які стали відомі

завдяки її участі.

Гра С. відрізнялася художньою довершеністю, лаконізмом і виразністю деталей. Характерні риси

її мистецтва – класична ясність, тонка манера передачі ніби скороминущих, а насправді значних

почуттів, уміння без слів виразити таємні рухи душі, ювелірна передача прихованих переживань,

пластичність і інтонаційність малюнка.

Один з організаторів і перший голова Російського театрального товариства (1883-1915).

Фундаторка Притулку для старих артистів (1896).

Входила до числа ініціаторів 1-го Всеросійського з’їзду сценічних діячів (1897).

Перу нашої землячки належить книга «Прикрощі й бурлакування».

Нині ім’я С. носять санкт-петербурзькі Будинок ветеранів сцени, а також вулиця (1965).

Будинок, в якому жила актриса, прикрашає меморіальна дошка.

Серед друзів та близьких знайомих С. – Л. Толстой, А. Чехов, І. Тургенєв, О. Островський, І.

Сандунова, А. Коні, М. Лентовський, С. Бєльська, С. Голіцин-Головкін, В. Родон, В. Давидов, П.

Медведєв, В. Костровський та ін.


***

ПЕРЕЖИВАТИ СВОЇ РОЛІ НЕ СЛІД

, з творчого кредо М. Савіної

Якби всі актори грали за покликом натхнення й переживали свої ролі, світ наповнився б

будинками для душевнохворих.


ЧУДОВА ПЕРЕМОГА, зі спогадів М. Царьова

Акторка вона була надзвичайно різноманітна. Почавши з ролей юних дівчаток, вона відразу ж

виявила потяг до зображення на сцені характерів рішучих і своєрідних. Її чудовою перемогою в

цей період творчості стала Вірочка в «Місяці в селі».

…Все, рішуче все в її житті було підлегле театру, і її громадська діяльність – теж. Ця діяльність

була надзвичайно цілеспрямованою й диктувалася турботою Савін про долю російського актора,

особливо провінційного, вага життя якого була їй добре відома з власного досвіду.


МАЛА ХАРАКТЕР, зі спогадів В. Давидова

Скромна, тиха, але з лукавими оченятами, із дзвінким мелодійним голосом, вся витончена,

тендітна – вона була чарівною в оперетці й комедії...

Тоді вже можна було вгадати, що з Савіної згодом виробиться гарна акторка. Вона мала характер,

любила сцену до самозабуття й уміла працювати, не рахуючись з натхненням.


Я ВАС КОХАЮ, з листа І. Тургенєва М. Савіній

Про Вас я думаю часто, частіше, ніж це треба було б. Ви глибоко ввійшли в мою душу... Я кохаю

Вас.

…Я націлуюся Ваших чарівних ручок.


ВОНА – ЧАРІВНА, зізнання Л. Толстого

Ні, це щастя, що я старий. Вона чарівна! Вся наскрізь розумниця.


ЗДАТНА ВСЕ РОЗУМІТИ, зі спогадів А. Коні

Коли так зненацька й гірко пролунало: «Померла Савіна», – насамперед багато хто відчув втрату в

нашому суспільному середовищі її розуму, що так її прикрашав, тонкого й проникливого, з

іронічною, глузливою складкою, здатного не тільки все розуміти й засвоювати, але й усе

переробляти...


ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ НЕ СКЛАЛОСЯ, з нарису «Історія життя» на інтернет-сайті tonnel.ru

...Донька вчителя краснопису й малювання Г. Підраменцева, який після успіху в аматорських

спектаклях став провінційним актором, семирічною дівчинкою вперше вийшла на сцену

Одеського театру. Стрімким сходженням юна акторка зобов’язана власній працьовитості й

винятковому таланту, котрий дозволяв їй грати найрізноманітніші жіночі ролі – від манірних

«кішечок» до героїнь Шекспіра, Лопе де Вега, Ґете, Дюма, Гоголя, Островського, Толстого,

Тургенєва...

Нелюбима матір’ю, Маша росла самотньою, замкнутою дитиною. «Крім ляпасів, лайки, докорів у

байдикуванні я нічого від її не бачила». Удома вона бувала лише по неділях, бо всі інші дні тижня

знаходилася в інтернаті. Потім родина розпалася й, пішовши від дружини, Гаврило Миколайович

залишив їй молодшу дочку, взявши до себе Машу. Згодом та з «бридкого каченяти» сформувалася

в чарівну кокетливу дівчину. Батько грав на сцені й режисирував, разом з дочкою бурлакував

різними містами, організовував власні трупи, з якими незмінно прогоряв.

…У Мінську губернатор наказав директорові театру додати їй платню й дати бенефіс. Але плани

порушила мати дівчини: коли Маша гостювала в неї в Смоленську, вона влаштувала доньці

черговий скандал з ляпасом і влаштувала її в харківську антрепризу... хористкою.

І тут живу участь в її долі прийняв Микола Миколайович Славич (на сцені – Савін), у минулому –

флотський офіцер. В очах романтично настроєних дам цей кругленький, повненький актор був

овіяний ореолом слави: програвши казенні гроші, він був засуджений, вигнаний з флоту з

позбавленням чинів, відсидів у Петропавловській фортеці.

Чим залучив цей безталанний артист Марію Гаврилівну, невідомо, але вона стала його дружиною.

Аби згодом переконатися, що обрала людину сумнівної моральності, котра відверто заохочувала

багатих шанувальників дружини. Недосвідченість жінки дратувала його, і час від часу він

вигукував: «І це – моя дружина!».

…У калузькій трупі Савіній платили копійки й грати нічого не давали. Чоловік і дружина

дісталися Нижнього Новгорода, де знайшли випадкову роботу. Тут акторку примітив видатний

діяч провінційного театру П. М. Медведєв, і наступив час її царювання на сцені. «Як насмілився п.

Савін носити одне прізвище із Савіною! – писав анонімний критик. – Вона – талант, а він

невдалий тип провінційного актора».

Роздратований Славич, якого не злюбили в трупі за бездарність, пихатість і лінощі, пересварив

дружину з багатьма акторами й самим Медведєвим. Ще тоді пробігла кішка між Савіною й

Поліною Стрепетовою, і симпатія між жінками, однаково юними й нещасними в сімейному житті,

перейшла в гостру ворожнечу.

Славич поводився так нахабно, що Медведєву довелося звільнити його посеред сезону. Разом із

чоловіком пішла з театру й Савіна.

Через певний час вона стала безроздільною господаркою на саратовській сцені. Чоловік

продовжував заважати і тут: вимагав усе більше й більше ролей для неї, приховував від

навколишніх вагітність дружини, і в результаті Марія Гаврилівна народила мертву дівчинку...

Зрештою акторка знайшла в собі сили рішуче порвати з ним.

В 1879 році – Олександринський театр. Через рік-два Марія Савіна – улюблениць петербурзької

публіки, гордість російської сцени...

Навесні 1880 року акторка зібралася на гастролі до Одеси. Закоханий у неї Тургенєв кликав її

заїхати по дорозі в Спаське. Він просив Савіну хоча б вибрати поїзд, що йде через Мценськ, аби

він зміг підсісти в купе й супроводжувати її до Орла.

Ця поїздка відбулася, проте години, проведені вдвох, виявилися нелегкими для обох. Акторка

прекрасно ставилася до Івана Сергійовича, але й тільки. Йому ж хотілося більшого.

На наступний рік Савіна занедужала й тому погодилася на коротке перебування в Спаському.

Після її від’їзду Тургенєв написав листа, переповненого яскравих картин їх майбутньої спільної

подорожі до Італії. Не зустрівши гарячого відгуку, він відправляв жінці часом по два листи на

день.

Потім прийшла звістка про її заміжжя…Тургенєв, убитий цією новиною, вирушив до Франції. І як

тільки з’ясувалося, що чутки не підтвердився, до Савіної полетів черговий лист з освідченнями в

коханні.

Востаннє письменник і акторка зустрілися в Парижі у квітні 1882 року. Савіна занедужала, і

Тургенєв, сам уже дуже хворий, поїхав до знаменитого невропатолога Шарко, клопотав про курс

лікування в його клініці Марії Гаврилівни. А за півроку до власної смерті Іван Сергійович написав

акторці, що кохає її і «знає напевно, що, якби їхні життя зштовхнулися раніше…». Фраза

залишилася незакінченою.

...Через чверть століття після смерті Тургенєва, в 1908 році, в одному з залів Академії наук у

Петербурзі відкрили музей письменника. Через якийсь час служителі помітили, що щодня під його

портретом якась літня дама залишає букет свіжих троянд. Це була, звичайно, вона – Марія

Савіна...


САКСАГАНСЬКИЙ НАСЛІДУВАВ ПРИКЛАД САВІНОЇ, з замітки М. Галушко «Новосілля в

сезон ювілею»

Артисти – задовго до появи офіційних творчих спілок – почали створювати добровільні

співтовариства для надання взаємної допомоги і підтримки. У 1883 році велика російська акторка

М. Савіна заснувала «Товариство для допомоги нужденним сценічним діячам» і на власні

гонорари збудувала у Петербурзі притулок для старих акторів. Її шляхетний приклад наслідував

геніальний майстер української сцени П. Саксаганський, який у 1890 році очолив «Товариство

малоросійських акторів». Така славна праісторія нинішньої Спілки театральних діячів України,

яка відзначає своє 60-річчя.