Островский Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Островский Николай [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОСТРОВСЬКИЙ Микола Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З міщанської родини. Батько, Островський О., – робітник ґуральні.

Народився 16 (29) вересня 1904 р. в с. Вілії Острозького повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Острозький район Рівненської області України).

Помер 22 грудня 1936 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Київській залізничній школі (1921-1922), московському заочному Комуністичному

університеті ім. Я. М. Свердлова.

Працював помічником кочегара (1920-1921), секретарем Берездівської комсомольської районної

організації (1923-1924), райорганізатором в Заславлі (з 1924).

Лауреат (посмертно) премії Ленінського комсомолу (1966).

Як літератор дебютував романом «Як гартувалася сталь» (1932; 1934).

Потім написав роман «Народжені буревієм» (1934; 1936).

Тритомне зібрання творів вийшло посмертно (1968).

За творами О. зняті російські художні фільми «Як гартувалася сталь» 1942) і «Павло Корчагін»

(1957) та китайський 2000).

У м. Москва (РФ) відкрито Центр «Подолання» його імені, який опікується проблемами інвалідів;

на будинку, де мешкав О., встановлено меморіальну дошку; у дворі спецшколи-інтернату №5 –

пам’ятник-бюст; ім’я О. носять бібліотеки №18, дитячі бібліотеки №86 і №136; ім’я головного

героя роману «Як загартовувалася сталь» Павла Корчагіна носить вулиця в районі проспекту

Миру.

Меморіальний музеї О. функціонує в м. Сочі (1937).

Ім’я нашого земляка носить Хмельницька обласна наукова бібліотека.

В Україні існувала республіканська літературна премія ЦК ЛКСМ та Спілки письменників (1958).

Серед друзів та близьких знайомих О. – О. Пузиревський, М. Фінкельштейн, М. Лісіцин та ін.


***

ЩОБ НЕ СОРОМНО,

з життєвого кредо М. Островського

Життя потрібно прожити так, щоб не було болісно за безцільно прожиті роки.


ПЕТЛЮРІВЦІВ ВИКРИТО, з листа М. Островського М. Фінкельштейну від 19 січня 1934 р.

Виявляється, старе керівництво складалося з петлюрівців, контрреволюціонерів, – видавали

націоналістичні книги, а саботували антипетлюрівські, на зразок моєї. Вони викриті і розсаджені

по відповідних місцях. Нове керівництво пише, що книга вийде в ІІ-му кварталі.


ШЕВЧЕНКА ЧИТАТИМУТЬ ЗАВЖДИ, зі спогадів М. Рожанівської

Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною

мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії

культури і дозволила взяти його додому.

...Читали біографію Тараса Шевченка і його «Кобзар». На Колю справило величезне враження

життя цієї великої людини. Він сказав:

– Багато страждав він і мучився, а все-таки досяг свого і став відомим усьому світові

письменником, якого всі читають, люблять і завжди читатимуть і пам’ятатимуть.


ВІН – СВЯТИЙ, з книги А. Жида «Повернення з СРСР»

Я не можу говорити про Островського, не переживаючи почуття якнайглибшої пошани. Якби ми

були не в СРСР, я б сказав: «Це святий». Релігія не створила прекраснішої особи. Ось наочний

доказ того, що святих народжує не лише релігія. Досить гарячого переконання, без надії на

майбутню винагороду. Нічого, окрім задоволення від свідомості виконаного суворого обов’язку ...

Позбавлена контакту із зовнішнім світом, приземленості, душа Островського немов розвинулася

увись ... тільки ентузіазм підтримує в тілі, що слабне, це готове ось-ось згаснути полум’я.


МЕХАНІЧНО ВИБУВ З КОМСОМОЛУ, з автобіографії М. Островського

Мій старший брат поступив у 1914 р. на ст. Шепетівку на службу помішником слюсаря в депо і ми

всею сімею приїхали в Шепетівку. ...Я поступив на роботу в буфет на станції, на кухню підносити

обіди. Там я пробув до 19 року, в 1919 р. поступив на матеріальний склад ст. Шепетівки різати

дрова до паровика, де й проробив до 20 року.

Потім поступив звіте учнем помішником кочегара на електростанції, де проробив до року. Був

кубовщиком на станції в переміжку вчився в школі. В 21 році була перша конференція робітничої

молоді, де я був вибраний на повітову конференцію молоді, після чого вступив в КСМУ

Шепетівської організації.

В серпні місяці КСМ командірувало мене в Київ до школи залізно-дорожної (електро-технічный

відділ) де я був до кінця 1922 р. Опісля я був хворий кілька раз (більше 8 м.) тифом. Захворавши,

приїхав в Шепетівку до батьків, де й болів. В час цеї хворісті в груднім проходила Всеукраїнська

перепис КСМУ, котрій я не пройшов і механічно вибув з КСМ.

М. О. Островський.


НЕ УЧАСНИК, А СУЧАСНИК, з розвідки Ю. Мицика «Роман «Як гартувалася сталь» як засіб

більшовицького виховання та деякі факти з біографії Миколи Островського»

Читачів вражала передусім особа автора, якого не зламала тяжка хвороба. Микола Островський

писав роман сліпим, тяжко хворим і прикутим до ліжка калікою. Він вчинив громадянський

подвиг, і за одне це можна схилити голову перед пам’яттю письменника. Але повага до мужності

людини не означає поділяння його поглядів.

Неупереджений читач не може співчувати Павці Корчагіну у його ворожості до держави власного

народу і воюванні проти неї в лавах армії чужої держави; не може похваляти його блюзнірства

(роман починається з того, що Павка ще хлопчиком насипав махорки у пасхальне тісто)...

...З автобіографії чітко випливає те, що Микола Островський в роки «громадянської війни»

працював офіціантом у буфеті, рубав дрова на складі, помагав кочегарити на електростанції, був

кубовщиком, вчився в школі, потім на електрика, довго хворів на тиф, через що навіть з

комсомолу вибув. Тим часом «громадянська війна» закінчилася і червона армія «свой закончила

поход» і на Тихому океані. Нічого ганебного у біографії Миколи Островського немає, бо комусь

же треба було і офіціантом працювати, і дрова рубати, і на електрика вчитися. Таким шляхом

йшли сотні тисяч, якщо не мільйони молодих людей тих років...

Але нема тут і нічого героїчного і ніскільки не нагадує «боевую молодость» Павки з її «сабельным

походом». ...Як бачимо, Микола Островський був не учасником подій, а сучасником, а це,

погодьтесь, не одне й те ж саме.

...Врешті, як поінформував нас київський письменник Микола Шудря, Островський працював не

просто у буфеті, а у власному буфеті свого батька. Дистанція між міфічним Павкою Корчагіним та

реальним Миколою Островською стала ще разючішою.

РОМАН, ОБРАЗЛИВИЙ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ, з статті П. Кралюка «Сталева» людина із

Шепетівки»

Ставлення М. Островського до України та українства – тема далеко не проста. З одного боку, він

народився в Україні. ...На нього так чи інакше впливало українське середовище.

Однак родину М. Островського важко вважати українською. Мати його, Ольга Йосипівна,

походила з родини чеських колоністів. ...Була таким собі «етнічним ізгоєм». Вирвана зі свого

середовища, вона не мала вираженої національної свідомості, змушена була орієнтуватися на

«загальнопоширені» цінності, які часто мали російсько-імперський характер.

І все ж М. Островського не можна вважати повністю ізольованим від тодішньої української

національної культури. Його брат Дмитро згадував, ніби серед книг Миколи був і «Козбар» Т.

Шевченка. Також коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а

потім гетьманату П. Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 – перша половина 1919

рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською

мовою.

Судячи з творів письменника, йому загалом було однаково, до якого етносу належить людина.

Головним для нього виступала класова приналежність.

...Діяльність військ та владних структур УНР зображено у вкрай необ’єктивному вигляді. При

читанні роману «Як гартувалася сталь» іноді складається враження, що єдине, чим займалися

вояки УНР, – це влаштовували єврейські погроми, чинили бешкети, пили самогонку, ґвалтували

гарних дівчат і панічно втікали від доблесних більшовиків.

Загалом оцінюючи роман «Як гартувалася сталь», можна констатувати, що цей твір в багатьох

моментах є образливим для українців.

ПРЕМІЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ, зі спогадів І. Кушплера

У 1979 році Володимира (Івасюка – авт.) висунули на здобуття престижної на той час відзнаки

для молодих митців – республіканської комсомольської премії ім. М. Островського, проте, як

зазначав він сам: «Я все оформив, але документи не передали у Київ. Комусь, мабуть, поперек

горла стоять мої пісні». З плином часу навіть факт висунення на здобуття премії почали піддавати

сумніву. Проте нещодавно нам вдалося виявити важливе свідчення – примірник характеристики

на студента композиторського факультету Львівської державної консерваторії В. М. Івасюка, яку

скріпили підписами ректор консерваторії З. О. Дашак, секретар партбюро Л. Т. Мельничук і

секретар комітету комсомолу С. С. Холщеватська. ...Ось витяг з неї: «Один із найпопулярніших

композиторів-піснярів України Володимир Івасюк своєю творчістю робить значний внесок у

комуністичне виховання радянської молоді і є гідним кандидатом на здобуття республіканської

премії ім. М. Островського».

Ця премія знайшла Володимира Івасюка лише через десять років після його смерті.


ПРИКРО, з кореспонденції Б. Дем’янчука «Як гартувався Островський»

Чи був Микола Островський сином бідняків і чи ж такою лютою ненавистю ненавидів багатих?

Розвінчати цей міф допоможуть, зокрема, фотографії, розміщені на стендах музею, що діє у селі

Вілія. Зі світлин дивляться красиво і акуратно вдягнені члени сім’ї. Вдивляючись у їхні обличчя,

розумієш, що це інтелігентна, культурна сім’я, а зовсім не простолюдини-бідняки.

...Про те, що книга Миколи Островського «Як гартувалася сталь» мала неабиякий розголос у світі,

свідчать хоча б її видання (є у фондах музею) на таких мовах світу, як бенгальська, пуншу, суахілі, японська, китайська. Що стосується Китаю, то досі Павка Корчагін там є кумиром для молоді. А

кілька років тому в музеї побували китайські студенти, котрі навчаються в Одеській консерваторії,

вони й подарували музею диски з кінофільмом про легендарного Павку китайською мовою.

Прикро, але переглядати його відвідувачі за відсутності комп’ютерної техніки просто не можуть.

А це могло б бути елементом оновлення роботи в музеї, до якого туристи забули дорогу.