Мазурки Майк [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАЗУРКІ Майк

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: американський.

Актор. Справжнє прізвище – Мазуркевич Маркіян.

З селянської родини.

Народився 25 грудня 1907 р. в с. Купчинцях Тернопільського повіту Австро-Угорщини (нині –

Козівський район Тернопільської області України).

Помер 9 грудня 1990 р. в м. Лос-Анджелесі (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався на юридичному факультеті нью-йоркського університету Фордгема.

Працював в одній з фірм на Уолл-стріт.

Як актор дебютував у голлівудській стрічці «Шанхайський жест» (1941).

Потім настала черга відомих на весь світ фільмів «Синбад-мореплавець» (1947), «Самсон і Даліла»

(1949), «Ніч і місто» (1950), «Навколо світу за 80 днів» (1956), «В джазі лише дівчата» (1959),

«Повна кишеня чудес» (1961), «Цей божевільний, божевільний, божевільний, божевільний світ»

(1963), «Осінь шайєнів» (1964).

Усього зіграв півтори сотні ролей у фільмах та двісті – у телепередачах і театральних виставах.

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Крамер, Д. Шон, С. Леоне, М. Берл, С. Трейсі, Б.

Вайлде, С. Сізар та ін.

***

БАГАТО БАРАБАНІВ

, з творчого кредо М. Мазуркі

Багато барабанів – це ще не оркестр.

НЕ БУЛО ГРОШЕЙ НА ДОРОГУ, зі спогадів матері М. Мазуркі

Три тижні, заки народився син, мій чоловік рішився виїхати в Америку. Я не перечила йому, бо в

краю була нужда – думала, що як поїде в Америку, то колись і мене візьме з дитиною, буде нам

краще жити на цьому світі. Та не було грошей на дорогу, треба було позичати у мого вітчима.

ЙОГО ЗНАЛИ І ШАНУВАЛИ, з замітки «Майк Мазуркі» на kinoblog.com

Його ім’я є майже невідомим у нашій країні. Натомість у Північній Америці воно було

популярним ще до дебюту Мазуркі у Голівуді, бо як борець-професіонал важкої ваги він провів

понад 4000 матчів, а перед тим грав у професійних футбольних та баскетбольних командах.

...Намагаючись віддати борг, мати поїхала до Прусії на заробітки, залишивши однорічну дитину

чужим людям. Тим часом вітчим викрав хлопчика. Навіть коли батьки Маркіяна повернули борг і

надіслали синові гроші на подорож до Америки, вітчим привласнив їх і всіляко відтягував приїзд.

Врешті-решт Мазуркевичі змушені були купити квитки випадковим знайомим, які й привезли

чотирирічного хлопця до батьків.

...Він ніколи не поривав зі спортом і ще зі школи захоплювався декламацією віршів української та

англійської літератури.

Спочатку він виконував здебільшого схематичні ролі у пригодницьких картинах, де

використовувались його фізичні дані. Згодом навчився забарвлювати рисами своєї творчої палітри

найдрібніші образи, перетворившись на справжнього майстра епізоду. Він так і не став зіркою

«фабрики мрій», хоча чимало фільмів з його участю увійшли до скарбниці американської

кінокласики.

...Майка знали і шанували в Українському Культурному центрі в Лос-Анджелесі. Як свідчать його

друзі, він до самої своєї смерті мріяв ще хоч раз побачити батьківщину (на жаль, це йому не

вдалося). В останню путь тіло актора понесли з української церкви святого Володимира,

парафіянином якої він був.

ВІДОМИЙ НЕГАТИВНИМИ ПЕРСОНАЖАМИ, з кореспонденції О. Лук’яненко «Заколот у

Голівуді»

Справжнього професійного успіху Е. Дмитрик здобув на студії RKO. Він зняв тут із десяток

картин, більшість із яких сьогодні є класикою американського кіно. Передусім, це стрічка

«Вбивство, моя красуне» за романом Реймонда Чандлера, яку режисер зафільмував у стилі

«фільм-нуар». І згідно традиціям «чорного фільму», головний герой картини, приватний детектив-

одинак, вплутується у досить неприємну історію. Він стає заручником чужої гри, головна партія в

якій, звісно ж, належить фатальній жінці.

У фільмі, передусім, блискучі акторські роботи. Роль приватного детектива зіграв Дік Павелл –

актор, що починав кар’єру в мюзиклах, але, зрештою, зміг розширити своє амплуа драматичними

ролями. В образі ж одного із злочинців з’являється актор українського походження Майк Мазуркі,

відомий, передусім, своїми негативними персонажами...

БАТЬКИ ЕМІГРУВАЛИ ВЧАСНО, зі спогадів В. Микитки

Село Купчинцы. 12 августа 1914 r. явились въ селЪ мадьярскіе офицеры съ цЪлью набрать тутъ

подводъ для передвиженія австрійскихъ войскъ. На слЪдующій день съЪхалось в Купчинцы изъ

сосЪднихъ селеній множество подводъ, a остановившіеся у меня на ночлегъ мадъярскіе офицеры

со своими солдатами потребовали меня, д-ра Эмил. Гладишовскаго, войта Мих. Броду и мЪстнаго

учителя украинофила Фуртака участвовать въ оцЪночной комиссіи по вымЪру вознагражденія

подводамъ за перевозъ войскъ и военныхъ грузовъ. По окончаніи оцЪнки мы получили выговоръ

отъ присутствовавшаго тутъ-же военнаго начальства будто бы за чрезмЪрно высокія цЪны,

признанныя нами крестьянамъ-подводчикамъ и разошлись домой.

Не успЪлъ я немного оддохнуть, вижу, является ко мнЪ два жандарма съ требованіемъ слЪдовать

съ ними въ г. Тернополь для подписанія какого то протокола. Предполагая, что выдуманный

жандармами протоколъ имЪетъ связь съ дЪйствіями расцЪночной комиссіи, въ которой я

принималъ участіе, я велЪлъ запрячь своихъ лошадей и въ полночь очутился вмЪстЪ съ

жандармами въ г. ТернополЪ. Тамъ сверхъ моихъ ожиданій отведено меня въ тюрьму при

окружномъ судЪ; тюремный надзиратель обшарилъ всЪ мои карманы, отобралъ у меня часы и

бумажникъ съ деньгами и заперъ меня въ камеру, наполненную находившимися подъ слЪдствіемъ

уголовными преступниками. ОтвЪтомъ на мой вопросъ, когда же предложатъ мнЪ къ подписи

обЪщанный протоколъ, была нанесенная мнЪ пощечина.

Въ безпокойствЪ и томленіи провелъ я въ тернопольской тюрмЪ цЪлыя сутки. 14-го августа

вывели меня въ корридоръ, гдЪ я встрЪтился со знакомыми священниками: Павломъ Дудикомъ

Александромъ Майковскимъ и Александромъ Мироновичемъ. ПослЪ нЪсколько-часового

ожиданія жандармы заковали насъ въ кандалы и увели цЪлый эшелонъ, въ числЪ около 200

человЪкъ, на вокзалъ для отправки во Львовъ. По пути на вокзалъ подверглись мы яростному

нападенію городской толпы.

15-го августа нашъ поЪздъ остановился во ЛьвовЪ на вокзалЪ Подзамче. Былъ латинскій

праздникъ Успенія Пр. Богородицы. Гулявшая кругомъ вокзала чернь полюбопытствовала кого

привезли, a узнавъ, что это эшелонъ «опасныхъ шпіоновъ», обкидала насъ градомъ камней.

Окруженые конвоемъ съ трудомъ добрались мы въ гарнизонную тюрму на ЗамарстиновЪ. Тутъ

среди множества заключеныхъ я встрЪтился съ священниками Діонисіемъ Бачинскимъ изъ

Городища и Іоанномъ Мащакомъ, a затЪмъ въ теченіи послЪдуючихъ дней послЪ сортировки мы

были отправлены эшелонами кто куда – въ Талергофъ, Терезіенштадтъ и т. п. Я очутился въ

ТалергофЪ.