Литовченко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ЛИТОВЧЕНКО Олександр Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник.

З міщанської родини.

Народився в 1835 р. в м. Кременчуці Полтавської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Полтавської області України).

Помер 16 (28) червня 1890 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Петербурзькій імператорській академії мистецтв (до 1863).

Академік Петербурзької імператорської академії мистецтв (1868).

Один з засновників Петербурзької художньої артілі.

Кавалер двох малих срібних (1855; 1857), двох великих срібних (1857; 1858) і малої золотої (1861)

медалей Петербурзької імператорської академії мистецтв.

Учасник низки виставок Петербурзької імператорської академії мистецтв і Товариства

передвижників, Усесвітніх виставок в Парижі (1867; 1878), Всеросійської виставки в Москві

(1882).

Посмертна виставка художника була влаштована при XX виставці передвижників (1892).

Серед найвідоміших доробків нашого земляка – «Харон перевозить душі померлих»,

«Сокольничий», «Цар Іван Грізний показує свої скарби Англійському послові Горсею»,

«Цілування Іуди», «Бог приборкує обурення ізраїльтян проти Мойсея», «Олімпійські ігри», «Цар

Петро і царевич Іван, яких мати показує стрільцям», «Тамара», «Бояриня Морозова», «Цар

Олексій Михайлович і Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, митр.

Московського», «Офелія», «Христос в Гефсиманському саду», «Сідло, прикрашене

коштовностями», «Сокольничі царя Олексія Михайловича», «Ставка програна».

Його пензлю також належать портрети С. Андрєєвського і В. Вельямінова-Зернова, М. Дурново,

М. Трахтенберг, В. Швартц, малюнки олівцем «Портрет панянки», «Голова лицаря».

Л. – автор образу в храмі св. Миколая на Севастопольському військовому цвинтарі, 7 релігійних

картин в храмі Христа Спасителя в Москві.

Нині полотна нашого земляка зберігаються в музеї імператора Олександра III, Третяковській

галереї (обидва – РФ), приватних зібраннях.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Крамськой, Г. Мясоєдов, О. Корзухін, Ф. Журавльов, К.

Лемох, В. Крейтан, М. Пєсков, К. Маковський, Б. Веніг, В. Перов, В. Стасов та ін.

***

ЗМАЛКУ ПОРПАВСЯ З ФАРБАМИ,

з життєвого кредо О. Литовченка

Потяг до живопису я відчув дуже рано і, незважаючи на несприятливі умови життя в глухому

провінційному містечку, незабаром набув навиків у малюванні й постійно порпався з фарбами.

ВРАЖАЮЧА ДОПИТЛИВІСТЬ, зі спогадів П. Польового

Він був простою, наївною російською людиною, дещо вдатним до похваляння і перебільшення (як

і всі істинні росіяни), але надзвичайно добродушним і симпатичним. Особливо приємно вражала

мене в Литовченкові його допитливість, його бажання дізнатися якомога більше про улюблену

російську старизну, його жадність в збиранні і накопиченні про неї відомостей і всякого роду

матеріалів. Ледь, бувало, побачить нові фотографії, нові книги з археології, зараз же вхопиться за

них, попросить дати йому на певний термін – і все випитує мене, і витягує на світло невідоме йому

і пристрасно улюблене.

ОДИН З ПІОНЕРІВ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА, з рецензії в журналі «Всесвітня

ілюстрація» за 1890 р.

Литовченко не вніс до російської школи живопису нічого нового ні в сенсі напряму, ні в сенсі

художніх прийомів. Малюнок його був правильний і навіть дещо академічний, колорит приємний,

манера, що називається, соковита, композиція суха і нерізноманітна.

Проте, не залишивши в російському живописі значного сліду після себе, Литовченко не будете

забутий, завдяки саме тій ролі, яку він грав при заснуванні Товариства пересувних виставок.

За останні тридцять років Товариство є найвидатнішою подією історії живопису в Росії. Воно,

поза сумнівом, пожвавило російську школу...

Литовченко служив цій справі щиро і гаряче; хоча з його протесту, в сенсі особистої художньої

діяльності, не вийшло нічого, – він був, як засновник (sic!) Товариства, одним з головних піонерів

російського мистецтва.

ЧУДОВИЙ ТЕХНІК, з статті М. С-ва «Литовченко Олександр Дмитрович»

Це був чудовий малювальник і чудовий технік, але не відрізнявся багатством і винахідливістю

фантазії, унаслідок чого його картини відносно слабкі композиційно.

ДО АКАДЕМІЇ СТАВИВСЯ ЖОВЧНО, з замітки Г. Половцова «Литовченко Олександр

Дмитрович»

Життя не усміхалося художникові – для здобуття коштів він мав навіть служити ретушером в

одній фотографії.

Знамените 9 листопада 1863 р. застало Литовченка ще в Академії; він приєднався до 12

конкурентів, котрі відмовилися від даної академічною радою програми на першу золоту медаль, і,

разом з іншими, покинув Академію, одержавши лише диплом класного художника другого

ступеня, разом з приєднаним до нього свідоцтвом, що має чудові здібності і «може писати

образи».

Після виходу з Академії він прилучився до «Петербурзької художньої артілі», а після її розпаду

увійшов до «Товариства пересувних виставок», які мали серйозний вплив на розвиток російського

мистецтва.

...Литовченко вирішив добиватися професорства; Академія надала йому майстерню, і художник

протягом 4-х років працював над картиною «Цар Іван Грізний показує свої скарби Англійському

послові Горсею»; проте представлена в 1874 р. в Раду картина була визнана незадовільною в

історичному і, особливо, в археологічному плані. Художник не погодився з визначенням Ради і

просив певніших вказівок і пояснень, але одержав відповідь, що Рада не знаходить потрібним з

приводу цього з ним листуватися.

З того часу художник абсолютно відійшов від Академії і до самої смерті ставився до неї дуже

жовчно і різко.

СВІДОМО ДОПУСТИВ «НЕТОЧНІСТЬ», з репортажу «Виставка малюнків І. Є. Рєпіна і

відреставрованої картини О. Д. Литовченка» на museum.ru

Уперше після реставрації демонструється картина О. Д. Литовченка «Цар Олексій Михайлович і

Никон, архієпископ Новгородський, біля труни чудотворця Пилипа, митрополита Московського».

Багато десятиліть велике полотно (225х183,8 см) не залишало запасників Третьяковської галереї,

тому воно незнайоме як широкому глядачеві, так і більшості фахівців.

У основі сюжету картини – епізод з історії інтронізації митрополита Новгородського Никона на

патріарший престол в 1652 році. Перед глядачем – урочиста сцена в Успенському соборі. Молодий

цар Олексій Михайлович в святковому одіянні і шапці Мономаха стоїть навколішки перед ракою з

мощами митрополита Пилипа, поряд з ним – одягнений в патріаршу мантію Никон. Зображені й

інші учасники церемонії: духівництво, бояри, іноземні посли і представники народу. Працюючи

над картиною, О. Д. Литовченко спеціально вивчав архітектуру і розписи Успенського собору

Московського Кремля, колекцію Збройової Палати. В той же час він усвідомлено допустив

«неточність», написавши інтер’єр собору і срібну раку святителя Пилипа в тому вигляді, якими

вони були після реставрації ХIХ століття. Для створення образу Никона позував відомий критик

В. В. Стасов.

Картину 1886 року придбав П. М. Третьяков.

«БУНТ 14-ти», з енциклопедії «Загальна історія мистецтв»

Реакційна сутність ідейних позицій Академії привела до події, яка увійшла до історії російського

мистецтва як «бунт чотирнадцяти». ...В останню мить живописець Заболоцький злякався і

відколовся від групи. Їх залишилося тринадцять (так виникла назва «Бунт тринадцяти»), але

негайно ж замість Заболоцького до групи приєднався скульптор Крейтан. тому – «бунт 14».

...У 1863 р. сильні учні (Веніг, Григорьєв, Дмитрієв-Оренбурзький, Журавльов, Крейтан)

відмовилися брати участь у конкурсі на Велику золоту медаль, коли Рада Академії відкинула їх

прагнення до вільного вибору теми і всім запропонувала писати картину на сюжет з

скандинавських саг – «Бенкет у Валгаллі». Такий сюжет не міг надихнути художників, які мріяли

своїм мистецтвом служити народу. Не могла їх задовольнити і друга задана тема – «Звільнення

селян», вірнопіддано потрактована академічною Радою.

Це був перший організований протест молодих художників проти рутини Академії, проти

самодержавної політики в сфері мистецтва. Він був розцінений як протидія начальству, і за

художниками встановили таємний поліцейський нагляд як за людьми «неблагонадійними».

Після виходу з Академії «протестанти» організували Артіль художників, стали разом жити і

працювати за зразком комун (артільна форма організації утопічно-народницького характеру була

надзвичайно популярна в ті роки серед частини інтелігенції).

РЯСНИЙ БУТАФОРСЬКИЙ ДЕКОР, з статті С. Гольдштейна «Ювілейні виставки, їх значення

для вивчення спадщини передвижників»

Картина Ге «Петро і Олексій» ...відкривала шлях до нового тлумачення в мистецтві історичної

теми, самого перебігу історії як процесу, сповненого драматичних подій. Створюючи свій твір,

художник відмовився від яких-небудь елементів риторики чи мелодраматизму в такому визнаному

тоді деларошевському стилі. Знайшовши стриману зовнішню характеристику своїх героїв за вдало

вираженого драматизму ситуації, він виявився справжнім новатором у розв’язанні власне

художніх завдань.

Картина Ге ...зумовила той шлях розвитку історичного живопису, по відношенню до якого

повинні були далеко в стороні від нього залишитися історичні картини К. Маковського з їх

поверхневою сюжетикою і невиправданою галасливою багатофігурністю, псевдоісторичні твори

С. Бакаловича або Г. Семирадського, складені за принципом костюмованої сценічної дії,

традиційні академічні твори на історичні сюжети і навіть деякі надмірно багатомовні жанрово-

історичні твори М. Неврєва і О. Литовченка з їх рясним бутафорським декором.

УКРАЇНЕЦЬ – ЛИШЕ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ, з дослідження М. Голубця «Історія української

культури. Мистецтво»

Він був майстром рисунку й малярської техніки, з якою виводив другорядні акцесорії своїх

історичних картин, але на вираз внутрішнього життя своїх героїв не мав ні сили, ні інвенції.

Полонений драматизмом московської історії, скріпив підвалини під російське історичне

малярство. З Україною його, на жаль, не в’язало ніщо, крім походження.