Вольховский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Вольховский Владимир [Справочник-дайджест] 24 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОЛЬХОВСЬКИЙ (ВАЛЬХОВСЬКИЙ, ВАЛЬКОВСЬКИЙ) Володимир Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч, літератор, декабрист. Генерал-майор (1831).

З дворянської родини. Батько, Вольховський Д., – гусарський штаб-офіцер.

Народився в 1798 р. в Полтавській губернії Російської імперії (нині – Полтавська область

України).

Помер 7 (19) березня 1841 р. в с. Кам’янці Ізюмського повіту Харківської губернії Російської

імперії (нині – Ізюмський район Харківської області України). Похований в огорожі храму с.

Стратилатівки Ізюмського повіту.

Закінчив Московський університетський пансіон (1811), Царськосільський ліцей (1817).

Служив гвардійський офіцером Генштабу (1817-1824), офіцером Окремого Оренбурзького

корпусу (1824-1826), начальником штабу Окремого Кавказького корпусу (1832-1837), командиром

Дінабурзької піхотної бригади (1837-1839).

Учасник російсько-перської(1826–1828), російсько-турецької (1828-1829) воєн, придушення

польського повстання (1830-1831).

Член «Священної артілі» (1817), «Союзу порятунку» (1817), «Союзу благоденства» (1818),

«Північного товариства».

Після 14 грудня 1825 р. нашому землякові вдалося відвести від себе підозри тим, що він нібито

давно відійшов від справ декабристів; в результаті його з Генерального штабу відправили на

Кавказ.

Друкував матеріали з історичної тематики у «Військовому журналі» підготував (разом з А.

Дюгомелем) «Топографічний журнал простору киргизького (казахського) степу між Каспійським і

Аральським морями».

Пам’ятник В. та його шурякові В. Калиновському встановлено в с. Кам’янка (1978).

Серед друзів та близьких знайомих В. – О. Пушкін, М. Раєвський, П. Сухтелен, О. Грибоєдов, М.

Лермонтов, І. Дибич, Г. Карелін, І. Малиновський, Ф. Глинка, В. Кюхельбекер, Г. Розен, А.

Дельвіг, І. та М. Пущини, О. Семенов, Ф. Стевен, П. Яковлєв, О. Рачинський та ін.


***

РОЗУМ СЕРЦЯ,

з життєвого кредо В. Вольховського

Мораль диктує розум серця.

ХАЙ БУДЕ ПЕРШИМ, з вірша О. Пушкіна «19 жовтня»

Спартанскою душой пленяя нас,

Воспитанный суровою Минервой,

Пускай опять Вольховский станет первым,

Последним я, иль Брогльо, или Данзас.


КРАЩИМ БУТИ НЕ МОЖНА, з біографії В. Вальховського, підготовленої Є. Розеном

У 1814 році помер директор Малиновський, це була велика втрата для ліцею. Ми упевнені, що

якби він довів перший випуск до кінця, то рівень тих, хто виховувався в ньому, був би вищим і

моральнішим, особливо ж Пушкін був би моральнішим, і в його поезії просвічував би більше

діловий і, головне, моральний характер; ...проте це зачепило б Пушкіна та інших вихованців

першого випуску, але не Вальховського; він би кращим не став, тому що кращим і моральнішим

не можна було бути, і таким він залишався до труни.

...Час наближався до випуску, і начальство ліцею бажало, аби на мармуровій дошці золотими

літерами був записаний Горчаков, в науках суперник Вальховського, але більшість ...товаришів

Вальховського просили, щоб першим був записаний Вальховський, тому говорили вони, що "хоч у

них відмітки й однакові, але Вальховський більше старається і в поведінці скромніший"; тоді

начальство ліцею вирішило так: записати обох - першим щоб був Володимир Вальховський, а

другим - князь Олександр Горчаков.


ВІЗИТ ДО ПЕРСИДСЬКОГО ШАХА, з формулярного списку про службу В. Вольховського

З 2 грудня 1827 по 3 лютого 1828 перебував у відрядженні в м. Тегеран у дворі персидського шаха, для перевезення звідти двадцяти мільйонів рублів сріблом контрибуції; за відмінне виконання

цього доручення присвоєно звання полковника.

ВИСНАЖЕНИЙ ТУРБОТАМИ, з книги О. Пушкіна «Подорож до Арзруму під час походу 1829

року»

Тут я побачив нашого Вольховського, змиленого з ніг до голови, оброслого бородою, виснаженого

турботами. Він знайшов, проте, час поговорити зі мною як старий товариш.


ХОЧУ ЗНАТИ ТВОЮ ДУМКУ, з листа О. Пушкіна В. Вольховському від 22 липня 1835 р.

Посилаю тобі останній мій твір, історію Пугачовського бунту. Я прагнув в ньому досліджувати

військові тодішні дії і думав лише про ясний їх виклад, що коштувало мені чималої праці, бо

начальники, котрі діяли досить заплутано, ще й заплутано писали свої донесення, вихваяючись чи

виправдовуючись однаково нетямущо. Все це потрібно було звіряти, перевіряти еtc. Думка твоє

відносно моєї книги в усіх відношеннях було б мені дорогоцінною.

Будь здоровий і щасливий.


ЩИРО ВІДДАНИЙ, з дарчого напису О. Пушкіна В. Вольховському на примірнику своєї «Історії

пугачовського повстання» червня 1835 р.

Тішуся випадком здалека нагадати тобі про старого товариша ліцеїста, щиро тобі відданому.

Думка твоя відносно моєї книги в усіх відношеннях була б мені дорогоцінною.


ДУМАВ НЕ ПРО АКСЕЛЬБАНТИ, зі спогадів А. Розена

У П’ятигорську я жив з ним два місяці під одним дахом, ...у нього на думці були не зірки, не

аксельбанти, не гроші, – він думав про істотну користь, яку міг принести всюди, де перебував.

ГЕРОЙ ЛІЦЕЙСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ, з дослідження А. Замостьянова «О. В. Суворов;

Пушкін, Толстой та інші»

У ліцейському фольклорі Вольховський посідає одне з перших місць – інтерес до невгомонного

стоїка, який вражав наставників і товаришів по навчанню старанністю і талантами підігрівався

суворовськими чудернацтвами ліцеїста. Бажаючи виховати в собі якості відмінного наїзника,

Вольховський проводив довгі години, сидячи верхи на стільцях. Ліцеїсти співали про свого

усидливого товариша:

Вольховский наш

«Ура! Марш-марш!» –

Кричит верхом на стуле.

В інших куплетах ліцеїстів Вольховський згадується як перший учень:

Пусть Вольховский будет первый!

Мы ж нули, нули, нули!

Ай, люли, люли, люли!

Пізніше, в 1825 році, Пушкін згадує першого учня з відчуттям приглушеного смутку:

Спартанскою душой пленяя нас,

Воспитанный суровою Минервой,

Пускай опять Вольховский сядет первый!


ЗА СПРАВУ, МОВ ЗА ВПРАВУ, з книги Н. Ейдельмана «Твоє XVIII століття/Чудова наша

спілка»

«Священна артіль» – так називалася організація, куди вступив Пущин. Назвою сказано багато

чого: священна справа, священна клятва, піднесений погляд на речі: всьому цьому вже немало

навчилися в оточенні ліцеїста, в «артілі ліцеїста» – тепер, проте, вже не жарти, вже не дитинство...

Пройде дев’ять років, і слідчі влаштують очну ставку двох арештованих декабристів – Пущина і

Бурцева, проте Пущин рішуче відмовиться пригадати, хто ж його прийняв до таємної спілки. І

звичайно ж, «забуде» імена прийнятих разом з ним – наприклад, Вольховського.

Подібно до стародавнього спартанця чи римлянина, перший учень (Вольховський В. – авт.) постійно прагнув до досконалості. Товариші кепкували над його відмінними оцінками, але робили

це любовно, добродушно... Він прийшов до Ліцею слабосильним, тому багато займався

гімнастикою і зазвичай, виконуючи усні завдання, носив на плечах два важкі словники.

У нього погана дикція, і, подібно до Демосфена, він тренується, набравши в рот каменів...

Вольховський не написав спогадів і був «стриманий в розмовах». Можемо лише здогадуватися,

що, почувши про «зло існуючого порядку і можливості зміни», він так же твердо готовий був

узятися за добру справу, як за важку вправу...


І ШВЕЦЬ, І ЖНЕЦЬ, з розвідки В. Тарабріна «Декабрист в Прикаспії»

Восени 1820 року Вольховський взяв участь в дипломатичній місії до Бухари. Шлях її проходив

через казахські степи, і головною метою було «встановлення дружніх зв’язків і розповсюдження

торгівлі». За результатами експедиції В. Вольховський склав огляд наших степів, маршрути

шляхів, загальну, генеральну карту, дороги і визначив місця для майбутніх укріплень.

Проте цією місією не вичерпується знайомство поручика В. Вольховського з казахським краєм.

Опісля півтора роки він у складі експедиції Ф. Ф. Берга знов здійснив досить далекий похід в глиб

казахських степів. Достовірно відомо, що в цей період він дуже близько зійшовся з Г. С.

Кареліним майбутнім дослідником Середньої Азії і Казахстану, прадідом поета А. Блока, з яким

склав карту «Огляд степу киргизкайсаків Меншої орди». Дружба Кареліна з Вольховським

продовжувалася і опісля описуваних подій.

І, нарешті, в грудні 1825 року, незадовго до повстання на Сенатській площі, Володимир

Вольховський, вже в званні капітана, здійснює свій третій і останній похід до казахських степів. У

Азіатського департаменту давно виник намір відправити чергову експедицію на перешийок між

Каспійським і Аральським морями з метою провести астрономічні визначення координат низки

пунктів на їх берегах, а заразом і барометричне нівелювання, яке з’ясувало б різницю в рівнях

водойм.

До складу експедиції увійшло багато військових і вчених. Квартирмейстером призначили капітана

Володимира Вольховського. «Йому ж ввіряються і всі вчені частини», – наголошується в наказі Ф.

Берга від 14 грудня 1825 року.

15 листопада 1825 року експедиція вийшла з фортеці ...і 5 березня 1826 року повернулася...

Результати її відразу ж одержали високу оцінку з боку сучасників. За офіційним відгуком

Азіатського департаменту діяльність експедиції увінчалася блискучим успіхом. Її учасників

відзначили черговими званнями, чинами і орденами. Обійденим нагородою був лише капітан В. Д.

Вольховський ...під конвоєм відправлений на допит з Оренбурга до Петербургу.


ЗРОЗУМІВ І ОЦІНИВ, зі спогадів І. Пущина

Ще в мундирі ліцеїста я був частим гостем артілі, яку тоді складали Муравйови (Олександр і

Михайло), Бурцев, Павло Колошин і Семенов. ...Постійні наші бесіди про предмети суспільні, про

зло існуючого у нас порядку речей і про можливість зміни, бажаної багатьма таємно, незвичайно

зближували мене з цим розмірковуючим гуртком; я здружився з ним, майже жив в ньому. Бурцев, з яким я більше спілкувався, – знайшов, що за думками і переконаннями моїми, ...я готовий для

справи.

На цій підставі він до товариства мене і Вольховського, який, поступивши в гвардійський

генеральний штаб, став його товаришем по службі. Бурцев негайно розпізнав його, зрозумів і

оцінив.


ХТОСЬ СПОВІСТИВ ВОЛЬХОВСЬКОГО, з розвідки А. Золотухіна «Таємниця поїздки

Пушкіна «на сарану»

У архівах мені вдалося віднайти послужні списки П. Л. Яковлєва, в одному з них знайшлася

відповідь на запитання «Чи не був у відпустках і якщо був, то коли саме, впродовж якого часу і

коли повернувся: «1824 травня з 16 на 29 днів з’явився 16-го червня». Десяти діб цілком

достатньо, щоб доїхати від Петербургу з Одеси і, тим паче, щоб 26 травня зустрітися з Пушкіним

десь на поштовій станції в Єлизаветграді, Новомиргороді, могли вони зустрітися і в Кам’янці. Хто

ж був попутником Яковлєва?

Всі зібрані мною відомості говорять про те, що це був В. Д. Вольховський, перший з перших

ліцеїстів.

...Є докази тому, що побували вони разом з Пушкіним і в Одесі.

...У лютому 1824 року була вже досягнута угода про об’єднання Північного і Південного

товариств на загальній платформі «Російської Правди»... Хто сповістив Вольховського про це, Оболенський точно не пам’ятав. Що в точності дізнався Пушкін про таємні товариства все ще

залишається невідомим. Ясно одне, що в Кам’янці він міг дізнатися про це не лише від

Вольховського...


НЕ ЗРАДИВ, з статті М. Нечкіної «Священна артіль. Гурток Олександра Муравйова і Івана

Бурцева 1814-1817 рр.»

На слідстві Пущин вигороджував і свого товариша Вольховського, стверджуючи, що він в

товаристві нібито ніякої участі не брав. Дружба була обопільною: Вольховський на допиті

вимушений був згадати в числі своїх знайомих по товариству брата Пущина Михайла («кінної

артилерії Пущин»), але приховав ім’я товариша ліцеїста Івана Пущина.

Назімов показував: «Взагалі ...Вольховський був завжди покірливий і стриманий в словах, і

скільки я розумів його, то політичні думки його хилилися до монархічного конституційного

правління.


ЖИВ ОБАЧЛИВО, з книги А. Розена «Нотатки декабриста»

Не маючи ніякої допомоги з рідної домівки, жив він (Вольховський В., – авт.) надзвичайно

помірно і обачливо в артілі з Бурцевим, Семеновим, Іскрицьким і Калошиним.

БЕСТУЖЕВА НЕ ВБЕРІГ, з роману Ч. Гусейнова «Фатальний Фаталі»

Через три дні – висадка десанту на мисі Адлер, атака на горців. Куди? (Бестужев – ад’ютант при

генералові Вольховському, другові ліцеїста Пушкіна, і свояки – з декабристом Розеном) «Не

ризикувати, – наказував йому Вольховський. – У вас і без того досить слави».

А Бестужев вперед і вперед! Або куля, або лихоманка! Замучила до смерті!

...І тіла не знайшли. Забрали горці? Похвалитися, що убили прапорщика...

«Єдина моя молитва – не померти на одрі страждань, або не полягти в незначній сутичці».

Зникнення Бестужева – ні серед убитих, ні серед живих! – спричинили чутки: живий,

переховується в горах...