ГОЛЬДХАБЕР Моріс
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Фізик. У фізиці існує науковий термін «модель Гольдхабера».
З міщанської родини.
Народився 5 (18) квітня 1911 р. в м. Лемберзі Австро-Угорщини (нині м. Львів –
адміністративний центр однойменної області України).
Навчався в Берлінському (1930-1933), закінчив Кембріджський (1933-1936) університет.
Працював викладачем Кембріджського (1936-1938), Іллінойського (1938-1950) університетів, науковим співробітником 1950-1961(), директором (1961-1973) Брукхейвенської національної
лабораторії.
Член Національної академії наук США (1958).
Лауреат премії Т. Боннера (1971).
Лауреат премії Е. Фермі (1998).
Спеціалізувався з проблем атомної і ядерної фізики, нейтронної фізики, фізики елементарних
частинок, космології.
Розщепив повільними нейтронами ядер азоту, бору, літію (1934-1936); вперше системно дослідив
розсіяння повільних нейтронів ядрами і отримав значення їх поперечного перетину (1937); довів, що берилій можна використовувати як сповільнювач нейтронів (1940); розробив схему
класифікації елементарних частинок, поклавши в основу три частинки – протон, нейтрон і
негативний каон, яка отримала назву «модель Гольдхабера» (1956); зміряв спіральність нейтрино
(1958).
Наш земляк спільно з Дж. Чедвіком відкрив ядерний фотоефект (1934) і передбачив (1935) бета-
розпад вільного нейтрона, а з Е. Теллером – передбачив резонансне розсіяння на ядрі (1948) і
спостерігав його (1950).
Г. також здійснив експеримент з перевірки закону збереження електричного заряду, встановив, що
період напіврозпаду для процесу е– > н + р перевершує 1019 років; висунув гіпотезу Всесвіту на
ранній стадії його еволюції.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Е. Теллер, Д. Чедвік, Р. Ялоу, К. Бейнбрідж, В. Векслер, Д.
Фейнберг, М. Фелс, Р. Девіс та ін.
***
ЗНАЄМО КІСТКАМИ
, з творчого кредо М. Гольдхабера
Ми знаємо власними кістками, що середній час життя протона понад 1016 років.
ВИРІЗНЯЛАСЯ І КУРЧАТОВСЬКА ШКОЛА, з інтерв’ю М. Гольдхабера Г. Любкіну та Ч.
Вайнеру 10 січня 1966 р.
Це була Кавендішська лабораторія, яку я вважаю кращою, потім римська школа, коли там
працював Фермі, вважалася першокласною; оточення Жоліо-Кюрі в Парижі. Потім Курчатов і
його люди. Вони робили хороші роботи.
Я завжди вважав, що саме Курчатов був найбільшою фігурою в області атомної енергії в Росії, оскільки я читав його статті. Він не дуже відставав від нас, з урахуванням різниці в часі отримання
журналів. Курчатовська школа завжди випускала цікаві статті.
АТОМ ЗАРАДИ МИРУ, телеграма М. Гольдхабера В. Векслеру від 1 серпня 1963 р.
Брукхейвенська національна лабораторія надсилає свої сердечні вітання з приводу присудження
Вам заслуженої премії «Атом для миру».
Брукхейвенська національна лабораторія
Моріс Гольдхабер, директор.
СКОРИСТАЛИСЯ ІНШИМ МЕТОДОМ, з розвідки Б. Айвазова і М. Неймана «Відкриття
тритію і методи його отримання»
На відміну від Чедвіка, який працював з іонізаційною камерою, Тейлор і Гольдхабер
застосовували для дослідження фотопластини,, які заздалегідь просочувалися сіллю літію, а потім
опромінювалися повільними нейтронами. Треки, котрі при цьому спостерігалися, відповідали
частинкам, які отримувалися в результаті реакції.
Довжина треків відповідала сумі довжин треків обох частинок і дорівнювала для повітря 6,9 + 0,2
см.
Для реакції Тейлор визначив величину енергії, рівну 3,3 MEV.
Результати, отримані Чедвіком і Гольдхабером, були незабаром перевірені Будницьким,
Курчатовим і Латишевим, які одержали пробіги частинок для реакції відповідно рівними 2,0 і 6,5
см.
...Одночасно з Альварецом О’Ніл і Гольдхабер визначили період напіврозпаду і константу розпаду
тритію, одержаного в ході реакції. Енергія β-випромінювання виявилася вельми незначною; її
максимум дорівнював 15 + 3KeV.
ЕНЕРГІЮ ЗВ’ЯЗКУ ПЕРЕВИЩУВАЛИ СВІДОМО, з статті А. Гришаєва «Нейтрон:
структурний зв’язок на «прирощуванні мас»
Максимальне значення маси нейтрона, одержане через енергетичні баланси, склало, судячи із
кінцевих результатів, 1.0090, причому довірчі інтервали у мінімального і максимального значень
не перекривалися. Це було обумовлено, на наш погляд, двома методологічними помилками.
По-перше, в енергетичний баланс включалися як маси частинок, так і їх кінетичні енергії. Такий
підхід не коректний, оскільки кінетична енергія не є «доважком» до маси: згідно принципу
автономних перетворень енергії, наявність у частинки кінетичної енергії означає, що її маса
зменшена на еквівалентну величину. Облік кінетичної енергії збільшенням її до маси частинки
був, на наш погляд, однією з головних причин систематичних розбіжностей між значеннями мас
ізотопів, одержаними в мас-спектроскопії і через баланси енергії ядерних перетворень.
По-друге, не враховувалося, що проміжне або кінцеве ядро могло, формуючись, опинитися у
збудженому стані і, відповідно, випромінювати g-квант – тоді енергетичний баланс буде
неповним, оскільки значень мас елементів, які використовувалися, були отримані для основних
станів їх ядер.
Обидва ці джерела помилок відсутні в способі знаходження маси нейтрона через вимірювання
енергії зв’язку дейтрона – за відомих мас атома водню і дейтерію (1.0078 і 2.0136 відповідно). Про
енергію зв’язку тут можна судити, знаючи енергію g-кванта, котрий викликає фоторозпад
дейтрона. Чедвік і Гольдхабер використовували випромінювання з енергією 2.62 МЕВ, свідомо
перевищуючи шукану енергію зв’язку. Вважалося, що різниця між енергією g-кванта і енергією
зв’язку повністю перетворюється на кінетичні енергії протона, який звільнявся, і нейтрона –
причому із-за близькості мас протона і нейтрона ці енергії вважалися однаковими. Таким чином, потрібно було зміряти лише енергію, наприклад, протона розпаду – що робилося за допомогою
іонізаційної камери.
НОВЕ – ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ, з дослідження Л. Окунь «Про перевірку закону збереження
електричного заряду і принципу Паулі»
Приблизно 30 років тому Г. Файнберг і М. Гольдхабер провели дослід, метою якого була
перевірка стабільності електрона. Вони шукали характерні рентгенівські лінії, які відповідали б
переходам на рівні, що звільняються при розпаді електрона, і дійшли висновку, що нижня межа
для часу життя електрона 1018 років.
У 1965 р. М. Мо і Ф. Райнес підняли цю межу до 1020 років.
У 1974 р. Ф. Райнес і Г. Собел використовували результат їх пошуків рентгенівських ліній, аби
визначити межу для порушення принципу Паулі. Вони розглянули перехід не на вакантний рівень, а на заповнену атомну оболонку.
...Низка нових експериментальних пошуків слабкого порушення принципу Паулі були
запропоновані в останні два роки. Серед об’єктів, що обговорювалися, були непаулівські
молекули, атоми, атомні ядра і адрони.
...Провал спроб порушити (на папері) принцип Паулі – наслідок вельми загальних теорем, заснованих на фундаментальних властивостях теорії поля.
Відповідно до прореченого «Нове – це добре забуте старе», деякі з дослідів, запропонованих за
останні два роки, дуже схожі на досліди, виконані багато років тому, коли не всі фізики були
абсолютно упевнені в тому, що тотожні звичайним електронам, а не якимсь іншими частинками, з
тими ж спіном, зарядом і масою. Наприклад, в 1948 р. М. Гольдхабер і Г. Шарфгольдхабер
поставили дослід, в якому бета-частинки від 14С зупинялися в свинці і проводили пошуки
рентгенівських ліній свинцю. Вони встановили 3% верхню межу на існування таких ліній і дійшли
висновку, що бета-частинки тотожні електронам.
РОЗГОРІЛАСЯ ДИСКУСІЯ, зі спогадів О. Тарантиної «До 50-річчя лабораторії високих
енергій»
На рочестерській конференції з фізика високих енергій 1962 р. ... найбільший інтерес викликало
повідомленням Нгуєн Дін Ті про спостереження нами піку в спектрі ефективних мас двох
нейтральних короткоживучих каонів з масою близькою до суми мас цих частинок у спокої. Після
цього повідомлення відбулося активне обговорення наших результатів і самої проблеми існування
нових частинок, котрі розпадаються на два каони.
У ньому взяли участь найбільші теоретики Дж. Сакураї, А. Салам, М. Гольдхабер і
експериментатори А. Розенфелд, М. Науєнберг і Дж. Лейтнер. У дискусії наголошувалося
важливість нашої роботи і необхідність продовження пошуку нових частинок, котрі розпадаються
на два каони, для підтвердження теорії векторної домінантності і подальшого розвитку теорії
сильних взаємодій.
АГРЕСИВНИЙ КОМПЛІМЕНТ, з книги І. Харгіттаї «Наші долі. Зустрічі з ученими»
Розалін Ялоу народилася в Нью-Йорку 1921 року. ... Вона не мріяла ні про що інше, окрім кар’єри
фізика. Після закінчення «Хантера» ... одержала посаду викладача в університеті Іллінойса в
Урбані, а потім стала і доктором фізики.
Розалін пощастило і з науковим керівником дисертаційної роботи. Моріс Гольдхабер добре знав, як важко жінці зробити академічну кар’єру. Його дружина, Гертруда Гольдхабер, сама відомий
фізик, не одержала місця в університеті Іллінойса через правило непотизму.
Гольдхабер характеризував Ялоу як дуже здатну і цілеспрямовану студентку. Якось він назвав її
агресивною, і вона сприйняла це як комплімент.
«НЕБЕЗПЕЧНИХ» РОЗМОВ САХАРОВ УНИКАВ, з кореспонденції Е. Клайна «Московський
комітет прав людини»
У липні 1970 р. Сахаров брав участь у міжнародній конференції в Києві. Тут він мав можливість
спілкуватися з американськими фізиками, зокрема з Віктором Вейскопфом і Морісом
Гольдхабером. Розмова йшла про проблеми теоретичної фізики і про ситуацію у світі. Проте
Сахаров свідомо уникав будь-якої дискусії про ядерні озброєння.
Багаторічне життя під грифом «Цілком таємно» давала знати про себе, і він все ще обмежував
контакти з іноземцями в принципі і з журналістами – особливо.
ВИЯВИВ ЦІКАВІСТЬ ДО МОЇХ ПОЛІТИЧНИХ ДУМОК, з книги А. Сахарова «Спогади»
У Києві я справді вільно спілкувався з іноземними вченими, хоча, ймовірно, аби звести ці
контакти до мінімуму, мене поселили в 15 кілометрах від іноземців. Особливо мені запам’яталася
півгодинна бесіда в саду університету з проф. М. Гольдхабером , який виявив цікавість до того, що
я думаю становище в світі, в СРСР і США.
Розмова йшла жахливою сумішшю англійської і німецької.
УНИКАТИ СПЕКУЛЯЦІЙ, з огляду Д. Торби «Сперечаємося?»
Редакція американського науково-популярного журналу «Wired» вирішила навести деякий бодай
лад в справі прогнозів, хоч би в галузі науки і техніки. І вирішив накладати на «пророків»
матеріальну відповідальність. Заснували фонд, назвавши його «Long Bets» – довгострокові
суперечки.
Роблячи який-небудь прогноз щодо майбутніх відкриттів, винаходів, розробок, цілих нових
напрямів, ви вносите до фонду певну суму, залежну від того, наскільки ви упевнені в своїй
правоті. І підшукуєте скептика, який вам не вірить і згоден битися з вами об заставу на цю суму, що ваш прогноз не збудеться, в усякому разі, в зазначений термін. Сума, що виставляється, повинна бути не нижче 1000 доларів, а термін прогнозу – не менше двох років.
...Ще на початку 50-х років минулого століття фізик-теоретик Моріс Гольдхабер посперечався з
колегою на 500 доларів, що антипротонів не існує. Аналогічне парі лауреат Нобелівської премії
Едвін Макміллан уклав з відомим фізиком Еміліо Сегре.
Антипротон відкрили 1955 року.
Засновники Фонду довгострокових суперечок вважають, що парі на гроші рухають вперед науку, оскільки примушують сперечальників бути відповідальнішими в своїх припущеннях і уникати
необгрунтованих спекуляцій.
Последние комментарии
17 часов 12 минут назад
17 часов 48 минут назад
18 часов 41 минут назад
18 часов 45 минут назад
18 часов 57 минут назад
19 часов 10 минут назад