Аркас Николай Николаевич [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Аркас Николай Николаевич [Справочник-дайджест] 19 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

АРКАС Микола Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, етнограф, композитор.

З військової родини. Батько, Аркас М., – морський офіцер.

Народився 26 грудня 1852 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 13 березня 1909 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в одеській приватній гімназії, фізико-математичному факультеті Новоросійського

університету.

Служив в канцелярії військово-морського відомства, ад’ютантом командуючого Чорноморським

флотом, в губернському управлінні, почесним мировим суддею, брав участь у виставах як

самодіяльний актор.

Як композитор дебютував оперою «Катерина» (1892), поставити яку в Малоросії заборонила

цензура і прем’єра відбулася у Москві (1899).

А. – автор глибокого дослідження «Історія України-Русі» (1908).

Наш земляк – засновник культурно-освітньої організації «Просвіта» в Миколаєві (1907). Одним з

найголовніших її завдань А. вважав впровадження в народну освіту української мови. На власні

кошти він відкрив в с. Богданівка чотирикласну школу.

Незважаючи на те, що А. одружився, по суті, за вказівкою батька, у шлюбі він був щасливим. А от

що стосується матеріального становища мецената, то під кінець життя родини прийшлося вельми

сутужно. На його похорон пішло останнє.

Нині в м. Миколаїв одному з ліцеїв присвоєно ім’я видатного земляка.

Серед друзів та близьких знайомих А. – П. Ніщинський, І. Мечников, М. Кропивницький, І.

Сєченов, В. Доманицький, В. Степаненко, О. Ковалевський, А. Желябов та ін.


***

ОБСТАВИНИ ВИМАГАЮТЬ ЗНАНЬ

, з політичного кредо М. Аркаса

Народ i на крихту не мав політичного досвіду, щоб зрозуміти сучасні обставини.

ТРУДЯЩІ І СМИРНІ, з книги М. Аркаса «Історія України-Русі»

Ще за часів Готів грецькі письменники згадують про племя – Славян. Вчений письменник

Шейноха каже, що призвище «Славяне» сталося од латинського слова sclave, – тобто раб»,

«невольник». А звалися вони так через те, що Нормани, або Варяги, котрі жили на півночі, на

Скандинавському півострові, ідучи Дніпром у Византію, часто нападали на побережніх

славянських жителів, забірали їх у неволю і за велику ціну продавали у Царьгороді

(Константинополі). Славян і в Греції і в Римі дорого цінували, бо то були люди здорові, трудящі і

смирні.

Усе славянське племя поділяється тепер на три великі групи (частини). Хоч вони й зрідні одні

другім, але з давніх-давен почали кожна своє осібне життя і через те мають кожна й свою осібну

історію.

Групи ці такі:

…3. Третю групу – східних славян літописець Нестор… поділяє на ріжні племена; звалися вони

так: ті, що жили по полях над Дніпром, – звалися Поляне; по лісах понад річкою Припетью –

Деревляне, або Древляне; на Волині жили Дуліби; у Чернигівщині понад Десною – Сіверяни;

понад р. Сулою – Суличі; понад Дністром – Тіверці; понад р. Західнім Бугом – Бужане; коло

Чорного моря – Угличі; у Галичині – Хорвати і Лучане; понад р. Березиною і р. Припетью у

Пинській драговині і болотах – жили Дреговичі; над рікою Двиною і р. Полотою жили – Полочане

і Кривичі; на р. Сожі і р. Оці жили Радимичі і Вятичі; якимсь побитом частина Полян забралася аж

на озеро Ильмень, збудували там город Новгород і жили осібно од инших славян серед Чудського

народу, що заселяв той північній край.

…Найдавніші городи у славян були: Київ – у Полян, Любеч і Чернигів – у Сіверян, Полоцк – у

Полоча, Смоленськ – у Кривичів, Коростень – у Древлян, Новгород на оз. Ильмені і Луцьк – у

Дулібів.

…Славяне були люди смирні, тихі і роботящі, у походах виносливі, у боях сміливі і міцні.

Особливо вражала сучасних чужинців їх привітливість, свободолюбність та самостійність їх

жінок. Бранців або невольників своїх вони не дуже силували до роботи і через кільки часу або

пускали на волю, або приймали до своїх громад, як вільних людей.

…Славяне вірували, що усим світом правлять багато богів; усякі сили природні почитували вони,

як якогось бога.

…Шлюб у давніх Славян робився так: парубок, або й жонатий чоловік (бо у них було й по багато

жінок), сплачував родичам дівчини, котру хотів взяти собі за жінку, …обдаровував їх

подарунками; часом він сплачував родові молодої викуп, а часом, умовившись зі своєю любкою,

умикав її, себто силоміць, або крадькома, завозив до себе.

…Поляне були найбільш розвинуте племя по-меж Славян Руських. Ще при кінці VIII віку… звали

їх Греки «Русами», як оповідають про те грецькі та арабські письменники. Це була здавна вже

добре впорядкована Славянська держава.

…Часті зносини Полян з Греками давали їм багато способу задля їх культурного розвитку.


ДОПОМАГАТИ РОЗВОЄВІ УКРАЇНСЬКОСТІ, із статуту культурно-освітньої організації

«Просвіта», заснованої М. Аркасом

1. Товариство має на меті допомогти розвоєві української культури і першим чином –

українського народу його рідною мовою, працюючи в м. Миколаїв.


НЕ МАЛИ ПРАВА НАВІТЬ МИСЛИТИ, з промови М. Аркаса на відкритті культурно-освітньої

організації «Просвіта» у лютому 1907 р.

Усі народи біль-менш мали спроможність здобувати собі освіту своєю рідною мовою, клопотались

за розвиток своєї національної культури. Над нами ж, українцями, важким гнітом впродовж більш

століття лежала заборона рідного слова.

За те, що ми з’являємо з себе самостійний народ, що ми маємо свою історію, що ми переживали

свої окремі важкі історичні часи, ми не мали права не те що прилюдно балакати, а навіть

мислити…


ДАВНО ЗАЦІКАВИВСЯ ВАМИ, з листа М. Лисенка М. Аркасу

Чув про вас багато разів зі взгляду Вашого патріотизму українського, так кожному з нас цінного і

дорогого.

…З Вашою «Катериною» за кілька років до її постанови познайомивсь з клавіра, який до мене

приніс був М. Л. Кропивницький. І тоді ще я зацікавився Вами, що помежи земляків – на

превелике диво – узявсь писати на український текст.


ВЕЛИЧ ШЕВЧЕНКА І АРКАСА, з листа І. Козловського миколаївським аматорам сцени

Перед автором опери треба зняти шапку і вклонитись. Думка висловлена високопоетично і дуже

доступно. У цьому велич і Шевченка, і Аркаса.


ЗАДУМАМ НЕ СУДИЛОСЯ ЗДІЙСНИТИСЯ, з статті П. Гвоздецького «Історик, композитор,

культурно-просвітній діяч»

Книга («Історія України-Русі» – авт.) …вперше (і востаннє за життя автора) побачила світ 18908

року і вже згодом, після більшовицького перевороту, унікально-рідкісним примірником залягла на

полицях спецфондів.

…Після п’яти вистав у Москві Аркасову «Катерину» дивилися і слухали у багатьох містах

Російської імперії, а згодом, коли її, з дозволу автора, взяли до репертуару й інші театральні трупи,

«Катерина» зустрілася і з українцями Східної Галичини, яка була тоді під владою Австро-

Угорщини.

…Можна лише гірко пошкодувати, що опера «Катерина» була першим і останнім великим

музичним твором самобутнього митця. Задумам не судилося здійснитися: крововилив у мозок, а

по тому невиліковний параліч правої руки назавжди відібрали у нього можливість працювати за

улюбленим інструментом.

НЕ ПОДІЛИЛИ, з статті Н. Підгорної «Історія про те, як Миколаїв посварився з Херсоном»

Причиною скандалу стала колекція рідкісної зброї, яку в 1890 році відомий історик Микола Аркас,

уродженець Миколаєва, подарував Вікторові Гошкевичу – археологу, засновнику нинішнього

Херсонського краєзнавчого музею. Гошкевич тоді по всій Україні збирав експонати для музею

старожитностей, і подарунок Аркаса прийшовся, так би мовити, до місця. Ймовірно, згодом

миколаївці зрозуміли, що втратили можливість залишити зібрання знаменитої родини в рідному

місті, але було пізно – унікальна колекція вже належала Херсонові. І сьогодні вона є прикрасою

постійно діючої виставки «Людина і зброя», що відкрилася в краєзнавчому музеї.

Відкриття було незвичайним. Насамперед тому, що його перша частина проходила на свіжому

повітрі – на площадці перед музеєм. Ті, що зібралися, сталі очевидцями двобоїв піхотинців з

одноручними мечами і щитами, важкого піхотинця з сокирою і амазонки зі списом, бою на

тичинах між японським і буддистським ченцями та інших історичних персонажів. Показові

виступи розіграли учасники херсонських клубів рольового моделювання «Телконтар» і «Хорс».

…Основу експозиції, яка включає близько 500 видів зброї, складає колекція Гошкевича. Велика

частина експонатів виявлена в різний час на території Херсонщини.

Відкриває виставку експозиція «Зброя і знаряддя праці кам’яного віку й енеоліту». Далі – епоха

бронзи, античний період. Тоді для самозахисту і видобутку їжі люди використовували в

основному сокиру, спис, акінак (короткий ніж скіфів), лук і стріли, мечі, щити.

У вітрині, де розміщена зброя часів Київської Русі, є меч, знайдений в Дніпрові біля села

Антонівка. Тут же можна побачити бойову рапіру, кольчугу, декоративний щит, який слугував для

прикраси будинків аристократів.

Ближчий до нас час – XVIII-XIX століття – представлені кремнієвою, капсульною і

скорострільною зброєю. На чотирьох вітринах співробітники музею спробували за допомогою

зброї відобразити хід нашої історії в XIX-XX століттях, коли бушували революції і війни. Це –

експозиції зброї Росії, СРСР і, як протиставлення, Німеччини.

Мирне життя наших предків представляє мисливська і спортивна зброя.

Окрема експозиція присвячена екзотичній зброї. Екзотичним для нас вона є тому, що не

використовувалося племенами і народностями, котрі населяли землі Херсонщини. Тут можна

побачити японську рушницю, китайський меч, алебарду, полінезійський кинджал у піхвах зі шкіри

варана і меч у піхвах зі шкіри крокодила, меч китайського ката (до речі, теж з тієї самої

«скандальної» колекції Аркаса), спорядження японського самурая.

Історія нашого краю представлена також формою солдат, які захищали Херсон від завойовників.

Це обмундирування каноніра артилерійської команди Бутирського піхотного полку 1778 року і

кіннотника чорноморського козацького війська 1788 року.