Перетяткович Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ПЕРЕТЯТКОВИЧ Георгій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик.

З міщанської родини.

Народився 26 листопада (8 грудня) 1840 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 7 (20) серпня 1908 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Закінчив Рішельєвський ліцей, Московський університет.

Працював викладачем Першої московської гімназії, Новоросійського університету (з 1877).

Спеціалізувався з проблем історії Поволжя XV-XVIII ст., економічного розвитку південно-східної

околиці Російської держави XVII-XVIII ст.

Друкувався в журналі «Вітчизняні нотатки», «Праці VI археологічного з’їзду», «Нотатки

Новоросійського університету».

Як вчений дебютував книгою «Поволжя в XV і XVI ст. Нариси з історії колонізації краю»(1877).

Потім настала черга наступних доробків: «Поволжя в XVII і на початку XVIII ст. Нариси з історії

Пониззя» (1882), «Малоросіяни в Оренбурзькому краї на початку його заселення» (1888), «Діти

боярські в московському князівстві і державі» (1893), «Про значення царювання Катерини II в

російській історії» (1897).

Проблему взаємовпливу і контактів народів небезпідставно зводив до русифікації і насильницькій

християнізації.

Серед друзів та близьких знайомих А. – С. Соловйов, П. Мілюков та ін.

***

ТРАГЕДІЯ ІСТОРІЇ

, з творчого кредо Г. Перетятковича

Доля багатьох історія цікава лише тоді, коли вона трагічна.

СПУСТОШЛИВІ ВІЙНИ МОСКВИ, з книги Г. Перетятковича «Поволжя в XV і XVI ст. Нариси

з історії колонізації краю»

У XVI сторіччі в писарських книгах Казанського і Свіязького повітів (1565-1567 рр.) зустрічаємо

величезне число пусток, що свідчить наочно про те, що цей край до спустошливих воєн, які

відбувалися в ньому при завоюванні Казані і під час повстань тутешнього населення проти

Москви, не був бідний людьми.

ОДИН З ПЕРШИХ ДОСЛІДНИКІВ ПОВОЛЖЯ, з статті І. Левченка «Нариси колонізації»

«Поволжя в XV і XVI століттях. Нариси з історії колонізації краю» – одна з двох головних праць

Г. Перетятковича. Дослідження було захищене ним як магістерська дисертація. У ній

розглядаються стосунки середньовічної російської держави з народами і державами Поволжя.

Автор розглядає географічні і природні умови Поволжя, процес його колонізації слов’янським

населенням, в ході якої слов’яни стикалися з угро-фінськими і тюркськими народами: удмуртами,

мордвою, булгарами і ін.

Вивчені зміни, пов’язані з монголо-татарським нашестям на Русь, їх розселенням степами

Поволжя, а також поступовим процесом християнізації місцевих народів російською

православною церквою.

Велика увага приділена діяльності нижньогородських князів, колонізації Поволжя

новгородськими ушкуйниками, входженню Нижньогородського князівства до складу Московської

держави. Розповідається про діяльність преподобного Макарія Жовтоводського і Макарія

Калязінського, про економічний розвиток Поволжя, де важливою складовою благополуччя

населення спрадавна був риболовецький промисел. Значний інтерес представляють взаємини

Російської держави з татарськими ханствами – Казанським і Астраханським. Вивчено

внутрішньополітичний устрій цих держав, їх система управління, внутрішня і зовнішня політика,

хід воєн з Москвою.

Автор проаналізував наслідки приєднання цих ханств до Росії у середині XVI ст., розвиток

взаємин різних соціальних груп татарського населення і слов’янських колонізаторів, відношення

татар до царської влади. Автор ввів в науковий обіг велику кількість раніше невідомих даних і

документів з історії Поволжя, він став одним з перших учених-істориків, хто звернувся до цієї

найважливішої для російської середньовічної історії теми.

СУЦІЛЬНА ТЕНДЕНЦІЙНІСТЬ І КОМПІЛЯЦІЯ, з монографії М. Худякова «Нариси з історії

Казанського ханства»

Обробку російських джерел ми знаходимо у всіх російських істориків, котрі торкалися

Казанського ханства попутно у зв’язку з його підкоренням: у кн. Щербатова, Карамзіна,

Соловйова і т.д. Спеціально Казанському ханству присвячені компілятивні роботи Ричкова,

Рибушкіна, Фукса, Бажанова, Перетятковича, Пінєгіна і Загоскіна. Загальним недоліком всіх цих

праць є тенденційність, яка відводила Казанському ханству дуже пасивну роль і була пройнята

сильним патріотичним фанатизмом, який доводить виклад фактів до карикатурного спотворення;

від подібних тенденцій не вільний навіть такий авторитетний учений, як С. М. Соловйов.

...Перетяткович абсолютно правильно відзначив, що підстава Василь-міста мала оборонне

значення: «До цих пір на Волзі крайнім значним пунктом, з якого росіяни могли спостерігати за

заходами і пересуванням казанських татар, був Нижній Новгород... Побудова укріплених міст, з

яких росіяни були в змозі спостерігати за появою татар в Поволжі і за їх рухом тут, могла бути

кращим захистом для російської землі від несподіваних вторгнень хижаків».

... Перетяткович говорить: «Не можна не вказати на одну особливість Казанського царства – на

надзвичайно малу кількість в ньому міст. Окрім самої Казані, згадується лише Арське містечко...

Поза цими містами в Казанському царстві згадуються ще остроги і фортеці на Арській дорозі і в

нагірній стороні, в землі чувашів».

Ця вказівка заснована на непорозумінні. Як відомо, в російських джерелах містом називається

фортеця, укріплене поселення, і відсутність в Казанському ханстві фортець не можна розуміти, як

відсутність в ньому міст в сучасному сенсі, як населених торгових пунктів і адміністративних

центрів. Місцева культура висунула інший тип міського будівництва, ніж в Росії – не військове, а

мирне, торгове поселення, яких в Казанському ханстві було, звичайно, немало.

Перетяткович шукав «міста»-фортеці і проглянув неукріплені міста. Навпаки, ми знаємо, що в

Казанському ханстві була достатня кількість великих поселень, які цілком могли називатися

містами в сучасному значенні, оскільки їх населення займалося не тільки сільським

господарством, а й також ремеслами і торгівлею.

РОЗКРИЙТЕ СЕКРЕТ, з листа С. Платонова П. Мілюкову від 17 лютого 1891 р.

Розкрийте мені один секрет: хто в 1886 р. в «Російській думці» писав рецензію на полемічну

книжку Іловайського про початок Русі? Чи Ключевський? Я вже давно хочу просити у Вас цієї

відвертості.

...Дізнався я новину: впродовж року відкриються вакансії Брікнера, Антоновича і Перетятковича, і

всі три будуть, ймовірно, заміщені мешканцями півночі, тобто нами і москвичами, якщо вони

спокусяться.

Тут недавно був, а може бути, і є молодий Фірсов, казанський магістрант: цікава людина. Коли він

буде у Вас в Москві, придивіться до нього...

Тисну Вашу руку і низько кланяюся дружині Вашій.

Ваш С. Платонов.

ЛУПЦЮЙ СВІЙ СВОГО, з монографії М. Худякова «Нариси з історії Казанського ханства»

Існування в Казані політичних партій було вперше вказане Г. Перетятковичем: «У різний час

перевагу мали в Казані різні партії: спочатку партія ногайська, потім московська, потім партія

шибанських татар з князем Ураком на чолі; проте незабаром більшість цієї партії, обурена

пограбуваннями і вбивствами шибанського царя Мамука відходить від нього і об’єднується з

російською партією, і російський претендент знову вступає на казанський престол. Після цього

боротьба починається вже між кримською партією і московською; боротьба ця йде із змінним

щастям і, нарешті, завершується розгромом Казані і приєднанням Казанського царства до Росії».

Партійне розшарування мислилося переважно лише у сфері зовнішньої політики, і причини

розшарування абсолютно не піддавалися поясненню. Перетяткович говорив: «Серед казанської

аристократії знаходилися представники найрізноманітніших партій, окрім однієї – яка мала б на

увазі і переслідувала б інтереси самого Казанського царства».

Перетяткович також відзначив, що «коли Юсуф (ногайський) запропонував Ізмаїлу взяти участь в

цьому поході (проти росіян в 1553 р.), то останній і цього разу відмовився, мотивуючи відмову

відмінністю в торгових вигодах своїх і Юсуфа, котрий торгував в Бухарі, тоді як він вів торгівлю в

Москві».

Партійне розшарування не може бути пояснене іншими мотивами, наприклад, становою

відмінністю обох партій. Насправді, обидві партії були однаковими за своїм складом, і

переважаючу роль в обох грали князі, тобто крупні капіталісти. Обидві партії були торговими, і

одна з них була пов’язана з російським ринком, а інша – з східним. Обидві партії прагнули до

збереження мирних стосунків з Росією, і східній партії не можна приписувати постійного бажання

вести наступальну війну проти росіян.

У 1495, 1546 і 1551 рр., під час переходу влади в руки східної партії, розриву з Росією не сталося.

Обидві партії дбали про свою особисту вигоду, і в цьому відношенні Перетяткович має рацію,

кажучи, що серед казанців була відсутня партія, яка переслідувала інтереси «самого Казанського

царства» як єдиного цілого. Однак розуміти ці слова так, ніби казанці піклувалися лише про

вигоду іноземців, звичайно, не слід.

РАХУНОК ПЕТЕРБУРЗЬКИМ КАЦАПАМ, зі спогадів Є. Міллер-Лозинської «Одна сім’я на

рубежі століть»

До Одеси ми виїхали всією сім’єю, зупинилися в готелі «Кримський», де постійно жив брат

Соломії Іванівни Лозинської, матері дядька Володі, який не виїжджав з Кишинева ... після смерті

сина. Її брат Георгій Іванович Перетяткович був професором російської історії в

Новоросійському/Одеському університеті. Через декілька днів ми переїхали на дачу на

Хаджибейський лиман.

Дачі нас уразили своєю примітивністю – грубо вибілені будиночки без санітарії у великих

абрикосових садах. Недолік був той, що в кожному саду було по декілька дач.

Дуня не могла одна справитися з роботою, і узяли куховарку, красиву, повну, високу стару

Матвіївну, яка себе називала «миколаївський солдат», тому що свого часу була, під час якогось

походу, маркітанткою при армії. Вона нас полюбила і гордилася петербурзькими панами.

І ось молочниця-штундистка подала рахунок: «Петербурзьким кацапам». «Ах ти штунда проклята,

як ти смієш, мій пан у губернатора обідає! Перепиши». Новий рахунок був: «Московським

панам».

Ми, діти, гордилися своїм столичним походженням, потішалися над одеською вимовою, її

перейняти не могли, проте почали заради потіхи вживати одеські вирази, котрі нам строго

заборонили.