КОВШАРОВ Іван Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Адвокат, священик. Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).
З міщанської родини.
Народився в 1878 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Розстріляний більшовиками 13 серпня 1922 р. на околиці м. Петрограда РРСФР (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Місце поховання – не відоме (ст. Порохова?). Хрест над символічною могилою
новомучеників і сповідувачів російських на братському цвинтарі Олександро-Невської Лаври.
Освіта – вища юридична.
Працював присяжним повіреним, комісаром у єпархіальних справах «для представництва і
захисту загальних прав і інтересів» єпархії (1918) Петрограду, юрисконсультом Олександро-
Невської лаври (1920-1922).
Член правління Товариства православних парафій Петрограда і губернії.
Зарахований до лику святих Російською Православною Церквою (1992).
Заарештований у справі «про спротив при експропріації церковних цінностей» (1922). Засуджений
до вищої міри покарання; через місяць вирок відразу виконали.
День пам’яті К. – 25 січня і 13 серпня.
Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Казанський, В. Плотников, Л. Богоявленський, М.
Чельцов, С. Шеїн, Ю. Новицький, М. Чуков, М. Польський та ін.
***
БОГ – ОДИН
, з релігійного кредо І. Ковшарова
Ісус Господь мій... І не буде у мене інших богів.
КОМІСАР ЄПАРХІАЛЬНИХ СПРАВ, з статті Я. Кротова «Словник святих»
Петербурзький адвокат Іван Михайлович Ковшаров і до революції був пов’язаний з Церквою не
лише як парафіянин. Він був юрисконсультом Олександро-Невської лаври. У церковних
організацій було багато власності, добре оплачувалися й адвокати, які допомагали вирішувати
конфлікти, що виникали навколо цієї власності.
Після більшовицького перевороту всі конфлікти закінчилися: власність у Церкви відібрали.
Мільйони людей, котрі вважалися церковними, виявилися атеїстами. Ковшаров же весною 1918
року став в єпархії Петрограду «комісаром з єпархіальних справ» – назва посади, очевидно,
повинна була створювати у більшовицьких комісарів прихильність до того, що «звучить по-
свійському». Комісари, проте, виявилися не такими простими.
...У 1922 році Ковшарова розстріляли у справі митр. Веніаміна Петроградського, зробивши одним
з чотирьох головних «злочинців». Винен він був у тому, що нова влада хотіла їсти. Ковшаров
входив до правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, а це правління на
суді оголосили бандою, яка намагалася організувати опір владі, котра вилучала коштовності у
Церкви.
На процесі Ковшаров не думав про те, що колись його зарахують до лику святих – в 1922 році це
здалося абсурдним... Можливо, він не вірив й у те, що загроза розстрілу реальна. Можливо, він
просто був міцною людиною, в усякому разі, на суді говорив холоднокровно... Можливо, це
прикривало нервозність: під час допиту він кілька разів хапався за серце.
ВИСТУПАВ ЗА КОМПРОМІС, з статті «Ковшаров Іван Михайлович» на ru.wikipedia.org
Був серед членів правління Товариства об’єднаних православних парафій Петрограду, котрі
виступали за компроміс з владою з питання про допомогу голодуючим, за добровільні
пожертвування на цю справу.
6 березня 1922 супроводжував митрополита Веніаміна в Смольний на переговори про вилучення
церковних цінностей з членами комісії «Помгола» Ради Петрограду. Надавав юридичну допомогу
митрополитові й іншим церковним діячам.
Характеризувався як людина розумна, переконана, рішуча. За словами протопресвітера Михайла
Польського, Ковшаров, «з першої ж хвилини процесу давав ...влучні за змістом і часто їдкі за
формою відповіді».
У своєму виступі детально розібрав доводи звинувачення, винним себе не визнав і закінчив
словами: «Для братської могили в шістнадцять чоловік матеріалу для звинувачення мало»
(звинувачення вимагало 16 смертних вироків).
ШКІДЛИВІ І НЕБЕЗПЕЧНІ, з «Протоколу наради з питання про можливість пом’якшення
покарання церковників Петрограду, засуджених до вищої міри покарання 5-го липня 1922 г.» від
12 липня 1922 р.
Строго таємно
1) Вирок, ухвалений Трибуналом Петрограду від 5-го липня 22 р., нарада знаходить цілком
правильним і доцільним. Всіх осіб, засуджених до вищої міри покарання, вважає шкідливими і
небезпечними і такими, які за політичної кон’юнктури, що виникла, підлягають абсолютному
усуненню; але якби з політичних міркувань визнано було необхідним піти в максимальній мірі
назустріч клопотанню більш лояльних шарів духівництва і, зокрема, вищого Церковного
управління і групи «Жива церква», то з числа десяти засуджених до вищої міри покарання, нарада
знаходила б можливим пом’якшити долю лише відносно шести наступних осіб: 1) Чельцова
Михайла, 2) Огнєва, 3) Богоявленського, 4) Плотникова, 5) Чукова і 6) Єлачича, а відносно
громадянина Казанського (митрополита Веніаміна), Новицького Юрія Петровича – професора
Університету Петрограду, голови православних приходів, Ковшарова Івана Михайловича –
колишнього повіреного присяги і члена Правління православних приходів і Шеїна Сергія
Павловича (архімандрит Сергій) – кол. члена Державної Думи (націоналіст), – як осіб, котрі
надихали, керували і цілком свідомо вели контрреволюційну політику під церковним прапором,
нарада знаходить пом’якшення їм міри покарання недоцільним.
П. Красиков.
Самсонов
Михайло Галкін. М. Поп.
СТАЛІН: ВИРОК ВИКОНАНО, з дослідження М. Покровського «Політбюро і Церква»
5 березня 1922 року митрополит (Веніамін – авт.) одержав офіційне запрошення прибути назавтра
до «Помгол»у для участі у виробленні порядку виконання декрету про церковні цінності. 6
березня митрополит з’явився в Смольний у супроводі декількох осіб (серед яких знаходився
колишній... Іван Михайлович Ковшаров). Владика надав комісії «Помгол»а власноручно написану
і підписану заяву. У цьому папері, викладеному у вельми коректному тоні, указувалося на те, що:
по-перше, Церква готова пожертвувати для порятунку тих, що голодують, все своє надбання; по-
друге, для заспокоєння віруючих необхідно, проте, аби вони усвідомили жертовний характер
цього акту; і, по-третє, для цієї ж мети потрібно, щоб в контролі над витрачанням церковних
цінностей брали участь представники від віруючих.
В кінці своєї заяви Владика указував, що якщо, понад сподівання, вилучення носитиме
насильницький характер, то він благословити на це свою парафію не може.
...Більшість були посаджені під варту...
В середу 5 липня 1922 року Революційний Трибунал Петрограду, який розглядав справу
підсудних, визнав, що митрополит Веніамін, він же громадянин Казанський, спільно з Правлінням
Товариства парафій Російської Православної Церкви в особі його активної групи – голови
правління Новицького, членів Ковшарова та інших, виконуючи директиви явно
контрреволюційного змісту, спрямованих проти існування робітничо-селянської влади, що
надходили від патріарха Тихона, поставили собі за мету як виконання цих директив, так і
розповсюдження ідей, направлених проти Декрету радянської влади від 23 лютого 1922 року про
вилучення церковних цінностей. Своїми діями підсудні хотіли викликати народне хвилювання для
створення єдиного фронту з міжнародною буржуазією проти радянської влади.
Як головні винуватці непокори при вилученні церковних цінностей були засуджені до вищої міри
покарання – розстрілу...
...Політбюро ухвалою від 13 липня 1922 року погодилося з цією пропозицією і одночасно
доручило «секретаріату ЦК переговорити з Президією ВЦВК на підставі доповіді комісії».
Переговори з ВЦВК були необхідні, оскільки там знаходилися на розгляді численні клопотання
про помилування всіх засуджених і за законом іменному найвищому органу радянської влади
належало тут останнє слово.
На ухвалі Політбюро від 13 липня наступного дня І. В. Сталін накреслив: «Строго Таємно.
Виконано. І. Ст. 14/VII».
ЗНУЩАВСЯ З КАТІВ, уривок з книги В. Степанова (Русака) «Свідоцтво звинувачення»
Професор кримінального права університету Петрограду, голова правління православних парафій
Петрограду Ю. П. Новицький, спокійний, ясний і твердий в своїх поясненнях колишній
петербурзький повірений присяги І. М. Ковшаров, котрий наперед підкорився своїй долі, –
сміливо дивився в обличчя цієї «долі» і не скупився на повний гіркоти сарказм. Все це – жертви,
які були приречені на смерть, на радість «Ново-обновлювальній живій церкві».
...І. М. Ковшаров заявив, що він знає, яка доля його чекає. І якщо він і давав пояснення на свій
захист, то виключно заради того, аби закріпити в суспільній свідомості, що він помирає
безневинним.
...У ніч з 12-го на 13-е серпня митрополита Веніаміна, архімандрита Сергія, Новицького і
Ковшарова вивезли з в’язниці і розстріляні в декількох верстах від Петрограду.
Є відомості (повідомлені в обстановці, яка гарантує їх достовірність) про останні хвилини
розстріляних.
Новицький плакав, його гнітила думка про те, що він залишає круглою сиротою свою єдину 15-
річну доньку. Він просив передати їй на спомин пасмо свого волосся і срібний годинник.
Батько Сергій голосно молився: «Пробач їм, Боже, не відають бо, що творять!»
Ковшаров знущався з катів...
Побоюючись збудження робочих мас Петрограду виконанням вироку, були пущені чутки, що
митрополита відвезено до Москви.
АДВОКАТ-ДИЯВОЛ, бувальщина
Коли 10 червня Олександр Іванович Введенський (сумнівний захисник підсудних – авт.) виходив
з Ревтрибуналу, в голову його ударив камінь, кинутий з натовпу.
Жінку, що кинула камінь, заарештували.
На допитах вона твердила, що побачила диявола і тому й жбурнула в нього камінь.
– Ви кинули камінь в громадянина Введенського! – говорив слідчий.
– Ні! – затято відповідала жінка. – Я кинула камінь в диявола.
Последние комментарии
4 часов 44 минут назад
4 часов 47 минут назад
4 часов 59 минут назад
5 часов 1 минута назад
5 часов 15 минут назад
5 часов 31 минут назад