Мальшинский Аркадий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

МАЛЬШИНСЬКИЙ Аркадій Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Публіцист, видавець.

З дворянської родини.

Народився 2 (14) січня 1841 р. в Олександрійському повіті Херсонської губернії Російської імперії

(нині – Олександрійський район Кіровоградської області України).

Помер 24 червня (6 липня) 1899 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург

РФ). Похований на Великоохтинському цвинтарі.

Закінчив Катеринославську гімназію (1853-1859), навчався в Московському, Петербурзькому,

Гейдельберзькому університетах.

Був помічником бухгалтера, молодшим, старшим помічником наглядача сьомого округу,

секретарем Полтавського губернського акцизного управління (1868-1873), закордонним агентом

«Священної дружини», видавцем газет «Вільне слово» (1881-1883), «Народ» (1896-1899).

Друкувався в газетах «Громадянин», «Берег», «Вільне слово», «Росія», «Народ», журналах

«Історичний вісник», «Російське судноплавство», «Російський вісник».

Потім настала черга книги «Народний добробут за демографічними даними» (1884).

Наш земляк – автор історичних нарисів «Перший російський репортер», «Літературний гонорар в

XVIII ст.» (обидва – 1886), «Наша преса в її історично-економічному розвитку» (1887), «Вища

поліція при імп. Олександрові I» (1889), «Справжня справа по смерть Грибоєдова» (1890),

«Московські гравці. 1795-1805» (1891), «З життя і стосунків О. С. Грибоєдова» (1894).

Його перу також належать статті «Не знаю до кого: Відкритий лист колишнього редактора

«Вільного слова» (1883), «Народний добробут за демографічними даними» (1884), «Потреби

місцевого управління» (1888), «Страхування життя» (1891), «Міжнародна охорона літературної

праці» (1894).

Впродовж десятиліття М. перебував під таємним наглядом поліції (1883-1893).

Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Франко, М. Драгоманов, П. Аксельрод, М. Павлик, О.

Терлецький, М. Зібер, В. Гольдштейн, А. Рабинович, В. Сидорацький, Н. Жебуньов, С.

Кравчинський, С. Шубинський, М. Бакунін, П. Гагарін, М. Барсуков та ін.

***

ВИННІ НЕ ЧУЖИНЦІ

, з політичного кредо А. Мальшинського

Не занесені ззовні вчення і позбавлені всякого ґрунту мріяння спричинили і живлять в нашій

вітчизні дух крамоли й руйнування.

ПРОДУКТ РОЗКЛАДАННЯ, з статті А. Мальшинського «Огляд соціально-революційного руху

в Росії»

На чітко усвідомленому розкладанні суспільства, котре втратило свою рівновагу, засновані всі

розрахунки підпільних бунтівників – продукту того ж процесу розкладання.

ЗА ДРУКУВАННЯМ КНИГИ НАГЛЯДАВ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ, зі спогадів П. Єфремова

Під час набору і друкування цієї книги («Огляд соціально-революційного руху в Росії» – авт.) в

друкарні був присутній представник поліції, гранки з набором ретельно закривалися на замок і

після друку негайно розсипалися.

ЛАВИ БОЙОВИКІВ ЗБІЛЬШУВАЛИСЯ, з статті А. Мальшинського «Не знаю до кого:

відкритий лист колишнього редактора «Вільного слова»

У 1880 р. під керівництвом Виконавчого комітету діяло не менше 12 місцевих груп і декілька

окремих. Загальна чисельність осіб, що входили до груп... і тісно пов’язаних з Виконавчим

комітетом, складала в 1881 р. понад 500 (!) чоловік, причому ті, хто безпосередньо входив до

організованих груп, були оточені декількома тисячами (!!!) осіб, які не належали до партії або

знаходилися під її сильним впливом, проте з тієї або іншої причини не увійшли формально до її

організації.

БУВ У КУРСІ МОГО ЙМОВІРНОГО ВБИВСТВА, зі спогадів П. Кропоткіна

Дружина моя збиралася складати в Женевському університеті останні іспити на ступінь бакалавра

природничих наук. Тому ми оселилися в маленькому французькому містечку Тононе, на

савойському березі Женевського озера, де й прожили місяців зо два.

Що стосується смертного вироку, який мені винесла священна ліга, то попередження про нього я

одержав з Росії від однієї дуже впливової особи. Мені стало відомо навіть ім’я тієї пані, яку

послали з Петербургу до Женеви, де вона повинна була стати душею змови.

Я обмежився тим, що повідомив факт та імена женевському кореспондентові «Times» з проханням

обнародувати їх, якщо зі мною щось трапиться.

З цієї ж причини я також помістив замітку в «Revolte». Після цього більше не думав про вирок.

Дружина моя, проте, не так легко поставилася до справи. Так само, як і добра селянка madame

Сансо, у якої ми наймали в Тононе квартиру. Вона дізналася про змову іншим шляхом (через свою

сестру, котра служила нянею в будинку російського агента Мальшинського) і оточила мене

зворушливою дбайливістю.

Будиночок її знаходився за містом, і щоразу, коли я відправлявся увечері в місто, аби зустріти

дружину на станції чи в якихось справах, мадам Сансо знаходила привід послати зі мною свого

чоловіка з ліхтарем.

– Зачекайте хвилинку, пане Кропоткін, – говорила вона, – мій чоловік теж йде до міста за

покупками і, як ви знаєте, завжди бере ліхтар з собою.

А то вона посилала свого брата, щоб він здалеку, так, аби я не помітив, супроводжував мене.

ЖАНДАРМСЬКИЙ ПУБЛІЦИСТ, з дослідження «Російська дореволюційна історіографія» на

інтернет-сайті sgu.ru

Граф С. Татищев, князь М. Голіцин, жандармський генерал М. Шебеко, прокурори В. Плеве і М.

Муравйов, агент III відділення А. Мальшинський своїми працями поклали початок першому за

часом особливому напряму, особливій концепції в історіографії революційного народництва. Це

була офіційна, урядова, охоронна концепція. От як вона формувалася.

Весною 1880 р. за завданням III відділення був змонтований т.зв. «Огляд соціально-революційного

руху в Росії». Зробив це жандармський публіцист Аркадій Мальшинський.

…У 1890 р. французькою мовою була видана «Хроніка соціалістичного руху в Росії 1878-1887

рр.», яку складав кн. М. Голіцин, а редагував товариш міністра внутрішніх справ генерал-

лейтенант М. Шебеко. «Хроніка» друкувалася так само таємно, як «Огляд» Мальшинського (100

екземплярів для службового користування), і хронологічно якраз продовжувала «Огляд» й

завершувала оформлення урядової концепції в історіографії народництва.

Які ж відмінні риси цієї концепції?

По-перше, свідоме викривлення правди. Народники (особливо народовольці) зображалися як

скопище неуків і «бандитів», «пройнятих ідеєю, що вони покликані створити на землі

благополуччя за допомогою крові і вбивств».

По-друге, навмисне ігнорування причин і спонукальних стимулів революційної боротьби, підміна

їх «лиходійськими намірами», «згубним впливом Заходу», «зіпсованістю характеру», і як підсумок

– заперечення доцільності, закономірності, неминучості революцій в Росії.

По-третє, суто практичне призначення праць, які формували цю концепцію: всі вони озброювали

царських карателів фактичними даними про крамолу, аби останні переслідували ту із знанням

справи.

…Ліберальний демократ М. Драгоманов так конкретизував цю точку зору: «Якби знамените

«ходіння в народ» російських соціалістів 1874-1875 рр. здійснювалося за умов

західноєвропейських, тобто залишилося безкарним, або було навіть судиме й покаране за

європейськими законами, то значна частина людей, які загинули в Росії або перейшли до

терористичних теорій і дій, самі собою стали «помірними». Проте царський уряд своїми

невиправданими репресіями «неначе навмисне бажав створити… численні кадри революційних

діячів, котрі невпинно поповнювалися».

ДРАГОМАНОВ НЕ ПРИСЛУХАВСЯ, з кореспонденції З. Петрової «Петербург «Народної волі»

Клітинников, розумник, золота людина, ще в березні повідомив: до Європи посилають агента,

який видаватиме в Женеві нібито революційну, а насправді провокаторську газетку «Вільне

слово». Направили попередження Лаврову й Драгоманову.

Лавров послухав, а Драгоманов зарозуміло відгукнувся: мовляв, визнає за собою право діяти за

власним розсудом.

…Питання таке: публікуючи «Огляд соціально-революційного руху в Росії» в «Народній волі», чи

слід було прямо назвати Мальшинського поліцейським шпигуном?

ГОЛОВНИЙ ШПИГУН І РЯДОВИЙ НИШПОРКА, з монографії Л. Громової

«Становлення системи російської політичної преси XIX століття в еміграції»

Газета «Вільне слово» була створена за ініціативою агента монархічної організації «Священна

дружина» А. П. Мальшинського з провокаційною метою. …Була опублікована «Політична

програма товариства «Земський союз». Програма була ліберальною за характером і

проголошувала «досягнення політичної свободи народів Росії на основі самоврядування».

…Іншою газетою, організованою «Священною дружиною», була «Правда», котра іменувала себе

органом «соціалістів-общинників». Вона воювала з «Вільним словом», на чолі якого стояв

Аркадій Мальшинський, «крупна рука III відділення». «Словом, – писав Елпідін, – була війна

головного шпигуна з уповноваженим нишпоркою тієї ж кухні».

Ті, хто фінансував «Вільне слово» і «Правду», припускали з часом обнародувати історію

створення цих газет і тим самим скомпрометувати тих, хто співробітничав з ними... Справжній

характер «Правди» розкрився досить швидко, таємні ж зв’язки «Вільного слова» залишалися для

сучасників загадкою.

ФАКТ «СТУКАЦТВА» ЗАПЕРЕЧУВАВ, з розвідки Б. Іванова «До 125-річчя «страти»

народовольцями Олександра II»

«Огляд соціально-революційного руху в Росії» об’ємом 322 сторінки був надрукований в

обмеженій кількості екземплярів для «внутрішнього вжитку» в III Відділенні, а потім в

Департаменті державної поліції МВС Росії. За словами автора Мальшинського, з ним ознайомився

Олександр II.

У «Огляді...» Мальшинський указував на зв’язок деструктивних ідей і ідеологій анархізму і

«бакунізму» з практикою російських радикалів й терористів, і в зв’язку з цим висунув ідею

теоретико-пропагандистської протидії їх розповсюдженню. Причому залишився в історії не тільки

дослідником-теоретиком, але й практиком.

Цей епізод пов’язаний з діяльністю Мальшинського як агента «Священної дружини». Остання

вела переговори з «Народною волею», головною метою яких було запобігання терактам проти

Олександра III в 1882 р. під час коронаційних заходів в Москві.

…На початку 1883 р. вийшов з друку «Календар «Народної волі», який містив нотатки про

«Вільне слово» як «провокаційну затію охранки», а її редактора «Мальчинського» було названо

співробітником III Відділення. (Про Мальшинського як співробітника III Відділення повідомляв

ще М. В. Клітинников, засланий народовольцями в цей центральний керівний орган політичного

розшуку імперії).

…У своєму відкритому листі «Не знаю до кого», …Мальшинський заперечував свою

безпосередню службу в III Відділенні.