Шпет Густав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ШПЕТ Густав Густавович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, мистецтвознавець, літературознавець, педагог, перекладач. Фундатор герменевтики

(1914), психологічної антропології (1917), феноменологічної естетики (1922) на теренах Російської

імперії; автор наукового терміну «семіотика» (1916).

З дворянської родини.

Народився 25 березня (7 квітня) 1879 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Розстріляний більшовиками 16 листопада 1937 р. в селищі Колпашові Томської області СРСР

(нині – Томська область РФ).

Навчався на фізико-математичному (1898-1900) та історико-філологічному (1901-1906)

факультетах Київського університету св. Володимира, стажувався в Геттінгенському університеті

(1910-1913).

Працював викладачем Московського університету, Вищих жіночих курсів, народного

університету ім. Шанявського (1907-1910; 1913-1921), директор Інституту наукової філософії

(1921), завідуючим відділенням філософії Російської академії художніх наук (1923-1930),

Член Московського психологічного товариства.

Фундатор Вільної асоціації творчої і вузівської інтелігенції (1919).

Віце-президент Державної Академії Художніх Наук.

Заступник голови Всеросійської спілки письменників.

Постійний член Художньої ради МХАТу.

Друкувався в збірнику «Думка і слово».

Як вчений дебютував розвідками «Чи відповів Кант на сумніви Юма» і «Пам’ять в

експериментальній психології» (обидві – 1905).

Потім настала черга наступних книг і статей: «Проблема причинності у Юма та Канта» (1907),

«Логіка» (1912), «Явище і сенс» (1914), «Філософська спадщина П. Д. Юркевича» (1915), «Історія

як проблема логіки» (1916), «Мудрість чи розум?», «Скептик і його душа», «Предмет і завдання

етнічної психології», «Психологічна антропологія» (усі – 1917), «Герменевтика та її проблеми»

(1918), «Філософський світогляд Герцена» (1921), «Нарис розвитку російської філософії» (1922),

«Вступ до етнічної психології», «Внутрішня форма слова» (обидва – 1927).

Його перу також належать доробки «Естетичні фрагменти», «Театр як мистецтво».

Перекладав Ч. Діккенса, Д. Байрона, В. Шекспіра, Г. Гегеля, В. Теккерея, А. Теннісона, Д. Берклі.

З владою порозуміння не знаходив, хоча через Луначарського добивається відміни своєї висилки з

Росії на «філософському пароплаві» (1922).

Вперше заарештований і засуджений «за причетність до соціал-демократичної партії,

розповсюдження партійної літератури, участь в революційній «Союзній раді» за царату (1900).

Удруге, уже за більшовиків, – як «фундатор німецько-фашистської шпигунської організації»

(1935). Засланий до Єнісейська, потім – Томська.

Утретє заарештований у т.зв. «справі кадетсько-монархічної повстанської організації» (1937) і

«сталінською трійкою» засуджений до розстрілу.

Посмертно реабілітований (1956). Офіційне свідоцтво про смерть 23 березня 1940 р. з УВС

Томської області – фальшивка.

У м. Томськ (РФ) на будинку, де мешкав під час вигнання наш земляк, встановлено меморіальна

дошку (1989), а в обласному центрі проходять «Шпетівські читання» (1991).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – Г. Челпанов, М. Бердяєв, Р. Якобсон, В. Пільняк, Г.

Винокур, О. Гучков, Ю. Балтрушайтіс, А. Білий, О. Смірнов, Р. Шор, Б. Ярхо, М. Петровський, Е.

Гусссерль, В. Мейєрхольд, О. Таїров, К. Станіславський та ін.

***

ЗНАННЯ, А НЕ СВІТОГЛЯД,

з професійного кредо Г. Шпета

Я прибічник філософії як знання, а не як моралі, не як проповіді, не як світогляду.

РОЗУМОВІ ЛІНОЩІ, з статті Г. Шпета «Мудрість чи розум?»

Саме Схід є батьківщиною мудрості, усіляких казок, оповідей і міфів. Схід їх переживає, ними

живиться і в них проявляється. Він не знає, що таке рефлексія; розумове життя для нього – чуже;

він насилу відрізняє його від тяжкої фізичної праці, він відпочиває, коли від нього не вимагають

розумової напруги, розумова лінь – його природа і його чеснота.

НАЙРЕАКЦІЙНІША МІСТИКА, з статті в «Літературній газеті» від 17 лютого 1930 р.

Філософія Шпета... наскрізь просякнута найреакційнішою містикою і цілком зрозуміло, що в

нашій сучасній ідеології вона не може займати ніякого місця. Філософія Шпета має бути рішуче

вигнана як ідеологія минулого, яке вже віджите, і як така, що затемнює свідомість трудящих.

НА ВАШУ «УМОВУ» ПРИСТАТИ НЕ МОЖУ, з листа Г. Шпета Л. Каменєву від 12 січня 1934

р.

Дорогий Лев Борисович!

Я вирішив дати вам письмове пояснення з приводу листа А. Д. Радлової не без деякого коливання: неприємно стежити за цією дріб’язковістю, недомовками і підколупуваннями, бо виникає

відчуття, неначе й сам стаєш на грунт такої ж дріб’язковості!

...Радлова в своїх запереченнях оперує, звичайно, поправками останнього роду, перетворюючи моє

побажання на вимогу, захищаючи себе і звинувачуючи мене в «упередженості»... Проте я і надалі

має намір триматися того ж методу редагування... І якщо перекладач не бажає підкорятися

редакторові, визнаючи його недостатньо авторитетним..., то одне з двох: або норовистий

перекладач повинен бути усунений від роботи, або неавторитетний редактор повинен припинити

своє буття.

...Про вказану «умову» Радлової з Вами, Леве Борисовичу, мені невідомо, і, зрозуміло, я її

прийняти не можу, бо в перекладах Радлової є промахи не лише «філологічні»!

ВРЯТУЙТЕ ШЕКСПІРА ВІД ДИЛЕТАНТІВ, з листа О. Смірнова Г. Шпету від 2 листопада

1934 р.

Дорогий Густаве Густавовичу. Мій лист до Льва Борисовича (Каменєва – авт.) розрісся, і я

закінчив його лише сьогодні.

Для узгодження наших дій надсилаю Вам його точну копію, написану рукою моєї дружини.

Як бачите, я вирішив іти до кінця!

Дружньо Ваш О. Смірнов.

P.S. Милий Г.Г., зробіть так, щоб ми залишилися господарями становища. Врятуйте Шекспіра від

експериментів дилетантів!

МЕНЕ ХВИЦЬНУВ КОРНІЙЧУК, з листа Г. Шпета Н. Ігнатовій від 30 березня 1936 р.

За багатьма даними зараз можна було б протягнути в «Шкільній серії» Каїна (і «Бронзове

століття»), але в «Правді» непогрішимий Корнійчук з приводу викладання літератури заявив, що

йому не подобається російський переклад Байрона, і, зважаючи на кон’юнктуру, припускаю, що

він хвицьнув мене.

БІЛЬШЕ ПОМИЛКА, НІЖ ПРОВИНА, з листа Г. Шпета М. Шторх (Шпет)

Ти згадуєш, що «винна» перед мамою і мною «без кінця». Що ти маєш на увазі, Маринашо? Я

бачу твою провину, – хоча це – більше помилка, ніж провина, – переді мною лише в тому, що ти

було оточила себе деяким туманом утаєння, приховування, маскування і, значить, брехні. Але від

цього страждала і ти, бо за цим туманом мені здавалося не все таким «світлим» і чистим, як

хотілося б бачити у тебе... Якщо тут є «провина», то і вона спокута тим, що не зважаючи на

серцеву тягу до іншого місця, ти залишалася біля мене в цілому бадьорою, життєздатною,

діяльною помічницею...

Отже, зваживши навіть на аптекарських вагах, матимемо більше того, за що треба дякувати і

любити тебе, ніж того, за що можна було б «звинувачувати» або що можна було б прощати. Не

міркуваннями, а на ділі ти показала, що твій «егоцентризм» – скороминущий стан, а не твій

характер.

НАКЛЕП І ОБМОВИ, з листа Г. Шпета до прокуратури Томської області від 4 червня 1937 р.

У ніч з 14 на 15 березня 1935 р. мене арештували в Москві; після закінчення слідства

адміністративно вислали до Єнісейська на 5 років. У листопаді того ж року перевели до Томська, де я перебуваю і понині.

Слідство висунуло проти мене звинувачення (по ст. 58, 10-11) в тому, що я очолював

антирадянську групу... Матеріалом звинувачення послужили свідчення Петровського і

Габричевського, арештованих і допитаних приблизно в один час зі мною.

Голослівність і бездоказовість цих обмов частково вимушені були визнати навіть слідчі органи.

Ніяких конкретних свідчень, які розкривали б, в чому проявилося моє «керівництво» групою...

Які принципові політичні установки названих осіб, до цих пір точно не знаю, бо ніколи і ніякі

розмови на цю тему у нас не велися; уривки і цитати з їх визнань, прочитані мені слідчим,

викликали у мене різко негативне ставлення. На очній ставці з Петровським і Габричевським їм по

черзі слідчим поставив всього одне запитання, чи підтверджують вони свої свідчення (мені

конкретно невідомі), свідчення від такого-то числа; мені не дозволили ...вимагати роз’яснень.

Висунуте проти мене звинувачення я не визнав і не міг визнати, хоча у порядку самокритики

допускав і визнавав, що своєю суспільною і політичною неактивністю і недостатньою увагою до

тих, хто мене оточував, міг дати, сам того не підозрюючи, привід для неправильного тлумачення

мого ставлення до Радянської влади. Це, мабуть, і. привело слідство до суперечливого висновку, ніби я стояв на чолі контрреволюційної групи, сам того не усвідомлюючи.

Якби слідчі органи уважніше і критичніше поставилися до свідчень осіб, котрі звели на мене

наклеп, а також до моєї справжньої роботи в 27 р., так само як і раніше і пізніше, аж до моменту

арешту, то, зрозуміло, з’ясувалася б вся нісенітність ...свідчень, і вирок... став би неможливим.

Г. Шпет.

СПОВІДУВАВ РАЦІОНАЛІЗМ ДІЙСНОСТІ, з статті М. Поливанова «Про долю Г. Г. Шпета»

Загальна філософська позиція Шпета може бути визначена як раціоналізм, котрий намагається

порозумітися з дійсністю в її конкретних обставинах у всій повноті.

...Шпет вигнали з університету, тому що викладання філософії взагалі припинилося. Філософія

перетворилася на ідеологічну діяльність, яка нічого спільного не мала з академічною наукою.

...Історія, мова, мистецтво, література – все це стало для Шпета об’єктами дослідження сутнісної

діяльності людини, виявленнями соціального буття.

ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕ ПРОЧИТАНИМ, з розвідки Ю. Савенка «Шпет Густав Густавович»

Це була незвичайно всебічно обдарована людина, яка володіла 17 мовами, мала гостро критичний, незалежний, іронічний розум...

Це був перший російський філософ, який міг на рівних говорити з лідерами європейської

філософії, і який ввів своїми працями російську філософію в русло світової філософії.

Феноменологічні, герменевтичні і антропологічні внески Шпета, його діалектична філософія

мови, роботи з логіки, естетики, лінгвістики, філології, мистецтвознавства, його концепції

національної ідентичності, причин відставання вітчизняної філософії і психології, феномен

«російської інтелігенції» і багато інших цілком зберегли свою значущість і через 80 років.

...Г. Г. Шпет залишається не прочитаним, не засвоєним, не інтегрованим багатьма поколіннями

психологів, включаючи і сьогодення. Він важкий, він значно перевершує нинішній рівень

обговорення, оскільки в його обличчі психолог поєднується з видатним філософом-

феноменологом і герменевтиком. Читаючи його, кожен розуміє його на своєму рівні.

Перед нами автор, який, – адекватно прочитаний – з необхідністю повинен бути введений в

науковий обіг російської і світової психіатрії.