Тарле Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ТАРЛЕ Євген Вікторович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик.

З купецької родини.

Народився 27 жовтня (8 листопада) 1874 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 6 січня 1955 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив 1-у Херсонську гімназію (1892), навчався на історико-філологічних факультетах

Новоросійського (1892-1893) і Київського (з 1893) університетів.

Працював викладачем Петербурзького (Петроградського, Ленінградського) університету (1903-

1955; з короткими перервами).

Дійсний член академії наук СРСР (1927).

Член французьких «Товариства історії французької революції» і «Товариства з вивчення Великої

війни».

Почесний член академії політичних наук Колумбійського університету.

Член Міжнародного комітету історичних наук (МКІН).

Входив у число тих 34 представників науки, літератури і мистецтва, хто відважився поставити свій

підпис під закликом «До російського суспільства» з вимогою скасувати в Російській імперії

смертну кару (1903).

Друкувався в журналах «Колишнє», «Аннали».

Як вчений дебютував доробком «Суспільні погляди Томаса Мора в зв’язку з економічним станом

Англії його часу» (1901).

Потім настала черга наступних книг: «Історія Італії в середні віки» (1901), «Із історії суспільного

руху в Західній Європі XIX ст.» (1903), двотомників «Робітничий клас у Франції в епоху

революції» (1909-1911), «Континентальна блокада» (1913), «Економічне життя королівства Італії

в царювання Наполеона I» (1916), «Захід і Росія» (1918), двотомник «Революційний трибунал в

епоху Великої Французької революції» (1918-1919),

«Європа в епоху імперіалізму» (1927), «Робітничий клас у Франції в перші часи машинного

виробництва» (1928), «Наполеон» (1936), «Жерміналь и преріаль» (1937), «Навала Наполеона на

Росію» (1938), «Талейран» (1939), «Чесменський бій і перша російська експедиція в Архіпелаг.

1769–19774 рр.» (1945), «Адмірал Ушаков на Середземному морі.1798–1800 рр.» (1945–1946),

«Експедиція адмірала Д. М. Сенявіна в Середземне море 1805–1807 рр.» (1954), «Північна війна і

шведська навала на Росію» (1958).

З державною владою, якого б кольору вона не була, наш земляк порозуміння знаходив не завжди.

Так, ще студентом Київського університету його заарештували й відправили в заслання спочатку в

Херсонську губернію, а потім – Варшаву (1900).

його роботу «Європа в епоху імперіалізму» офіційно оголосили «класово чужою» (1927).

Черговий арешт чатував на вченого – у т. зв. справі «Всенародного союзу боротьби за

відродження вільної Росії» – вже за більшовиків (1930). Термін заслання в Алма-Ату суд визначив

у п’ять років. Проте за особистою вказівкою Й. Сталіна вченого звільнили раніше (1932).

Для робіт Т. характерне багатство фактичного матеріалу, глибина дослідження, блискучий

літературний стиль.

Наш земляк пропагував необхідність демократичних перетворень у Росії.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Лучицький, Г. Плеханов, П. Щоголів, В. Вернадський, В.

Короленко, О. Купрін, І. Рєпін, Ф. Успенський, Д. Рязанов, А.Олар, А. Матьєз, Ж. Ренар, К. Блок,

В. Немирович-Данченко, М. Бердяєв, Д. Рязанов, А. Луначарський, К. Арсеньєв та ін.

***

ЛІТЕРАТУРА ПІДМІНЯЄ ІСТОРІЮ

, з професійного кредо Є. Тарле

Трапляється, художня література блискуче підміняє історію. Ми, історики, не раз з’ясовували собі

багато чого завдяки письменникам.

ПЕРЕКОНАНИЙ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТ, з донесення жандармського генерала Новицького

Департаментові поліції

Тарле є людиною, зовсім розпропагованою й переконаним соціал-демократом, особливо

небезпечним тому, що його розумовий багаж дуже великий, і він користується більшим впливом

завдяки своїм педагогічним заняттям, а також участі в журналах і газетах ліберального напрямку.

ЩОДНЯ – НОВІ СМЕРТІ, з листів Є. Тарле В. Грабарю

Тепер беру участь у посильному порятунку архівів, що мають значення для економічної історії,

від загибелі й … в організації економічної секції державних архівів.

Вдалося перевезти цінний архів з місця на Біржовій лінії, де він від води гинув, в інше (у

Департамент герольдії в Сенаті) і там я його сушу. А весь нотаріальний архів вирішили раптово

відвезти й спалити, не сповістивши...

Так загинуло ще дещо. Але порятунок Митного архіву (200 років!) – ця моя особиста справа, яка

варта мені неймовірних труднощів. На щастя, Платонов, Пресняков, Поліектов б’ються дуже

добре й непохитно й з ними можна багато гарного зробити. Їм удалося утримати на архівній

службі багатьох чудових старих архівістів, поповнити новими вченими штати й немало врятувати.

А небезпеки загрожують буквально щоденні: різні установи, вселяючись в будинки, де є архіви,

проявляють схильність палити цими архівами печі, – і плювати хочуть вони на всі подання,

застереження, прохання й зусилля архівного керівництва.

…Взагалі, не вільно тут живеться. Голод і холод, холод і голод. Померли Г. Лопатін, економіст В.

Воронцов, щодня чуєш про нові смерті від виснаження.

КРАЩЕ ПЕРЕДМОВА ДО КНИГИ, НІЖ КРИТИКА В ГАЗЕТІ, з листа Й. Сталіна Є. Тарле

від 30 червня 1937 р.

Мені здавалося, що редакційні зауваження «Ізвєстій» і «Правди», які дезавуюють критику

Костянтинова й Кутузова, уже вичерпали питання, порушені у Вашому листі, щодо Вашого права

відповісти в пресі на критику цих товаришів антикритикою.

Я довідався, однак, недавно, що редакційні зауваження цих газет Вас не задовольняють. Якщо це

вірно, можна було б, безумовно, задовольнити Вашу вимогу щодо антикритики. За Вами

залишається право вибрати форму антикритики, котра найбільше Вас задовольняє (виступ у газеті

або у вигляді передмови до нового видання «Наполеона»).

ПРАЦЮВАВ ЗА ФУНТ ВІВСА В ДЕНЬ, з дослідження В. Дунаєвського і Є. Чапкевича «Євген

Вікторович Тарле: людина в лещатах беззаконня»

Події Жовтневої революції 1917 р. ввели Тарле, як і більшість представників російської

інтелігенції, у стан розгубленості. …Але він зволів залишитися в Петрограді, де став працювати,

одержуючи професорський пайок – фунт вівса в день.

…На захист Тарле незабаром після його арешту виступили французькі історики К. Блок, А.

Матьєз, Ф. Саньяк, П. Ренувен, Ш. Сеньєбос, А. Се й ін., які передали радянському послові в

Парижі звернення для вручення уряду, котрий той представляв.

– Ми вважаємо своїм обов’язком учених, – писали вони, – підняти свій голос на захист людини, у

чиїй чесності й достоїнствах не сумніваємося.

ЖІНОК ВИКОРИСТОВУВАВ, з книги Є. Тарле «Молоді роки Наполеона Бонапарта»

Незабаром після свого раптового піднесення молодий генерал зустрівся вперше із удовою

страченого внаслідок терору генерала, графа Богарне, і закохався в неї. Жозефіна Богарне була на

шість років старшою, у неї траплялося в житті чимало романтичних пригод, і ніяких особливо

палких почуттів до Бонапарта вона не відчувала. З її боку діяв, очевидно, більше матеріальний

розрахунок: після 13 вандем’єра Бонапарт був на очах і вже займав важливий пост.

Серед майже 200 тисяч назв робіт, присвячених Наполеонові й зареєстрованих відомим

бібліографом Кірхейзеном і іншими фахівцями, знайшла собі місце й рясна література, присвячена

ставленню Наполеона до Жозефіни й до жінок взагалі. Аби нарешті покінчити з цим питанням і

більше до нього не повертатися, скажу, що ні Жозефіна, ні друга його дружина, Марія-Луїза

Австрійська, ні пані Ремюза, ні акторка м-ль Жорж, ні графиня Валевська й ніхто взагалі з жінок, з

якими у своєму житті інтимно зближався Наполеон, ніколи скільки-небудь помітного впливу на

нього не тільки не мали, але й не домагалися, розуміючи його неприборкану, деспотичну,

дратівливу й підозрілу натуру.

…9 березня 1796 р. відбулося весілля, а вже через два дні, 11 березня, Бонапарт попрощався з

дружиною й поїхав на війну.

В історії Європи починався новий розділ – довгий і кривавий.

НІКОЛИ НЕ ВПАДАВ У МАЙДАННУ ЛАЙКУ, з статті Є. Тарле «Жан-Поль Марат, Друг

народу»

Серед героїчних тіней буржуазної Французької революції є одна, до якої завжди з особливо

жагучою цікавістю зверталися погляди не тільки найближчих поколінь, але й далекого потомства.

…Ще раніше, ніж ми торкнемося змісту його політичних уподобань, зупинимося на одній

характерній рисі. Марату вдалося те, що не вдавалося …нікому з першорядних діячів Французької

революції: «народ», той самий «добрий паризький народ», для якого писав Марат, визнав його

своїм, ніколи не вважав «паном», яким для маси завжди був і залишився, наприклад, Робесп’єр...

…Якщо проаналізувати всю журналістську спадщину Марата, то можна без напруги виявити

основну схему.

Чергове викриття, чергове застереження народу повинні бути стрижнем для кожної статті: ні в

якому випадку Марат не хоче роздрібнювати увага й почуття читача.

Стаття повинна бути ясна всякому, хто розуміє французьку мову, незалежно від того, освічений

він чи не освічений.

…Ще одну рису потрібно відзначити: він ніколи не припустився помилки, яка так характерна для

багатьох, хто намагався безпосередньо впливати на «простий» народ своїми писаннями, ніколи він

не впадав у …майданну лайку...

Час від часу він зазнавав судово-поліцейського переслідування, залишав своє житло, ховався у

друзів. Проте популярність його в масах так швидко росла, що переслідування ставало все

складнішим, і коли поліція натрапляла на загрозливу юрбу пролетарського й напівпролетарського

люду, то поліцейський офіцер з задоволенням дізнавався, що Марат зник.

…13 липня 1793 р., о десятій годині ранку, до квартири Марата постукали. Відкривши двері,

домогосподарка побачила незнайому дівчину високого зросту, котра попросила доповісти про неї

хазяїнові. Та відповіла, що він хворий і не приймає.

Через деякий час незнайомка знову піднялася сходами, зупинилася біля дверей, потім, не

постукавши, пішла.

До кінця дня Марату розсильний приніс листа. У ньому були такі рядки: «Я приїхала з м. Кан.

Ваша любов до батьківщини повинна збудити у вас бажання довідатися про змови, які там

замишляються. Я чекаю вашої відповіді».

Лист був підписаний незнайомим Марату ім’ям – «Шарлотта Корде».

…Розмова тривала менше десяти хвилин. Марат, що мав під рукою письмові приладдя й часто

працював, сидячи у ванні, став писати під диктування незнайомки. Коли він заглибився в це, вона

раптово вихопила захований у її платті кинджал і встромила його в груди Марата.

Document Outline

YANDEX_54

YANDEX_4

history